Десятирічний (до початку 60-х років) період отримав назву "відлиги". Характерні ознаки цього періоду:
реабілітація невинно репресованих людей -- в'язнів ГУЛагу;
заходи щодо децентралізації економічного управління, скорочення державного апарату, розвитку громадських засад в суспільстві;
створення союзно-республіканських чи республіканських міністерств (вугільної, металургійної промисловості; паперової та деревообробної промисловостей; вищої та середньої спеціальної освіти, юстиції тощо);
зміни в державному плануванні та фінансуванні, зокрема сільського господарства;
організація міжреспубліканської Економічної комісії Верховної ради СРСР;
постановка завдань, визначення заходів соціальної політики;
проведення освітньої реформи, часткове розширення статусу уні-верситетів;
постановка питань мовної політики, змін в мистецтві, театрі, науці, книговидавництві, постановка часописів, реабілітація діячів культури; у відповідних постановах ЦК КПРС і ЦК Компартії України (1958 р.) була дана більш об'єктивна оцінка творчої спадщини композиторів;
зміни в морально-психологічній атмосфері суспільства.
Однак виявилася і інша тенденція: одержавлення економіки; адмі-ністративно-командні методи господарювання; знеосіблення, зрівняння в оплаті праці; політизація й ідеологізація суспільного життя. В цілому всі заходи в період "відлиги" здійснювалися в руслі непорушної командно-адміністративної системи, а отже, в існуванні бюрократії І демократії. Так, особливістю роботи Верховної Ради УРСР було, з одного боку, розши-рення ЇЇ компетенції, вдосконалення організаційно-масової роботи, розв'я-зання соціально-економічних та суспільно-політичних питань, а з другого -- сувора централізація її функцій, одноманітність роботи Рад, їх виконавчих комітетів, розв'язання важливих питань не на депутатських сесіях, а адмі-ністративним шляхом. На початку 60-х років Ради брали участь в полі-тичній реформі щодо поділу місцевих радянських органів на міські та сільські, що не виправдалося суспільного практикий В умовах "відлиги" профспілкам було надано право участі в підго-товці проектів виробничих планів, здійснення контролю за дотриманням трудового законодавства, вирішенні питань організації праці, заробітної плати, житлового будівництва. Важливою функцією профспілок стало безпосереднє керівництво розвитком технічної творчості виробничих колективів. Розширювалася участь профспілок у здійсненні державної соціальної політики. І все ж замість конкретної організаторської роботи в масах профспілкові комітети захоплювалися засіданнями і нарадами, створенням чисельних, часом дублюючих одна одну комісій І рад, а головне -- виявляли поступливість господарським керівникам в соці-альному захисті трудящих.
РУССКАЯ ДИССИДЕНТКА, ОДНА ИЗ ОСНОВАТЕЛЬНИЦ ХЕЛЬСИНАСКОЙ ГРУППЬІ, ЛЮДМИЛА АЛЕКСЕЕВА О РУСИФИКАЦИИ УКРАИНЬІ
...Витіснення української мови відбувається не стихійно, а вживан-ням цілого комплексу державних заходів, які скеровують демографічні процеси в бажаний для влади бік.
Переселення українців на східні, рідко заселені землі Совєтського Союзу -- в Казахстан, на Сибір, на Урал, на Далекий Схід -- заохочується економічними методами. В той же час заохочується переселення росіян на Україну. Внаслідок цього з 1959 по 1970 роки чисельність українського населення на Україні збільшилася лише на 10 проц., а російського -- на ЗО проц.
Звичайно, це трапилось не внаслідок природнього занепаду укра-їнського населення та приросту російського, а в результаті пере-селень, які регулюються державою. В 1970році російське населення України мало більше 9 мільйонів чоловік проти 35 мільйонів укра-їнців. А в 1979 році в Україні жило вже 10,4 мільйонів росіян.
... Впровадження російської мови починається з дошкільних дитячих установ. На Україні переважають російськомовні дитячі ясла та дитячі садки. Але й ті, що вважаються українськими, сильно зросійщені, бо під час підбору кадрів вихователів перевага віддається росіянам і зросійщеним українцям.
Більшу частину вищих навчальних закладів на Україні зросійщено... В ]970році з півтора мільйона спеціалістів з вищою освітою, що працювали на Україні, 600 тисяч були росіянами, тобто більше, ніж третина.
... Українська мова... фактично збереглася лише в селах, а також серед невеликої частини української інтелігенції, переважно гумані-тарної. Неінтелігентні громадяни вживають у розмові суміш вульга-ризованих російської та української мов.
Я називаю цей процес російщенням, а не совєтизацією, як це роблять деякі росіяни, бо яким би неприємним цей факт для нас не був, російська мова є знаряддям знищення багатої та своєрідної української культури. І кожен росіянин, що заплющує на це очі чи перекладає відповідальність за це зі свого сумління на когось іншого, об'єктивно полегшує цей процес. На мій погляд, росіянам недостатньо не прийма-ти участь у цій ганебній акції. Ми повинні разом з українцями активно втрутитися в неї, рятуючи від нашого правлячого класу їх культуру, їх національну гідність, ясно та беззастережно підтримувати їх безумовне право на незалежність.
