Як бачимо, ціни на землю у всіх губерніях України мали тенденцію до зростання. В деяких губерніях ціна на землю підвищувалась аж до 40% (у Київській губернії). Трохи менше зросла ціна в інших губерніях - від 20 до 25-26%. Єдиний виняток становила Подільська губернія, в якій малоземелля було ненадто гострим, а переселення з цієї губернії значно зросло після початку аграрної реформи.
Ще одна з причин, за якою поміщицькі землі купувалися селянами не через банк - свідоме завищення цін на панську землю самим банком. Під час революційних подій 1905 року, коли селяни сподівалися отримати землю безкоштовно, вони відмовлялися її купувати. Селянський банк користувався цим. І в 1906 році, наприклад, банком було куплено у поміщика Конотопського повіту В.К.Тарновського 800 десятин землі за 303 крб. за десятину. Цю ж землю поміщик напередодні погоджувався продати селянам приблизно за 200 крб. за десятину [161, 1908. - 5 марта]. Отже, деяким чином селяни самі були однією з причин, яка давала змогу Селянському банку свідомо підвищувати ціни на землю. Однак, якщо зважити на ціну поміщицької землі, то стає зрозумілим, що дуже мало селян могли собі дозволити купувати землю безпосередньо у поміщиків, не вдаючись до банківського кредиту. Навіть заможні селяни неохоче користувалися послугами Селянського банку [57, с.17].
Таким чином, закон про закріплення землі у приватну власність хоч і надавав селянам право купувати поміщицькі землі, однак не вирішував основної проблеми селянського малоземелля, оскільки не торкався основної причини цього малоземелля - великих поміщицьких латифундій. Дуже часто поміщики, які продавали свою землю за тих чи інших причин без посередництва банку, самі встановлювали ціни на землю. Особливо це спостерігалося у тих губерніях, в яких найбільш гостро стояло питання селянського малоземелля. Так, у Павлоградському повіті поміщиця Шаврова пропонувала селянам свою землю за 225 крб., селяни ж давали тільки по 200 крб. за десятину [161, 1906. - 7 жовтня]. Селяни всіляко намагалися купувати землю не через Селянський банк, оскільки таким чином земля коштувала хоч і не набагато, але все одно дешевше. Це зазначали навіть офіційні органи. Наприклад, у тому ж Павлоградському повіті на земському зібранні ухвалили постанову про те, що ціна на землю, на якій зійдуться селяни з продавцями-поміщиками, була б обов'язковою і для Селянського банку [44, 1906. - 24 февраля]. Якщо взяти до уваги дату цієї постанови (лютий 1906 року), то можна зробити висновок про те, наскільки дорожчою була ціна на землю через банк ще у той час, коли поміщики намагалися скоріше продати свою землю у зв'язку з революційними подіями 1905 року.
Керівництво Селянського банку було дуже занепокоєне операціями з землею, які проходили повз банк. Селянський банк навіть організував видачу позик при закупівлі селянами земель безпосередньо від приватних власників. Цей захід приймався з тою метою, щоб хоча б посередньо примусити селян купувати землю через банк, який буде полегшувати умови придбання землі [154, 1908. - 16 мая]. Оскільки селянам часто доводилося брати позики через Селянський Банк для купівлі землі у поміщиків, то Банк зосередив у своїх руках посередницькі угоди на купівлю селянами землі безпосередньо у поміщиків. Так, за період з 1906 по 1909 роки селяни купили у великих землевласників за допомогою Селянського Банку: в Катеринославській губернії - 69433 десятини, Київській - 34768 десятин, Подільській - 33376 десятин, Полтавській - 40001 десятину, Харківській - 69958 десятин, Херсонській - 45221 десятину, Чернігівській - 45439 десятин [148, с.24]. Отже, за три роки столипінської реформи селяни купили власне у поміщиків за допомогою Селянського Банку майже стільки ж землі, скільки вони купили безпосередньо у самого Селянського Банку.
