Было сделано философское заключение, что все объекты природы необходимо рассматривать как результат эволюции Эта гипотеза стала предпосылкой открытия делимости атома, что в свою очередь требовало по-новому подходить к определению материи.

Одной из важнейших сторон учения о формах дв-я материи является трактовка обществ. процессов как социальн. формы дв-я материи. Эта трактовка стала возможной благодаря открытию и разработке материалистического понимания истории. Выделяя в обществ. жизни материальн. и духовн. процессы, диалект. мат-м подчеркивает первичность матер. процессов, но не отрывает их от духовн. жизни общества. Лишь в абстракции можно отделить друг от друга эти стороны общ. жизни. В реальной же дейст-сти они взаимодействуют, благодаря чему и сущ. общество, как особый уровень организации материи.

Отражение - всеобщие св-во материи воспроизводить в своих св-вах особенности других обьектов, с кот. произошло взаимодействие. Осн. св-ва о.: Неживая прир.: а) в результате отражения св-ва отражаемого объекта передаются отражающему в виде следа, копии или отпечатка; б) воздействие одного объекта на другой не стимулир. активности этих объектов. Живая природа: а) отр-е активно; б) всегда целенаправленно; в) оно может носить опережающий хар-р; г) несет функциональный хар-р. Общие св-ва о.: а) воспроизводит свойства отражаемого объекта лишь частично; б) упорядоченность отражаемого обьекта воспроизводится с большими или меньшими искажениями. Эти особ-сти присущи любому отр-ю, но хар-р отр-я меняется с возникновением жизни. Хар-я отр-е как св-во, лежащее в фундаменте самой материи и связанное с эффектами любых материальных взаимодействий, диалектико-материалистич. ф. формулирует исходн. предпосылки для понимания генезиса, ощущений, психики, чел. сознания. Важнейшей из этих предпосылок является положение о том, что любые формы и виды отр-я, ощущения, психики, сознания возник. и сущ. в рамках взаимодействия матер. образований и систем, находящихся на разных уровнях разв-я. В рез-те длительн. отбора способность организмов реагировать на внешн. воздействия все более совершенствовалась. Наконец произошел качеств. скачок и возникла нервная система. В ходе биологической эволюции нервная система усложняется. В процессе развития вида в мозгу возникают нов. структуры, в процессе развития особи вырабатываются нов. программы деятельности, сохраняемые в памяти. В результате этого поведение животного все более определяется внутренними программами. С усложнением телесной организации растет удельный вес форм поведения, вырабатываемых в индивидуальной жизни особи, возрастает значение гол. мозга. У ч-ка происходит качественный скачок и возникает сознание.

66.Сутність матеріалістичного розуміння суспільного розвитку. Категорії “суспільне буття” , “суспільна свідомість”.

Суспільна свідомість сучасної людина – це велике розмаїття свідомості, її формоутворень і рівнів. Суспільна свідомість обіймає правові, політичні, моральні, естетичні. філософські, релігійні погляди, наукові знання, національні особливості, психологічні риси і т.ін. У ній – загальнолюдські духовні цінності минулого і сучас­ного, в ній постає прогностичне майбутнє. Суспільна свідомість – багата, всеосяжна, вона є базою знань, теорій, ідей і т.ін.

Важлива складова свідомості – ставлення до цінностей – чи то у вигляді естетичної орієн-тації, чи як соціальне почуття або тео­ретична ідея. Цінності відбивають у людині різнозначні об’єкти, без урахування ціннісних пріоритетів неможливе розуміння специфіки і змісту свідо-мості.

Слід звернути уваїу на те, що є два рівні суспільної свідомості: буденна і теоретична.

Буденна виникає на грунті щоденної практичної діяльності людини, вона узагальнює емпірично дане. В цьому її обме­жений характер. Слід визначити, що буденна свідомість не збігається з індивідуадьнои, оскільки за своїм призначенням вона "працює" на життєві потреби – забезпечує рецептами для розв'язання конкретних життєвих ситуацій.

Індивідуальна свідомість – рухома, яскрава, вона – творча ла­бораторія особистості.