Украинский Хельсинский Союз
Массовые репрессии 1972 г. в Украине на некоторое время па-рализовали активность дисси-дентов. Однако уже в 1974 г. вышли 7 и 8 выпуски «Українського вісника», в возобновлении издания которого значительную работу провел С.Хмара. За гра-ницей правозащитники выпус-тили ряд книг, которые не могли быть опубликованы в СССР.
В 1975 г. правительства 35 го-сударств Европы и Северной Америки, в том числе и прави-тельство СССР, подписали Хель-синкские соглашения, призван-ные закрепить новые отноше-ния в Европе, обеспечить со-блюдение высоких принципов демократии, прав человека. По-нимая, что в условиях Украины
это невозможно, в ноябре 1976 г. группа правозащитников объединилась в Украинскую группу содействия выполне-нию Хельсинкских соглашений в Украине, или Украинский Хельсинкский Союз (УГС -- Украшська Гельсшська Сшл-ка). Союз стал самой большой правозащитной организацией в республике. Ее руководите-лем стал писатель Н.Руденко, а среди 36 членов были такие известные диссиденты, как ге-нерал, Григоренко, Л.Лукь-яненко, И.Кандыба, Н.Свит-лычная, В.Чорновил, В.Стус, С.Караванский, О.Мешко, О.Берднык и др.
Как отмечает историк О.Суб-тельный, эту группу отличали от предыдущих две важнейшие черты. Первая заключалась в том, что УГС была открытой общественной организацией, которая, хотя и не была при-знана официальными властя-ми, однако считала, что имеет законное право на легальное существование. Второй ее от-личительной чертой были кон-такты с аналогичными группа-ми по всему СССР.
В декларации Украинского Хельсинкского Союза указы-валось, что организация ста-вит своей целью решение че-тырех главных задач:
1. Способствовать ознаком-лению широких кругов украинской общественности с Дек-ларацией Прав Человека.
2. Исходя из убеждений, что мир между народами нельзя обес-печить без свободных контактов между людьми, а также без сво-бодного обмена информацией и идеями, активно способствовать выполнению статей Заключи-тельного Акта по вопросам без-опасности и сотрудничества в Европе.
3. Добиваться, чтобы на всех международных совещаниях, где должны обсуждаться итоги вы-полнения Хельсинкских согла-шений, Украина как суверенное европейское государство и член ООН была представлена отдель-ной делегацией.
4. С целью свободного обмена информацией и идеями доби-ваться аккредитации в Украине представителей зарубежной пе-чати.
В Декларации провозглаша-лось, что в своей деятельности Союз руководствуется не поли-тическими, а только гуманитар-но-правовыми мотивами, а свою основную цель видит в ознаком-лении мирового сообщества с нарушениями прав человека в Украине.
Несмотря на вполне закон-ный характер деятельности Со-юза, ее поддержку западными демократиями, акции группы проходили в обстановке посто-янного давления властных структур. Особое озлобление вызвали у КГБ распространяе-мые на Западе меморандумы о незаконных арестах, списки политических узников, информация об их положении в тюрьмах, лагерях и ссылках и т.п.
16 липня 199рр. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. Вона стала першим документом, який у 1990-ті рр. відкрив Україні шлях до незалежності. Суверенітет перед-бачав верховенство, самостійність, повноту і не-подільність влади на території України, незалеж-ність держави в зовнішніх відносинах.
У 1991 р. як у РСР, так і в Україні загостри-лася суспільно-плітична ситуація внаслідок боротьби навколо підписання нового союзного договору. Цей документ передбачав створення «реальної федерації рівноправ-них республік» і виносився на обговорення на референдумі.
В Україні ця ідея була зустріта неоднозначно. Окремі статті союз-ного договору суперечили Декларації про державний суверенітет України: обмеження прав республіки; збільшення повноважень союзних органів вла-ди у фінансовій сфері та міжнародних відносинах; верховенство союзних законодавчих актів над республіканськими. В Україні на референдумі було запропоновано додаткове питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна повинна бути в складі Союзу радянських суверенних держав на принципах Деклара-ції про державний суверенітет України?». Результати референдуму показа-ли, що народ України прагне до відновлення положення України в складі СРСР.
19--21 серпня 1991 р. у СРСР була здійснена спроба державного перево-роту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Кри-му і відсторонений від влади. Влада перейшла до створеіного Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. У Москву вводилися війська. На території СРСР на 6 місяців був оголоше-ний надзвичайний стан.
Свої дії члени ДКНС (ГКЧП) мотивували тим, що вони дбають про інтере-си народу, хочуть забезпечити законність і правопорядок у СРСР, запобігти загальнонаціональній катастрофі. Насправді це була спроба, консервативних політичних сил знищити демократичні перетворення, повернути раїну в період «застою», зупинити рух народів СРСР до незалежності.
Офіційний Київ зайняв вичікувальну позицію. На Голову Верховної Ради УРСР Л. Кравчука здійснювався тиск із боку ДКНС. Однаїк Л. Кравчук за-явив, що в Україні немає підстав для введення надзвичайного стану, а всі зміни повинні відбуватися законним шляхом.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
