45. матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.

Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямо­ваному відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконт­ролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, психо­логія, мовознавство, педагогіка, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться су­перечки щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матеріалістична філософія і психоло­гія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згодні, що свідомість – це реальність, і вона відіграє величезну роль у житті людини та суспільства в цілому.

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношен­ня, цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтво­рює насамперед форми людської діяльності і через них форми при­родного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об'єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов'язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського ставлен­ня до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання – створення ідеальної моделі бажа­ного майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми ді­яльності. Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відо­браження дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне став­лення людини до світу. Всі ці компоненти слід розглядати як еле­менти цілісного процесу предметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу.

Основними елементами свідомості, які перебувають у діа­лектичному взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосві­домість, емоції, воля. Розвиток свідомості – це, насамперед збага­чення її новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософсь­ке, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і ра­ціональний рівні свідомості.

Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна вла­стивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціаль­них, властивість відображення.

46.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.

Практика (від грек. – діяння) – є матеріальна, чуттєво-спрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та та соціальних об’єктів.Пізнання носить суспільний характер, який зумовлюється пра­цею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано – через матеріально-практичну діяльність. Практи­ка породжує потребу в нових матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання. Отже, історичний розвиток прак­тики є рушійною силою пізнання. Та частина філософії, яка займає­ться пізнанням, називається гносеологією. Як відомо, питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною основного питан­ня філософії – про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, до природи. Наукова філософія вважає, що світ можна пі­знати таким, яким він є, що в реальній дійсності немає нічого тако­го, чого не міг би рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом. Таке твердження агностиків обґрунтовується го­ловним чином посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є насправді.

Пізнання  як процес  являє собою діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного. Суб'єктом пізнання є не свідомість сама по собі, а матеріальна істота, яка має свідомість – суспільна людина.

Об'єктом пізнання є фрагменти об'єктивної реальності, які по­трапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини. З роз­витком суспільства об'єктом пізнання стає й саме пізнання, мислен­ня людини. Процес пізнання має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здібності, і насамперед мислення, не дані людині від природи, вони сформувалися на основі праці, суспільно­го виробництва. Окрема людина навчається мислити разом із засво­єнням мови й набутих людством знань.

47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.

