1.4 Стратегія прийняття інвестиційних рішень

Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів.

Стратегія дає відповіді на головні питання організації інвестиційної діяльності [80]:

1. Глибина довгострокового планування інвестиційного процесу.

2. Поточний стан об’єкта, для якого розроблюється стратегія.

3. Джерела та обсяги коштів для інвестування.

4. Стратегічна мета та етапи просування до неї.

5. Проміжні цілі та суміжні завдання.

6. Пріоритетні сфери та об’єкти для інвестування.

7. Прогнозна оцінка зовнішнього середовища для інвестування.

8. Прогнозна оцінка розвитку фінансового ринку.

9. Альтернативні напрями використання коштів.

10. Цільові настанови щодо очікуваної дохідності інвестицій.

11. Фактори ризику та довгострокові заходи їх нейтралізації.

12. Прогнозні сценарії розвитку інвестиційного ринку та розвитку інвестора.

13. Бажані результати інвестиційної діяльності (стан активів інвестора, мережа підприємств, права власності і т. ін. ) на кінець стратегічного періоду.

Формування стратегії є дослідженням довгострокових напрямів розвитку інвестора. Інвестиційна стратегія — це довгостроковий план, система концептуальних цілей і важелів для їх досягнення. Стратегія — це те, що поєднує тактичні короткострокові дії інвестора в систему, яка забезпечує високий результат не стільки “сьогодні”, скільки в цілому за стратегічний період часу.

До цільових установок при формуванні стратегії розвитку можна зарахувати:

-            збереження капіталу (у несприятливих фінансових умовах);

-            приріст вартості капіталу;

-            приріст поточних доходів від капіталу;

-            зміна структури активів інвестора;

На сьогоднішній час існує три основних типи базової конкурентної стратегії одиночного бізнесу [101]:

- цінові лідерства,

- диференціація,

- фокусування.

Достоїнствами стратегії низько цінового лідерства є можливість для лідера запропонувати більш низьку, ніж конкуренти, ціну при тому ж самому рівні прибутку, а в умовах цінової війни здатність краще витримати конкуренцію завдяки кращим стартовим умовам.

Таблиця1.2

Основні характеристики базових стратегій [101]

Ціновий лідер вибирає низький рівень продуктової диференціації й ігнорує сегментування ринку. Він працює на середнього споживача, забезпечуючи знижену ціну. Ціновий лідер захищений від майбутніх конкурентів своєю ціновою перевагою. Його більш низькі ціни означають також, що він менш чутливий, ніж конкуренти, до зростання тиску постачальників на вході і покупців на виході. Більш того, тому що цінове лідерство звичайне вимагає ринку великих розмірів, зміцнюється його позиція в "торгівлі" з постачальниками. При надходженні на ринок продуктів-замінників, ціновий лідер може знизити ціну і зберегти частку ринку. Перевагою цінового лідера є наявність бар'єрів входу, тому що інші компанії нездатні ввійти в галузь, використовуючи ціни лідера. Таким чином, ціновий лідер знаходиться у відносній безпеці, поки він зберігає цінову перевагу. Принциповою небезпекою для нього є застосування конкурентами шляхів зниження своїх витрат (наприклад, при зміні технології).

Метою стратегії диференціації є досягнення конкурентної переваги шляхом створення продуктів або послуг, що сприймаються споживачами як унікальні. При цьому компанії можуть використовувати підвищену (преміальну) ціну. Достоїнством стратегії диференціації є безпека компанії від конкурентів доти, поки споживачі зберігають стійку лояльність до її продукції. Це забезпечує їй конкурентні переваги. Диференціація і широка лояльність покупців створюють бар'єри входу інших компаній, яким для цього необхідно виконувати конкурентоздатні розробки.

Основною проблемою такої компанії залишається підтримка унікальності в очах споживачів, особливо в умовах імітації і копіювання. Погроза може також виникнути через зміну запитів і смаків споживачів.

