Боротьба за владу між різними політичними партіями (УСД, українські есери, «боротьбисти») не могло не послабити авторитет Директорії серед на-селення, особливо серед селян.
Зволікання з проведенням аграрної реформи, яка до того ж мала популіст-ський характер, призвела до масових селянських виступів на чолі з отама-нами Зеленим, О. Григор'євим, Н. Махном.
Селяни виявили інертність у справі захисту власної держави, вони не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси. Директорія не змогла зупинити хвилю єврейських погромів у містах Правобережної та Південної України.
Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому ра-дянської Росії більшовицькі війська почали другий наступ на УНР І Дирек-торія залишила Київ. Керівництво Директорії опинилося в міжнародній ізо-ляції: країни Антанти не підтримували ідею незалежної УНР, а Польща порушила умови Варшавського договору 1920 р.
Висновок. Опинившись на перехресті політичних перспектив, лідери Дирек-торії не змогли їх реалізувати і запропонувати програму реформ, що влаш-тувала б основну частину населення. Директорія не врахувала помилок Центральної Ради. Несприятлива зовнішньополітична обстановка також відіграла свою роль у поразці Директорії.
Активізація національно-визвольного руху в За-хідній Україні була пов'язана з революційними подіями в Росії, поразкою австро-угорських військ на Галичині й Поділлі, проголошенням УНР, по-силенням державної кризи в Австро-Угорщині. У жовтні 1918 р. у Львові представники захід-ноукраїнських політичних партій створили Укра-їнську Національну Раду (УНР). її очолив Єв-ген Петрушевич.
УНР стала керівним органом західноукраїнського національного руху. За умов прагнення поляків відновити Річ Посполиту й узаконити свої права на Східну Галичину 19 жовтня 1918 р. Рада зробила заяву про утворення держави на західних землях, яка пізніше отримала назву Західноукраїнсь-ка Народна Республіка (ЗУНР).
1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання, що охопило Стані-слав, Коломию, Броди, Дрогобич і багато інших міст. Національна Рада закликала галичан брати владу на місцях до своїх рук і готуватися доскликання Установчих Зборів. Революція переросла у війну за незалеж-ність і захист від домагань поляків, що проголосили створення Речі По-сполитої. 9 листопада 1918 р. УНР сформувала тимчасовий уряд -- Ге-неральний Секретаріат на чолі з Костелі Левицьким. Уряд складався з Секретаріатів із військових, внутрішніх, земельних, закордонних справ, з публічних справ і віросповідань. Президентом став Євген Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила «Тимчасовий основний закон», відповідно до якого:
-- новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Ре-спубліка (ЗУНР);
-- були визначені кордони держави;
-- закріплювалася державна незалежність;
-- визначалися державний устрій, прапор, герб.
5 листопада 1918 р. відбулися вибори до законодавчого органу влади (пар-ламент) -- Української Народної Ради, Уряд і президент прагнули вивести країну з глибокої економічної кризи, для чого було вжито таких заходів:
-- монополізація продажу зерна, сигарет, спирту і сільськогосподарської продукції;
-- співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями;
-- початок відновлення роботи залізничного транспорту;
-- уведення в обіг валюти -- гривні й карбованця;
-- 14 квітня 1919 р. із прийняттям Закону про землю почалася аграрна реформа, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння, прове-дення поділу землі між малозабезпеченими і безземельними селянами.
Проте уряд не зумів узяти під контроль нафтовидобуток (більшість розро-бок належала іноземцям), зупинити інфляцію і у повному обсязі реалізувати трудове законодавство. Найбільш вдалою була політика в галузі освіти, спря-мована на відокремлення школи від церкви, а також стосовно політичних партій.
Проголошення незалежності ЗУНР привело до пожвавлення зовнішніх зв'язків уряду з країнами Європи та Америки. Зусиллями уряду ЗУНР та українських емігрантів в Австрії, Німеччині, Угорщині вдалося відкрити в цих країнах представництва на рівні посольств, а з урядами Італії, Канади, США та Чехо-Словаччини встановити дипломатичні відносини. Однак країни-переможці в Першій світовій війні не визнавали ЗУНР.
На Паризькій мирній конференції у січні--червні 1919 р. делегація ЗУНР не змогла заручитися підтримкою держав Антанти. Французька делегація була зацікавлена в існуванні в Східній Європі міцної Польської держави, а тому в лютому 1919 р. надіслала до ЗУНР місію на чолі з генералом Берте-лемі (для припинення війни з Польщею). Делегація запропонувала урядові ЗУНР встановити демаркаційну лінію, за якою Львів та Дрогобицький ра-йон повинні були залишатися під владою Польщі. Уряд ЗУНР категорично відмовився прийняти таку пропозицію.
У таких умовах в липні 1919 р. почалося загарбання території Закарпат-тя чеськими та румунськими військами. Остаточно Закарпатська Україна перейшла під владу Чехо-Словаччини в вересні 1919 р. відповідно до умов Сен-Жерменського договору Угорщини з країнами Антанти, а у 1923 р. Рада послів Антанти визнала владу Польщі у Східній Галичині.
