Рефераты. Історія України

Д. Вишневецький здійснив ряд успішних походів на Кримське ханство і турецькі фортеці. Однак влітку 1557 р. козаки під натиском турків і татар змушені були залишити Хортицю. Д. Вишневецький з загоном козаків перейшов на службу до російського царя. Але після того, як І. Грозний не надав йому допомоги під час походу на Кафу, Д. Вишневецький повер-нувся в Україну. В 1563 р. під час невдалого походу в Молдавію Д. Вишневецький потрапив у полон до турків і був страчений у Стамбулі. Пам'ять про подвиги Байди зберегли численні українські народні пісні, багато з яких співають і нині.

Після смерті Д. Вишневецького Запорозька Січ продовжувала існу-вати. Кожний християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти на Січ і приєднатися до козацького братства. При бажанні він міг покинути Січ. Під страхом смертної кари на Січ заборонялося приводити жінку. В Січі постійно знаходилось від 15 до 20 тис. козаків. Переважна ж більшість проживала за її межами, на зимївках. Одружені козаки жили окремо і займалися сільським господарством.

Січовики сформували нову українську (козацьку) державність. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Для Запорозької Січі були притаманні усі ці ознаки. Специфічні Історичні умови та обставини самого життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний, оригінальний імідж козацької державності. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада, ії рішення були обов'язковими для виконання. Як правило, рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої полі-тики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини та ін. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі -- військової старшини, а також органів місцевої влади -- паланкової або полкової старшини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи становила понад 150 чоловік. До цієї групи козацтва входили: військова старшина -- кошовий отаман, військовий суддя, війсь-ковий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та Ін.; похідні та паланкові начальники -- полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала в своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Кошового отамана обирали на один рік простою більшістю голосів відкритим голосуванням (часто шляхом кидання шапок у купи: за кого більша купа, той і переміг). Лише Іван Сірко кошовим був протягом 15 років, а Петро Калнишевський -- 10 років.

На період походу чи війни кошовий призначав собі заступника з числа полковників-- наказного гетьмана. Кошовий отаман одночасно був головою війська і держави.

Генеральна старшина, якщо говорити сучасною термінологією, вико-нувала роль кабінету міністрів. До неї входили обозні, осавули, хорунжий, бунчужний, писар, судді і підскарбій -- усі з титулом "генеральний".

Обозний фактично мав обов'язки заступника кошового отамана (гетьмана), начальника штабу, тилу і артилерії. Осавули -- гетьманські старшини для особливих доручень. Під час війни вони командували окремими підрозділами, в мирний час служили ад'ютантами. Хорунжий і бунчужний ¦-- церемоніймейстери -- відповідали за військові корогви (прапори) і символи гетьманської влади. Писар -- начальник канцелярії --

велику роль відігравав у зовнішніх відносинах. Генеральні судді очолю-вали верховний суд. Цю роль виконувала вся військова старшина, вклю-чаючи кошового отамана. Підскарбій завідував фінансами.

Кіш поділявся на курені, очолювані курінними отаманами. Курені складалися з сотень. Великі землі Запорозької Січі (за межами Хортиці) поділялися на округи -- "паланки". На кінець існування Січі налічувалось 10 паланок, їх очолювали полковники. Козаки паланок мали сім'ї. Вони були прописані до певних куренів, що були на острові Хортиця.

На той час налічувалось 38 куренів. Назви їх походили від імені отама-нів, що їх заснували, або від назви місцевості, звідки прийшли перші козаки.

Військо Запорозьке мало свою печатку -- герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (мали-нового) кольору.

Основну частину Війська Запорозького становила піхота, кіннота ж була нечисленною. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний рушницею або мушкетом (важка рушниця на сошках), пістолем, шаблею, ножем, списом. Січ мала свій флот з великих човнів -- "чайок". Довжина їх-- 20 м, ширина -- 4 м. Швидкість до 15 км на годину. Чайки були оснащені трьома щоглами з вітрилами і веслами. На борту знаходилось 4-6 гармат. Бойовий екіпаж складався з 50 - 70 козаків, озброєних рушницями та мушкетами.

Запоріжжя мало свою територію, яка називалася "землями Війська Запорозького". Розташовуючись на території Дніпропетровської, Запо-різької, частково Херсонської, Кіровоградської, Донецької, Луганської та Харківській областей, Запорозька Січ у XVIII ст. за розмірами площі була близькою острівній Англії.