З усього вищезазначеного можна зробити висновки, про ті урядові заходи, якими поміщики і влада намагалися вирішити найактуальніше питання - селянське малоземелля. Не торкаючись зараз головного впроваджувача нової аграрної політики - діяльності Селянського Поземельного банку - можна зазначити, що вся політика уряду була направлена не на вирішення питання малоземелля селян, а навпаки, на захист великого поміщицького землеволодіння. Все було зроблено для того, щоб навіть середньо забезпечені селяни не мали змоги скуповувати панські маєтки за більш-менш прийнятну ціну. Навпаки, уряд вдався до таких заходів, які були спрямовані на підвищення цін на панські землі. Взагалі всі заходи уряду були спрямовані перш за все на те, щоб поміщицька земля найменше потрапляла до рук незаможних селян. Ставка робилася "на заможного" селянина. А оскільки готівкові гроші були тільки у останніх, то звідси випливає, що найбільша кількість покупців складалася саме із заможних селян і тільки у крайніх випадках з селянських товариств.
На початку ХХ століття зросла та ускладнилася діяльність двох великих установ державного іпотечного кредиту: Дворянського та Селянського Поземельного банків, за посередництвом яких царський уряд підтримував напівкріпацьке землеволодіння.
Система сільськогосподарського кредиту, яка склалася після реформ 60-х років ХІХ століття, мала свої особливості, обумовлені збереженням у аграрному ладі чисельних кріпосницьких пережитків, основою яких були превілейоване дворянське землеволодіння та засилля у ньому дворянських латифундій. Обидва банки, Селянський Поземельний та Державний Дворянський Земельний, виникли на початку 80-х років ХІХ століття. Якщо діяльність Дворянського банку з самого початку була спрямована на підтримку помісного землеволодіння, то діяльність Селянського банку за своєю назвою покликана була розвивати селянське господарство, але насправді його діяльність була дуже далекою від цього розвитку. З самого початку існування Селянського банку, тобто з 7 квітня 1883 року, банк не зробив нічого без того, щоб “на перше місце не ставити інтереси поміщиків”, зазначає С.Д., автор статті "Селянський чи поміщицький банк?" в газеті "Рада" [161, 1907. - 24 липня]. Про це свідчить вся діяльність банку як напередодні так і за часів столипінської реформи. Як відомо, діяльність цього банку проводилася в трьох напрямках:
1) купівля поміщицьких земель;
2) продаж цих земель селянам;
3) видача селянам грошових позик, коли вони купують землю не за допомогою банку.
Далі на конкретних прикладах ми побачимо, чи насправді банком виконувалися всі три напрямки діяльності і яким чином банк допомагав селянам у вирішенні питання малоземелля та безземелля.
Повертаючись до перших років діяльності Селянського банку, можна зазначити, що до кінця ХІХ століття операції із землею були незначними. Кредит, який видавався банком покупцям землі, був вкрай невигідним для останніх. За позики стягувався великий відсоток - від 7,5 до 8,5 % на рік [146, с.93]. Вже в цей період діяльності Селянський банк використовував “земельний голод” селянства, намагався підтримувати той рівень цін на землю, який був вигідним для поміщиків. І щоб полегшити продаж землі поміщиками, уряд з 1897 року дозволив Селянському банку придбати поміщицьку землю за рахунок власних капіталів, для подальшого її продажу селянам.
За повідомленням газети “Світова зірниця”, за період від листопада 1895 до листопада 1905 року Селянський банк купив за власні кошти 935513 десятин землі за 65448782 крб. (середня ціна десятини - 70 крб.) [174, 1906. - 3 серпня]. Взагалі банк, використовуючи гостру потребу селян у землі, завжди піднімав ціни на землю. І до революції 1905 року ціна на землю була дуже завищена банком. Так, 1896 року середня ціна банку за землю була 50 крб. за десятину, 1900 року - 80 крб. за десятину, 1903 року - 109 крб. за десятину, а у 1904 - 112 крб. за десятину. По окремих губерніях ціна на землю була далеко більша [161, 1906. - 8 жовтня].
