У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. Цього разу у виборчій кампанії брали участь всі політичні партії України. Понад половину усіх депутатів з України становили селяни. Знову почало діяти українське парламентське об'єднання. Воно називалось Трудовою громадою. Громада мала 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоуправління, ук-раїнської мови в школі, суді й у церкві. У зв'язку з цим грома-да вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російсь-кої імперії із своїм власним урядом. Громада видавала часопис «Рідна Справа - Думські вісті», що виходив два рази на тилеждень. У «Рідній Справі» друкувалися промови членів Українсь-кої трудової громади. II Дума виявилася ще радикальиішою, ніж перша, й тому протрималася також недовго, лише 103 дні. У червні 1907 р. її було розпущено.
Столипінська реформа та політична реакція в Україні. Період післяреволюційного розвитку Російської імперії пов'язаний з ім'ям Петра Столипіна (справжнє прізвище -- Столипа), що походив з старинного дворянського роду, до якого (між іншим) належав і М. Лєрмонтов.
П. Столипін провів аграрну реформу, за якою селянин мав право виходу з общини; йому общиною надавалася у приватну власність земля, ці землі дозволялось виділяти в окремій відруб або окреме індивідуальне господарство -- хутір.
Проведенню реформи мав сприяти Селянський банк, який скупо-вував землі у поміщиків І продавав селянам, а також видавав їм позику на 55 років. Ще однією складовою реформи було сприяння переселенню селян з європейської частини імперії на Далекий Схід, у Сибір, Казахстан, Середню Азію.
В Україні процес виходу з общини ішов досить швидкими темпами порівняно з іншими регіонами Росії. В результаті реформи з земельної громади вийшло 25% дворів, зокрема в степовій зоні -- 42%, на Ліво-бережжі -- 11%, на Правобережжі --46%. Разом з тим на Правобережжі та Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, пере-йшла у приватну власність; особисте приватне землеволодіння почало переважати в Чернігівській, Таврійській, Херсонській, Катеринославській, Харківській губерніях і охопило до 50% всіх селянських дворів. Протягом 1906 - 1913 рр. на схід Росії мігрувало 1,2 млн. чол., лише 25% із них повернулося назад.
Результатами аграрної реформи були зростання концентрації земель-ної власності в руках заможного селянства, широке використання машин і добрив, зростання у 1912 р. врожайності селянських господарств на 20%.
Внаслідок реформування сільського господарства посилився процес капіталізації селянства та соціальної диференціації.
Програма реформ П. Столипіна передбачала піднесення агрокуль-тури сільськогосподарського виробництва, реорганізацію місцевого само-врядування, запровадження загальної початкової освіти та інші заходи. Задумане реформатор вважав здійснити не менш ніж за 20 років. Але з самого початку політика реформ наштовхнулась на опір як реакційних, так і ліворадикальних політичних партій та угрупувань. У 1911 р. П. Сто-липін загинув у результаті терористичного акту, вчиненого терористом-есером Д. Богровим. Поховано П. Столипіна в Києво-Печерській лаврі.
Щодо революційного руху Столипін повів рішучу політику репресій та терору, особливо проти національних рухів, в тому числі й проти укра-їнства. Було заборонено викладання українською мовою, святкування роковин пам'яті Тараса Шевченка; збір коштів на спорудження пам'ятника на могилі поета в Каневі; закривалися "Просвіти", українські газети, клуби, товариства. Водночас посилилась діяльність правоекстремістських чор-носотенних організацій, члени яких переслідували діячів національного руху, чинили акти розправи. Жорстокими репресіями царизм переслі-дував учасників революційного руху. Серед судових процесів того пері-оду найжорстокішим був процес над учасниками донецького збройного повстання, із 131 підсудного винними було визнано 92 чол., із них 8 засуд-жено до смертної кари, а решту -- до різних строків каторги. Поразка революції призвела до кризи в національному русі та його занепаду. Розпадається Українська радикально-демократична партія, припинила своє існування "Спілка". Частина членів УСДРП взяла участь у створенні міжпартійного політичного об'єднання -- Товариства українських посту-повців, яке найближчими своїми завданнями вважало українізацію освіти, церкви, відстоювання прав українства через трибуну Державної Думи.
