1) скінченість – нескінченість світу;
2) подільність – неподільність світу;
3) існування свободи – все залежить від природи (необхідність);
4) існування Бога – не існування першопричини світу.
Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.
Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного розуму (тобто етики і науки).
“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики. В завершальному вигляді - “Метафізика нравів”
Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони апріорно закладені в розумі людини.
Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку перед собою та іншими людьми.
Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з божественних настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає Християнство як моральний принцип та програму любові до людини – намагається обгрунтувати теоретично.
Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи як до засобу.
Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення у синтезі.
Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.
Абсолютна ідея проходить 3 етапи:
1) до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою логічних понять та категорій
2) породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї
3) залишає створену природу і повертається до самої себе на основі людського мислення – абсолютний дух.
Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія природи та філософія духу.
Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум, спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)
Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п. Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.
Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка, фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і основних форм руху в матеріальному світі.
Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).
Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної діяльності людини.
Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес який мають пізнати в його необхідності”
В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом – історична подія, що є проявом світового духу.
Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності закономірностей та системи суспільних відносин.
Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:
1) східний світ – вільна одна людина (деспот).
2) Греко-римський світ – вільна група людей.
3) Німецький світ – вільні всі.
Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм
Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується переважно як біологічна.
Критикував релігію, протиставляв її філософії.
З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.
Нова інтерпритація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій істиності мислення – порівняння з данними досвіду.
- соціально-економічні і політичні чинники
- розвиток природознавства
- вплив класичної німецької філософії
1) Промисловий переворот à капіталізм à посилення експлуатації à страйки, соц. Конфлікти. Постали питання можливості справедливого суспільства, перспективи його розвитку та його мети.
2) - відкриття законів збереження та перетворення речовини та енергії à стало основою філософських висновків про нестворюванність та незнищуваннясть матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодії і перехід.
- клітинна теорія живої речовини à філософський висновок про єдність усіх живих організмів
- еволюційна теорія Дарвіна à удар по релігійних уявленнях, ідея безперервності розвитку у живій природі.
3) Гегелівська діалектика – як теорія розвитку і філософський метод. Ідеї Фейєрбаха щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії. Успадкувала від німецької класичної філос. Раціоналлізм як спосіб пояснення та осягнення дійсності.
Марксизм = філософія + політекономія + науковий соціалізм.
Філософія марксизму відрізняється предметом дослідження : що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнанняю, що об’єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їх розвитку. До предмета філософії включено людину, практику, відношення “людина-світ”.
Поєднання діалектики з матеріалізмом дало можливість застосовувати діалктику для аналізу природи, економічних, соціальних, політичних процесів.
Суспільство розглядається з точки зору його економічного життя, в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.
Головний зміст марксизму – гуманізм. Людина розглядається як найвища мета і цінність розвитку сіспільства. Людина не лише продукт природи, а й соціальний феномен; людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт діяльності, Творець матеріальних і духовних цінностей. Центральна проблема – пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутносних сил людини, усіх її здібностей.
Вирішення проблеми експлуатації – знищення приватної власності на засоби виробництва.
Свідомість людини є усвідомленим буттям. Зумовлена суспільним буттям, суспільна свідомість грає активну роль. Виникнувши як результат людської діяльностяі, вона стає її передпосилкою.
Пізнання – практичне за своєю природою; пізнавальне і перетворююче відношення людини до світу і до себе витікає з її соціально-діяльної сутності.
Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття, соціальної обумовленості змісту і структури суспільної свідомості, практичної зумовленності пізнання, розробка питань діалектики дозволили Марксу і Енгельсу довести, що спільним, об’єднуючим у понятті “людина” є соціально-діяльна сутность людини, тобто забезпечення її життєвих потреб відповідними видами діяльності.
Акцент на економічне життя суспільства, на сферу матеріального виробництва; в основі суспільного розвитку – спосіб виробництва матеріальних благ.
Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії, тощо). Вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.
Матеріалізм і діалектика дозволили відкрити феномен повторюванності у суспільних процесах і тим самим довести, що суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в їх розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по новому оцінити роль народних мас в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонвання держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сімї та ін.
Суспільно-економічна формація: кожна система виробниціх відносин, що виникає на конкретному етапі розвитку виробничих сил підкоряється як загальним для усіх систем, так і особливим, властивим тільки їй одній, законам виникнення, функціонування та переходу для вищої форми.
Основа – соціально-економічний розвиток капіталізму, в тому числі в Росії кінця 19-поч. 20 ст., і духовно-політичні процеси, що мали місце; у науці – відкриття радіоактивності і електрону (подільність атому).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29
