На відміну від РСДРП, Російська соціал-революційна партія (есери) в своїй програмі зазначала, що у питанні перебудови земельних відносин спирається на громадські та трудові переконання, традиції та форми життя російського селянства, тобто - на розповсюджене переконання, що земля - нічия і що право на користування нею дає лише праця. Виходячи з цього положення, есери наголошували, що будуть стояти за соціалізацію землі, тобто за вилучення її з товарного обігу та приватної власності окремих осіб чи груп в загальнонародне надбання. Вилучена земля повинна була, на думку есерів, перейти до центральних та місцевих органів народного самоврядування, які будуть займатися расселенням, переселенням, завідувати резервним земельним фондом. Користування землею повинно бути зрівняльно трудовим, тобто забезпечувати споживчу норму на основі власної праці, одноосібної чи товариської, земля залучається до загальнонародного надбання без викупу [156. с.58-66].
В 1905 році виник Всеросійський селянський союз. На своєму з'їзді, який проходив 6-10 листопада 1905 року, делегати постановили по земельному питанню:
1. Припинити бідування народу, які випливають з недостатку землі, може тільки перехід всієї землі в загальну власність всього народу з тим, що користуватися нею будуть тільки ті, хто буде обробляти її власними силами без найманої праці.
2. Встановити землеустрій повинні Установчі збори, які будуть створені для складання основних законів держави.
3. Установчі збори повинні обов'язково вирішити земельне питання на благо народу згідно з його вимогами [156, с.66-75].
Отже, проаналізувавши програмні положення загальноросійських політичних партій в галузі вирішення аграрного питання можна зробити декілька висновків. По-перше, монархічні партії, підтримуючи існуючий в імперії державний устрій, не допускали навіть думки про будь-яке відчуження поміщицької та дворянської землі, навіть за винагороду. По-друге, ліберальні партії схилялися до того, що селянське малоземелля можливо покращити, якщо збільшити їх площі землекористування за рахунок удільних, державних, казенних, кабінетських та монастирських земель. Деякі партії навіть погоджувалися з потребою відчуження частини приватновласницьких земель за справедливу державну винагороду. Майже всі вони наголошували на впорядкуванні орендних відносин, законних шляхів у судовому порядку для зниження непомірно високих орендних цін.
На більш радикальних позиціях у відношенні до впорядкування земельного питання стояли соціалістичні та революційно-демократичні партії. Есери наголошували на тому, що земля повинна належати тим, хто обробляє її власною працею, тобто селянам. Вони вимагали націоналізації всієї землі з метою подальшої передачі її через центральні та місцеві органи в користування тим, хто безпосередньо буде на ній працювати. На таких же засадах стояв і Всеросійський селянський союз.
У вирішенні аграрного питання поряд з загальноросійськими політичними партіями не стояли осторонь і українські політичні партії. Розуміючи і враховуючи інтереси українського селянства, вони висували свої проекти реформування аграрного сектору на українських землях. В порівнянні з загальноросійськими партіями, вони стояли на більш радикальних позиціях щодо аграрної проблеми і вимагали передати землю у національну власність українського народу.
Так, створена в 1900 році Дмитром Антоновичем та Михайлом Русовим Революційна українська партія (РУП), ще не маючи програми, одразу ж проголосила себе виразником інтересів селянства, у якому бачила основу української нації.
Трохи згодом, у нарисі Програми РУП, яка була запропонована Київським комітетом для другого партійного з'їзду в 1903 році, стосовно перетворень в аграрному секторі, пропонувалося:
1. Скасування викупної плати, всіх повинностей та податків, які виплачуються виключно селянством.
2. Скасування законів, які ставлять окремого громадянина в повну залежність від громади щодо землі, переселення, виходу з громади, висилки та кари.
3. Повернення грошей, які сплачені селянством, як викупні податки; для цього конфіскувати монастирські та удільні землі, накласти окремий податок на землі великих земельних власників, які користуються цими викупами. Повернення цих грошей в фонд допомоги сільським громадам.
4. Повернення землі, яка була недорізана селянам при скасуванні кріпацтва через експропріацію чи викуп коштом великого землеволодіння.
5. Права судів зменшувати великі орендні плати та визнавати не дійсними договори, що містять кару за недотримання умови [196, с.114-121].
В 1902 році з РУП через різницю в поглядах на національне питання виділилася група на чолі з Миколою Міхновським, яка заснувала Народну українську партію (НУП). Ця партія на відміну від РУП в селянському питанні ставила на перше місце націоналізацію землі. Стосовно цього в програмі НУП зазначалося, що націоналізація землі в Україні для запровадження соціалістичного устрою і соціалістичного оброблення землі - ідеал партії та її кінцеве завдання, бо тільки таким шляхом назавжди можна розв'язати аграрне питання в Україні [171, с.20-53].
В 1904 році з РУП вийшло ще одне угрупування на чолі з М.Меленевським-Баском та О.Скоропис-Йолтуховським. Це угрупування проголосило себе Українською соціал-демократичною спілкою (Спілка). В 1905 році Спілка на правах автономної секції влилася до меншовицької фракції Російської соціал-демократичної робітничої партії, оскільки з усіх основних питань стратегії і тактики поділяла погляди меншовиків. Представники Спілки брали участь в роботі меншовицької конференції в м.Женева (квітень 1905 року), а також в роботі IV та V з'їздів РСДРП [212, с.12-14].