Після успішної для росіян Галицької битви (1914 р.) бої між російською і австро-німецькою арміями на українських землях розгорілися на Ка-рпатських перевалах. Незважаючи на наполегли-вість росіян, подолати ці перевали їм так і не вдалося. Проте наступним успіхом росіян стала облога фортеці Перемишль, яка капітулювала 22 березня 1915 р. У результаті росіяни взяли в полон 120 тис. австрійців і захопили 400 гармат. На завойованій території Східної Галичини і пів-нічної Буковини російська влада встановила режим, який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора графа О. Ьобринського, мав запрова-дити «русские начала» в житті населення краю, Так, у Галичині запро-ваджувалися російська мова і російське законодавство. Закривалися українські школи, інші навчальні заклади та культурні організації. Почалось повернення греко-католиків у православ'я. Майже всіх представників української еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким було вивезено вглиб Росії. Відбулись єврей-ські погроми.
Російська окупація тривала до весни--літа 1915 р. Тим часом австро-німецьке командування розробило стратегічний план на 1915 р., згідно з яким передбачалося спрямувати проти Росії головний удар і вивести її з війни. Зібравши достатню кількість військ, австро-німецьке командування перейшло в наступ. У районі міста Горлиця було прорвано російський фронт. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня -- до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину і Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війсь-ка під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину, Берестей-щину з містами Луцьк і Дубно. Росіяни зазнали поразки через погане мате-ріальне постачання військ і прорахунки командування.
Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, де-портацією населення. Поряд із цим до відступаючих російських частин дода-лися біженці, які боялися репресій з боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині «європейським скандалом».
Зупинивши наступ австро-німецької армії на лінії Кам'янець-Подільсь-кий--Тернопіль--Кременець--Дубно,, росіяни навесні 1916 р. силами Південно-Західного фронту несподівано завдали удару, який увійшов в історію під назвою Брусиловський прорив (від прізвища генерала Олексія Брусилова, призначеного у березні 1916 р. командуючим цим фронтом).
Наступ розпочався 22 травня 1916 р. Після нетривалої артпідготовки росіяни перейшли в наступ по всьому фронту, тим самим не давши австро-угорським військам свободи маневру. Російські війська просунулися по всьому фронту вглиб на 80--120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бро-дами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн вбитих і поранених, понад 400 тис. полонених. Росіяни втратили близько 500 тис. осіб.
Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмін-ною протягом року. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити своє внутрішнє становище, улі-тку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом, но-вими жертвами і територіальними втратами. Контрудар австро-німецьких військ примусив росіян відступити навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фро-нту проіснувала аж до укладення Берестейського миру.
Висновок. У цей період українські землі продовжували залишатися ареною бойових дій між військами Росії і Австро-німецького блоку. У результаті західно-українські землі були розорені тривалими бойовими діями і окупа-ційною політикою, яку проводили щодо цих земель Австро-У'горська і Росій-ська імперп.
Перша світова війна призвела до загострення соціально-економічних, політичних і національ-них суперечностей у Російській імперії. Перемо-га Лютневої революції 27 лютого 1917 р. приве-ла до падіння самодержавства (Микола II зрікся престолу). Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. Але поряд із цим органом активно діяла Петроградська Рада. В Україні замість старих ор-ганів влади виникають губернські, міські й пові-тові правління. У містах і селах утворюються Ради робітничих і солдатських та Ради селянських де-путатів. Перебіг доволі хаотичних і стихійних подій під час зміни влади зумовив активізацію національного руху в Украї-ні. Національні політичні сили були роздроблені, і для їхньої консолідації необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник-ла і згодом стала впливовим центром влади Українська Центральна Рада (УЦР). УЦР, створена 3--4 березня 1917 р. в Києві на зборах представни-ків Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демок-ратів, стала представницьким органом українських демократичних сил, що очолив національно-демократичну революцію в Україні. Посаду голови УЦР обійняв М, Грушевський.
Основні напрямки політичної програми УЦР:
-- боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українсь-ких губерній та етнічних земель;
-- підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки;
-- співпраця з Тимчасовим урядом;
-- захист прав національних меншин.
Однак в УЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «Самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винничєнко) бачили Укра-їну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.
Піднесення національної самосвідомості українського народу зумовило історичний крок, зроблений Українською Центральною Радою. УЦР 10 чер-вня 1917 р. проголосила / Універсал «До українського народу, в Україні й поза Україною сущого».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