Многообразные отношения человека к миру включают познавательное отношение, познание, представляющее собой ак-тивную деятельность людей, направленную на -приобретение знаний. Знания - это результат познавательной деятельности, выраженный в идеальных образах (представлениях, понятиях, теория) и закрепленный в знаках естественных 'ли искусст-венных языков.
      Существуют различные виды познания: обыденное, основанное на повседневном опыте и здравом смысле, художествен-ное, характеризующееся чувственно-образным отображением действительности, научное, основными чертами которого яв-ляются системность и обоснованность, применение специально разработанных методов исследования. Наука - это сфера ис-следовательской деятельности, направленной на производство знаний о природе, обществе, человеке.
      Объект научного познания: Научное познание имеет дело не только с наблюдаемыми, но и с ненаблюдаемыми объектами (элементарная частица, ген и т.п.). Оно характеризуется последовательностью и систематичностью, стремлением обосновать свои положения законами, специальными способами проверки (научный эксперимент).
      Его цель - открытие законов природы, общества, мышления, познание сущности явлений, создание научных теорий. Сред-ства: Научное познание использует научную аппаратуру, специальные методы исследования, создает и использует искусст-венные языки, специальную научную терминологию.
      В научном познании принято выделять два уровня: эмпирический и теоретический. Они различаются по объекту, видам знания и методам познания.
      На эмпирическом уровне объект исследуется со стороны, доступной наблюдению и экспериментированию. Полученный эм-пирический материал обобщается и систематизируется.
      Теоретический объект представляет собой мысленную реконструкцию эмпирического объекта. Это абстракция, логиче-ская модель реального объекта, выраженная, как правило, на специальное языке науки: научными терминами, знаками ис-кусственного языка.
      Различия по видам знания заключаются в следующем. На эмпирическом уровне содержанием знания являются научные факты и сформулированные на их основе эмпирические законы. Содержанием теоретического уровня являются научные по-нятия, категории, законы науки. Развитое научное знание выражается в форме научной теории.
      Эмпирический и теоретический уровни различаются также по методам, которые делятся на эмпирические (наблюдение, описание, сравнение, измерение, эксперимент), с помощью которых осуществляется накопление, фиксация, обобщение и сис-тематизация опытных данных, их статистическая и индуктивная обработка, и теоретические (аналогия и моделирование, формализация, идеализация); с их помощью формируются законы науки, теории.
      В соответствий с двумя уровнями научного познание различают эмпирические и теоретические методы. К первым относят наблюдение, сравнение, измерение и эксперимент, ко вторым - идеализацию, формализацию и др.
      Эмпирические методы.
      Наблюдение - это целенаправленное систематическое восприятие объекта, доставляющее первичный материал для на-учного исследования.Целенаправленность - важнейшая характеристика наблюдения. Концентрируя внимание на объекте, наблюдатель опирается на имеющиеся у него некоторые знания о нем, без которых нельзя определить цель наблюдения. На-блюдение характеризуется также систематичностью, которая выражается в восприятии объекта многократно и в разных ус-ловиях, планомерностью, исключающий пробелы в наблюдении, и активностью наблюдателя, его способностью к отбору нужной информации, определяемой целью исследования.
      В научном наблюдении взаимодействие между субъектом и объектом опосредуется средствами наблюдения: приборами и инструментами, с помощью которых ведется наблюдение.
      Как метод научного познания наблюдение дает исходную информацию об объекте, необходимую для его дальнейшего ис-следования.
      Важную роль в познании играют сравнение и измерение. Сравнение представляет собой метод сопоставления объектов с целью выявления сходства или различия между ними. Если объекты сравниваются с объектом, выступающим в качестве эталона, то такое сравнение называется измерением.
      Наиболее сложным и эффективным методом эмпирического познания является эксперимент, опирающийся на другие эм-пирические методы. Эксперимет - метод исследования объекта, при котором исследователь (экспериментатор) активно воз-действует на объект, создает искусственные условия, необходимые для выявления определенных его свойств. Эксперимент предполагает применение определенных средств: приборов, инструментов, экспериментальных установок, характеризуется активным воздействием на объект, может быть повторен столько раз, сколько требуется для получения достоверных резуль-татов. Различают натуральный и модельный эксперимент. Если первый ставится непосредственно с объектом, то второй - с его заместителем - моделью. Моделью может быть как материальный предмет (например, модель самолета), так и мыслен-ная копия объекта. В этом случае имеет место мысленный эксперимент - мысленное воспроизведение реального экспери-мента - рассуждение, основанное на представлении о реальном объекте. Процесс и результат экс-та фиксируются ср-вами естеств. и искусств. языков, они могут быть представлены в виде схем, чертежей, рисунков.
      Теоретические методы
      Идеализация. Этот метод основан на универсальном мыслительном приёме, применяемом в любом познавательном про-цессе -абстрагировании, которое представляет собой мысленное отвлечение от одних свойств предмета и выделение других его свойств. Результатом абстрагирования являются абстракции - понятия, категории, законы, содержанием которых явля-ются существенные свойства и связи явлений.
      Видом абстрагирования является идеализация, сущность которой состоит в мысленном конструировании так называемых идеальных объектов; т.е. объектов, которые не существуют и не могут существовать в действительности, но изучение кото-рых позволяет значительно упростить сложные системы, выделить свойства объектов в их "чистом" виде и благодаря этому установить существенные связи, не заслоненные побочными обстоятельствами. Таковы, например, плоскость,линия, точка, абсолютно твердое тело, абсолютно черное тело, ..
      Сконструировать идеальный объект - значит мысленно исключить некоторые реальные его свойства. Так, исключая толщину реального объекта, получают плоскость, исключая ширину, получают линию и, наконец,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32