За несприятливих умов козаки кілька разів переносили Січ в інші місця. Були випадки, коли татари руйнували Січ. Так, наприкінці 1560-х років козаки перенесли Січ на острів Томаківка, розташований за 60 км на південь від Хортиці. На період існування Томаківської Січі (60-ті - початок 90-х років XVI ст.) припадають походи запоріжців на турецькі й татарські фортеці Причорномор'я. Спускаючись на своїх сла-ветних човнах-чайках по Дніпру, козаки виходили в Чорне море й тро-щили, турецькі галери.

Особливого розголосу набув похід запорозького кошового Івана Підкови в 1557 р, на Молдавію. Він розгромив війська турецького ставле-ника Петра Мірчі, здобув Ясси і став господарем Молдавії. Наступного року, зазнавши поразки від турків, Підкова відступив в Галичину, де був заарештований і страчений у Львові. В ці ж роки запорожці ходили в Крим, у 1589 р. вони здійснили великий похід на Очаків, Аккерман. Томасівська Січ стяпп Ь;і:юю першого великого козацько-селянського повстання проти Речі Посполитої наприкінці XVI ст. під проводом К. Косинського.

З середини XVII ст. лідером Запорозької Січі стає І. Д. Сірко, який народився в Мерефі (в ЗО ш від Харкова). Будучи полковником, кошовим шаманом Запорозької Січі, він протягом 26 років, з 1654 по 1680 рр.. не сходив з історичної арени. Ведучи боротьбу з татарами, турками, молда-ванами, поляками, росіянами, Сірко за весь час свого життя брав участь в 55-ти битвах і кожного разу, за винятком одного випадку, перемагав. Татари називали Сірка Урус-шайтаном, руським чортом. А татарки-матері лякали його ім'ям своїх дітей.

Про високе військове мистецтво, мужність, хоробрість козаків є багато спогадів іноземців, які в різні часи побували на Україні і Запорозькій Січі. Так, французький Інженер Боплан в "Описі України" зазначає; "козаки кмітливі, добре загартовані, невтомні в битвах, відважні, сміливі, власним життям не дорожать". А турецький Історик XVII ст. Найма так характери-зував запорозьких козаків: "Можна стверджувати напевно, що немає в світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки свій хо-робрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьому світі". Д. І. Яворницький в "Історії запорозьких козаків" наголошує: "З тих пір, як низові козаки взяли на себе роль захисників віри й вітчизни, вони зробились в очах своїх одноплемінників рицарями церкви, правди та честі, стали безсмертними в очах багатьох поколінь і з цим ім'ям ввійшли на сторінки слов'янської чи взагалі світової Історії".

За ходом Історичних подій і за завданнями, які ставили перед собою запорожці, вся історія запорозьких козаків, на думку Яворницького, може бути розділена на такі шість періодів: період утворення запорозького козацтва (1471 - 1583 рр.); період боротьби проти Польщі за релігійно-національну незалежність південної Русі (1583 - 1657 рр.); період участі у боротьбі за релігійно-національну незалежність Правобережної України проти Польщі, Криму і Турції (1657- 1686 рр.); період боротьби проти Криму, Турції і Росії за власне існування {1686 і- 1709 рр.); період існування запорожців за межами Росії і спроби їх повернутися в рідні місця (1709 - 1734 рр.); період боротьби з російським урядом за самостійне існування і падіння Запорожжя (1734 - 1775 рр.).

М. Костомаров назвав Січ "Християнською козацькою республікою", і це визначення стало класичним з огляду на кілька причин. Війську Запо-розькому низовому були притаманні певні риси демократичної респуб-ліки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада.

Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни. Отже, можна констатувати, що між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ ціл-ком обґрунтовано можна назвати "християнською козацькою республікою".

Збільшення чисельності козацтва в XVI ст. і його виступи проти фео-дального гніту непокоїли великих землевласників. А тому польський уряд, намагаючись розколоти козацтво і встановити над ним контроль, вирішив взяти на державну службу частину міських заможних козаків, які б захи-щали кордони Речі Посполитої й допомагали приборкувати дії бідних козаків.

Польський уряд, який в мирний час закликав безжалісно винищувати "цю своєвольну голоту", охоче збільшував число реєстрових козаків, пропонуючи їм права, привілеї та оплату, коли потрібна була їх допомога у війнах проти Московської держави чи Оттоманської Турції. Але з віднов-ленням миру урядовці часто-густо зрікалися своїх обіцянок і знову висту-пали проти козаків. Загострення цих суперечностей неминуче призводило до соціального вибуху.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. українськими землями прокоти-лося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 - 1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625 - 1638 рр.) -- тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.