22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочисті збори, на яких було проголошено Акт Злуки (об'єднання) українських земель. Універсал про об'єднання УНР і ЗУНР засвідчив цю подію. В урочистостях під час обміну грамотами брали участь делегати від Директорії (В. Винниченко, С. Петлюра, А. Андрієвський, Ф. Швець, А. Макарєнко та ін.; всього 60 осіб), галицькі делегати на чолі з Л. Вачинським, С. Вітви-цьким, Л. Цегальським, десятки тисяч киян, військо, представники інших держав.
Однак об'єднання всіх українських земель залишилося тільки деклара-цією. Воно мало політико-ідеологічний, а не державно-правовий характер: не були вироблені правові умови для його виконання, воно не було ратифіко-ване законними органами обох держав. Пізніше передбачалося затверджен-ня Акту Злуки всеукраїнськими установчими зборами.
Ідея соборності стала реальністю на дуже короткий період. Соборність 1919 р. виникла в найбільш важкі й трагічні для України дні. Тому україн-ські політики і громадські діячі того часу заслуговують на визнання, бо вони прагнули знайти шляхи збереження української державності.
Тепер щорічно 22 січня відзначається як свято День Соборності України.
Додаткова інформація
До поняття соборності входило уявлення про територіальну цілісність, неподіль-ність, незалежність і демократичність України. Ідея соборності веде свою історію від філософії Візантії, а також від політики єднання давньоруських земель навколо Київського князівського престолу.
У «Слові о полку Ігоревім» є заклик до єднання русичів. Ідея соборності знай-шла своє відображення в релігійній думці (праці Й. Борецького і П. Могили). Ідею соборності втілювали українські гетьмани Б. Хмельницький, І. Мазепа, П. Доро-шенко, П. Орлик.
У XIX -- на початку XX ст. ідея соборності українських земель знайшла відо-браження в документах Кирило-Мефодіївського братства, суспільно-політичних поглядах М. Драгоманова І В. Антоновича. Про самостійність і суверенність Соборної України йшлося в прогресивному документі Української народної партії на чолі з М. Міхновським.
Висновок. ЗУНР прагнула відкрити широкі можливості для повноцінного національно-державного, економічного й культурного життя українців. Уря-дові програми мали демократичний характер, але були короткочасними й залишилися нереалізованими. День Соборності України 22 січня 1919 р. увійшов в історію нашої держави як національне свято. Соборність земель України була досягнута дуже дорогою ціною, однак це, за словами І. Крип'я-кевича, був «сонячний момент» нашої історії
До поразки визвольних змагань українського народу в 1917 -1920 рр. призвели такі причини: низька національна та політична свідо-мість народних мас через багатовіковий національний та соціальний гніт; соціальна база революції виявилась занадто вузькою через недостатню структуризацію суспільства, особливо слабкими були позиції української революції у містах, де переважало неукраїнське населення; не сприяла перемозі відсутність чітких настанов у державному будівництві серед політичної еліти (ні Українська Центральна Рада, ні Директорія, ні Дер-жава П. Скоропадського не змогли вирішити життєво-важливих соціаль-но-економічних питань, розв'язати їх в єдності з завданнями національної політики); українські лідери не мали досвіду державного будівництва; невміння або небажання досягти загальнонаціонального примирення в ім'я державної незалежності, жорстокі внутрішні міжусобиці між самими українцями різної політичної спрямованості; величезну негативну роль в українському державному відродженні відіграли могутні антиукраїнські сили, що діяли в цей період в Україні (більшовики, білогвардійці тощо); поразка революції була також обумовлена несприятливою міжнародною обстановкою.
Головні причини поразки військ УЦР у війні з радянською Росією:
-- керівництво УЦР не змогло створити боєздатну національну армію;
-- значна частина населення зайняла нейтральну позицію стосовно по-дій, що відбувалися;
-- соціальна невдоволеність внутрішньою політикою УЦР у селах і міс-тах (затримка зарплатні залізничникам, робітникам; затримка прове-дення аграрної реформи);
-- віра українських солдатів в обіцянку більшовицького уряду роздати землю і покласти край війні;
-- політична і психологічна непідготовленість керівництва УЦР до війни (українські соціалісти в ЦР вважали, що війна між соціалістичними урядами неможлива в принципі);
-- нездатність керівників національно-визвольного руху повести за со-бою широкі народні маси.
Уроки Української національно-демократичної революції показали, що для побудови соборної незалежної держави необхідні такі умови:
1) компроміс між лідерами провідних політичних сил і партій;
2} етнічна Інтеграція земель та консолідація духовного і культурного життя, нівелювання регіональних бар'єрів;
3) єднання між етнічними спільнотами, толерантне співжиття всіх націй, які мешкають в Україні; 4) Інтеграція України у світове співтовариство, виважена державна політика в міжнародній сфері, баланс між динамічними геополітичними реаліями і пріоритетами національних інтересів;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