Після революції 1905 року Селянський банк став важливим важілем столипінської аграрної політики. Але ще до підписання указу від 9 листопада 1906 року про виділення з общини селян, уряд у своїй діяльності вдався до законів, які б полегшували діяльність Селянського банку у земельних справах дворян. Так, у травні 1906 року царським указом було дозволено Селянському банку приймати на себе борги по землях, які закладені у Державному Дворянському та акціонерних земельних банках. 12 серпня 1906 року був виданий указ про передачу Селянському банку для продажу селянам казенних, удільних, церковних, монастирських земель [87, 1906. - 14 мая; 174, 1906. - 24 серпня]. Після революційних подій та виступів селян значно збільшилася кількість поміщиків, які вирішили розпродати свої маєтки. В зв'язку з цим, царський уряд змушений був видати новий указ від 15 листопада 1906 року, який мав на меті прискорити розпродаж поміщицьких земель банком, а також сприяти розвитку хутірського господарства. Цим законом розширювалися позикові операції Селянського банку, якому надавалося право видавати позики не тільки під заставу купленої селянами, але й надільної землі. Такого роду позики видавалися не тільки для придбання при посередництві банку поміщицької землі, але й на витрати, які були пов'язані з переходом від общинного землекористування до відрубного чи хутірського господарства. Таким чином, Селянський банк повинен був сприяти руйнуванню общини, насадженню хутірського та відрубного господарства.
Уряд надавав великого значення діяльності Селянського Поземельного Банку в роки аграрної реформи. Сам П.А.Столипін наголошував на центральній ролі Банку у справах докорінного реформування селянського землеустрою. "Способ устранения острого малоземелья главное управление видит в льготной, соответствующей ценности покупаемого и платежным способностям приобретателя, продаже земель землевладельцев. Для этой цели в распоряжении правительства имеется, согласно указам 12 и 27 августа 1906 года, 9 млн. десятин и купленные с 3 ноября 1905 года Крестьянским Банком свыше 2 млн. десятин. Но для успеха дела увеличение крестьянского землепользования надлежит связать с улучшением форм землепользования, для чего необходимы меры поощрения и главным образом кредит. Главное управление намерено идти в этом деле путем широкого развития и организации кредита земельного, мелиоративного, переселенческого" [139, с.88].
Після впровадження цих указів діяльність Селянського Поземельного Банку досить пожвавилася. Зі звітів банку відносно купівель поміщицької землі видно, що самі поміщики, налякані революційними подіями, почали продавати свої землі через Селянський Банк. Але кількість землі, яку пропонували поміщики для продажу, складала лише незначну частину, яка потрібна була для задоволення мільйонів малоземельних та безземельних селян. Як зазначав П.А. в газеті "Рада" у статті "До справоздания Селянського банку за 1906 рік", головною метою існування банку була підтримка дворян-поміщиків. Надзвичайно висока оцінка приватних земель, які були куплені банком у 1906 році, коли поміщики під впливом аграрних виступів селян панічно почали продавати свої землі, повинна була б бути нижчою, аніж у попередні роки. У діяльності банку можна побачити, що середня ціна десятини землі в цьому ж році перевищувала на 38 крб. середню ціну попереднього десятиріччя і на 8 крб. - середню ціну 1905 року. В окремих випадках різниця в цінах між попередніми роками і 1906 роком доходила до дивовижних розмірів. Так, маєток Попандопуло в 1904 році було оцінено по 125 крб за десятину, а в 1906 році - по 225 крб. за десятину, маєток Римського-Корсакова відповідно по 119 і 210 крб. за десятину, таку саму метаморфозу проведено було і з маєтком Орловського на Поділлі - 181 і 234 крб. за десятину відповідно [161, 1909. - 10 января].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36