Того ж 1904 року в Києві було створено ще дві українські національні партії: Українську демократичну партію (УДП), яку очолили Олександр Лотоцький та Євген Чикаленко та Українську радикальну партію (УРП) на чолі з Борисом Грінченком та Сергієм Єфремовим. Обидві ці партії стояли на ліберальних позиціях і не мали принципових програмних розходжень, тому 1905 року вони злилися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Стосовно аграрного питання, УДРП в своїй програмі зазначала:
1. Всі землі державні (казенні), удільні, монастирські та церковні повинні перейти в краєвий земельний фонд під порядкування самоврядних громад чи округів і цей фонд використовуватиметься для потреб хліборобів.
2. До цього ж фонду, краєвим коштом, повинно бути викуплено примусово землі приватних власників і в першу чергу ті землі, які не експлуатуються власною працею.
Для допомоги безземельним та малоземельним селянам і взагалі для поліпшення хліборобства УДРП вимагала таких законів:
1. Край допомагає всіляким товариствам у господарюванні на землі.
2. Безземельні або малоземельні селяни першими починають користуватися землями з краєвого земельного фонду.
3. Законом повинно бути встановлено орендове право, яке буде забезпечувати орендареві-хліборобу результати його поліпшення та ненадмірну орендну плату; посередницькі бюро мають регулювати цю плату на користь хліборобів та розглядати суперечки між господарями та орендарями.
4. Створюється господарсько-хліборобська освіта як і взагалі професійна освіта [171, с.62-67].
У грудні 1905 року на ІІ з'їзді відбулася реорганізація залишків РУП, яку очолили Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш і яка стала називатися Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). За основу її програми був взятий проект програми РУП. Провідники УСДРП заявляли, що їхня партія за своїми програмними вимогами найближче стоїть до більшовицької фракції РСДРП. Але на практиці українські соціал-демократи здебільшого не знаходили спільної мови з більшовиками. На IV (об'єднавчому) з'їзді РСДРП було відхилено пропозицію про негайне обговорення умов об'єднання цих двох партій [212, с.14-34]. Стосовно аграрного питання УСДРП вимагала:
1. Передачі всіх маєтків казенних, удільних, кабінетських, монастирських, церковних і великих приватновласницьких краєвому самовпорядкуванню.
2. Знищення всіх пережитків кріпацтва в аграрних відносинах.
3. Відміни законів, які обмежують права селян вільно розпоряджатися своєю землею; права розподілу громадської землі; права виділу.
4. Негайного і повного знищення всіх викупних, оброчних та інших виплат.
5. Примусового державного перемежування земель коштом великих землевласників.
6. Заведення судів, які б мали право зменшувати надмірну орендну плату і знищувати всі умови, які мають характер поневолення [171, с.68-74].
Партія українських соціалістів-революціонерів (українських есерів) своїми найближчими цілями в аграрному перетворенні не відрізнялася від російських есерів і вимагала примусового відчуження монастирських, удільних, кабінетських і поміщицьких земель та націоналізації землі [171, с.78-80].
Українська селянська партія (УСП) виникла на ґрунті широкого революційного руху селянства в роки першої російської революції. Присутні на з'їзді Всеросійського селянського союзу делегати від України утворили комітет, який мав започаткувати Українську селянську спілку. 23 лютого 1906 року в часопису "Запоріжжя" була надрукована стаття - декларація "Наші завдання", в якій проголошувалися мета, завдання і практична частина програми УСП.
В аграрній галузі УСП вимагала земельної реформи, яка повинна була проводитись таким чином: всі землі (царські, удільні, монастирські, казенні) переходять у власність українського народу; землі великих приватних власників за виключенням норми одної земельної ділянки, призначеної для дрібних власників, переходять у національну власність українського народу; землі дрібних приватних власників залишаються і надалі в їх володінні; засіб переведення націоналізації землі, розмір нормальної ділянки (максимум) мають встановити виборні від усього українського народу [171, с.75-77].
Отже, порівнюючи програмні документи російських та українських політичних партій в галузі аграрного реформування, можна зробити наступні висновки.
По-перше, як загальноросійські, так і українські політичні партії в своїх програмах на постоювали на встановлення справедливості стосовно селянства. Мова йшла про скасування викупних платежів, повинностей та податків, які накладалися на селянство після скасування кріпацтва в 1861 році, зрівнянні селянства в громадянських правах з іншими верствами населення.
По-друге, більшість соціалістичних, революційно-демократичних та ліберальних партій вимагали поліпшення селянського малоземелля за рахунок державних, удільних, кабінетських, монастирських земель, а також шляхом відчуження деякої частини земель великих землевласників. Кадети, Партія демократичних реформ, октябристи, УДРП навіть пропонували компенсацію за рахунок держави великим землевласникам за відчуження їх земель. Тільки партія есерів (українських та загальноросійських) в своїх програмах проголошувала націоналізацію землі, яка повинна була перейти в загальнонародне користування без викупу. Цю ідею есерів підтримували Всеросійський селянський союз, Українська селянська партія та Народна українська партія.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36