При стратегії фокусування вибирається обмежена група сегментів. Маркетингова ніша може виділятися географічно, типом споживача, сегментом з діапазону продуктів. Вибравши сегмент, компанія використовує в ньому або диференціацію, або низькоціновий підхід. Якщо вона використовує низькоціновий підхід, то конкурує з ціновим лідером у тім сегменті ринку, де останній не має переваги. Якщо компанія використовує диференціацію, то вона виграє на тім, що диференціація використовується в одному або деяких сегментах. При цьому найчастіше використовується відмітна перевага у виді якості на основі своєї компетентності у вузькій області.

Інвестиційна стратегія відноситься до суми ресурсів, людських і фінансових, котрі повинні дати конкурентні переваги. Базові стратегії забезпечують конкурентні переваги, однак їх треба розвивати і підтримувати. Диференціація з цього погляду найбільш складна, тому що компанія вкладає ресурси в багато функцій (НДДКР, маркетинг) для розвитку відмітних переваг. Приймаючи рішення по стратегії інвестицій, компанії повинні враховувати їхню віддачу при даній конкурентній стратегії. Два фактори є критичними у виборі стратегії інвестицій:

- конкурентна позиція компанії в галузі,

- стадія життєвого циклу галузі.

Конкурентне положення компанії в галузі визначається насамперед часткою ринку, контрольованою фірмою, і наявністю в неї відмітних переваг.

Кожна стадія життєвого циклу галузі висуває різні вимоги до інвестицій. Табл. 1.3 узагальнює співвідношення між стадією життєвого циклу, конкурентною позицією й інвестиційною стратегією для одиночного бізнесу.

Таблиця 1.3

Вибір інвестиційної стратегії в одиночному бізнесі [93]

На стадії зародження потрібні великі інвестиції, оскільки компанія створює свої конкурентні переваги. Вона вкладають кошти в НДДКР, збут, сервіс. Якщо компанія вклала засоби в створенні конкурентних переваг, вона займе сильну конкурентну позицію. Компанії зі слабкою конкурентною позицією на всіх стадіях життєвого циклу можуть вибрати відхід для припинення своїх витрат.

У стадії росту природна стратегія росту компанії з розширенням ринку. Компанії потрібні значні вкладення для підтримки свого успіху. Одночасно компанії намагаються консолідувати існуючі маркетингові ніші і ввійти в нові. Отже, компанії повинні вкладати ресурси в маркетинг, крім того, вони повинні остаточно вибрати свою базову стратегію (наприклад, слабкі компанії – фокусування).

При уповільненні росту конкуренція росте і компаніям із сильною конкурентною позицією потрібні ресурси на розширення ринку за рахунок частки слабких компаній. Характер інвестицій залежить від стратегії фірм. Наприклад, для цінового лідера при погрозі цінової війни важливі вкладення в керування вартістю, а при диференціації необхідно підсилити продуктовий діапазон і мережі розподілу.

На стадії зрілості компанії в умовах конкуренції, що підсилюється, прагнуть захистити свої позиції. Тому інвестиції вкладаються в підтримку стратегії. На цій стадії компанії бажають повернути свої минулі інвестиції. Поки нові прибутки реінвестувались у справу, дивіденди були малі, а тепер компанії можуть обрати стратегію максимальних прибутків акціонерів.

Відповідно до обраної стратегії ринкового поводження визначається взаємопов'язана система принципів внутрішньої структури підприємства, що складається з [81]:

-       постачальницько-збутової політики (вибір маркетингової стратегії і тактики на всьому протязі від появи продукції до її продажу, після продажного обслуговування, моніторингу оперативної інформації про ринок, перехід на прямі постачання продукції, створення збутової мережі);

-       виробничо-технологічної й інноваційної політики (мінімізація витрат виробництва, приведення якості продукції у відповідність із запитами споживачів, створення оптимальної системи забезпечення сервісних служб, підвищення конкурентоздатності на базі удосконалення виробленої продукції і діючої технології виробництва, створення принципове нових продуктів і виробництв);

-       цінової політики (установлення цін у рамках політики керування збутом з метою досягнення найбільш вигідних обсягів продажів, середніх витрат на виробництво і найвищий можливий рівень прибутковості операцій);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24