Теоретичний рівень суспільної свідомості являє собою найдоско­налішу форму узагальнення дійсності. Це найбільш розвішена форма організації знання – у вигляді теорії. Суспільна свідомість – складова духовної культури суспільства.

До духовної культури належать результати людської діяльності: наука, філософія, мистецтво, мораль, право і відповідні установи: Інститути, театри, школи, музеї.

Людина – творепь культури, її споживач і продукт. Створюючи культуру, вона створює себе. Духоваа культура несе на собі відбиток рис суолільно-економічної формації та класів, нації, що її створюють.

Світогляд відбиває дійсність у її цілісності – як природничо-суспільний світ життя і діяль-ності людини – в її значущості для люди­ни – крізь призму суспільних відносин, життєвих Інтересів.

Чільне місце в структурі суспільної свідомості посідають її фор­ми. За допомогою форм суспільної свідомості остання стає реальним ком­понентом суспільного буття. Основними формами суспільної свідомості є: політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія, наука. Кожну з цих форм вивчають окремі науки: юриспруденція, політо­логія, етика, естетика і т.ін.

67. Суспільне буття, як діяльність. Різновиди людської діяльності.

Учение о б. - онтология - одна из центр. проблем ф. В самом широком смысле слова Б. есть всеохватывающая реальность, предельно общее понятие о существовании, о сущем вообще. Первый аспект проблемы Б. - ответы на вопросы “Что существует? - Мир. Где сущ.? - Здесь и везде Как долго? - Теперь и всегда: мир был, есть и будет. Как долго сущ. отд. вещи, организмы, люди, их жизнед-сть?” Второй аспект связан с вопр. о единстве мира: мир сущ. как непреход. единство вне и независ. от воли ч-ка. Природа, чел-к, мысли, идеи, о-во сущ; различные по формам совего сущ-я, они обр. единство бесконечного, непреходящего мира. Третий аспект связ. с тем, что мир в целом и все, что в нем сущ., - это дейст-сть, кот. имеет внутр. логику своего сущ-я, развития и реально предзадана созн-ю, действию отд. индивидов. Ф. фиксирует не просто сущ-е вещи (ч-ка, идеи, мира в целом), а более сложн. связь всеобщ. хар-ра: предметы (люди,состояния) вместе с их св-вами, особенностями сущ-ют и тем самым объединятся со всем тем, что сущ. в мире. Антитезой Б., или нечто, явл. ничто. Все конкретные формы Б., например, звезды, растения, животные, как бы возникают из небытия и становятся наличным актуальным Б. Но Б. сущего сколько бы оно ни продолжалось приходит к концу и возвращается в небытие, утрачивая данную форму Б. Диалектика и заключается в том, что переход в небытие есть уничтожение данного вида Б. и превращение, становление его в иной форме. Выделяют след. различающиеся, но и взаимосвяз. осн. формы Б.: 1) б. вещей (тел), процессов, кот. в свою очередь дел. на: б. вещей, процессов, сост. природы, б. природы как целого, б. вещей и пр-сов, произвед. ч-ком; 2) б. человека, кот. делится на б. ч-ка в мире вещей и специф. чел. бытие; 3) б. духовного (идеального), кот. дел. на индив. дух. и объективиров. (внеиндивид.) духовное; 4) б. социального, кот. дел. на индив. бытие (б. отд. ч-ка в о-ве и пр-се истории) и б. о-ва. Возникновение той или иной формы Б. есть результат перехода от одной формы Б. в другую. Какие бы формы Б. мы не рассматривали все они имеют своим предельным основанием, своей субстанцией материю. Доп. по 1 виду б.: все вещи, пр-сы, состояния, целостность б. природы сущ. до, вне и незав. от созн. ч-ка - в этом ее отличие. Первая природа - реальность особого типа, объ. и первичная. Для прир. существовать не означает восприниматься ч-ком, а ч-к с его сознанием только одно из поздних звеньев в цепи единого бытия.

68. Матеріальне виробництво як основа існування і розвитку суспільства. Поняття способу виробництва.

Общественное пр-во – это пр-во по созданию материальных и духовных ценностей. Общественное пр-во – пр-во жизни. В общественном пр-ве выделяют материальное и духовное пр-во.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32