Тенденція росту державного боргу швідкими темпами і з неочевидними перспективами його обслуговування свідчить про появу дуже небезпечної проблеми заборгованості і не меньш серйозної проблеми її зовнішнього фінансування.
Боргові зобов язання уже впритул наблизилися до таких обсягів, коли держава нездатна їх обслуговувати за рахунок внутрішніх джерел. Шляхи виходу з боргової кризи, у яку потрапила Україна, у сучасних умовах непрості і не завжди прийнятні для держави, що орієнтуєтся на самостійну єкономічну політику.
З метою зменьшення боргового навантаження, запобігання подальшому зростаанню зовнішнього боргу та визначення оптимальних джерел фінансування потреб держави в середньостроковій перспективі Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про схвалення Концепції державної боргової політики на 2001-2004 роки”, яка була затверджена 28 вересня 2000 р. Концепцією передбачено розробку комплексу заходів, спрямованих на проведення державою виваженої боргової політики з урахуванням особливостей національної єкономіки, позитивного досвіду країн світу у вирішенні питань боргової політики та помилок, допущених в попередні роки у сфері управління державним боргом. У відповідності до завдань Концепції, основними напрямами боргової політики є:
- вихід на зовнішні ринки капіталу з метою здійснення довготермінових запозичень;
- розвиток внутрішнього ринку капіталу та поступова заміна зовнішнього запозичення внутрішнім;
- дотримання принципу бездефіцитного бюджету у період до 2004 року;
- відмова від надання державних гарантій за позиками, що надаються шляхом фінансування закупівлі іноземних товарів, за вийнятком пільгових позик від міжнародних фінансових організацій;
- активізація роботи з відшкодування витрат державного бюджету, які виникли внаслідок виконання гарантійних та боргових забов язень держави за кредитами, в тому числі іноземними;
- відмова від залучення короткострокових зовнішніх кредитів з метою недопущення збільшення їх частки у загальному обсязі державного боргу;
- застосування заходів для удосконалення структури торгівельного та платіжного балансу з метою зменьшення додаткової потреби у зовнішньому фінансуванні;
- регламентація спеціалним законодавчим актом фінансових забов язень, які виникли внаслідок надходження в Україну кредитів Міжнародного валютного фонду, та компетенції центральних органів виконавчої влади і Національного банку в процесі повернення коштів фінансової допомоги Міжнародному валютному фонду згідно з домовленостями про кредитування.[5,9,11,14]
Стрімке зростання світового фінансового ринку в останні десятиліття, істотне збільшення прямих іноземних інвестицій після ІІ світової війни, мексиканська фінансова криза 1994 р., азійська криза 1998 р. привернули пильну увагу аналітиків, науковців, керівних кіл міжнародних валютно-фінансових організацій до необхідності подальшого удосконалення сучасної міжнародної валютної системи. Початок широкої дискусії з цих питань було покладено гід час відзначення 50-річчя від дня створення Бретгон-Вудської валютної системи, заснування Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструк-ції і розвитку.
Суть пропозицій щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної гармонізації внутрішньої макроекономічної та зовнішньоекономічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання; по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.
Україна тільки входить у систему світового економічного простору і від того як цей процес буде відбуватися залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави як органічної підсистеми світової економіки. Сьогоднішнє по-ложення України в мирогосподарських зв'язках характеризується непідготовле-ністю її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробіт-ництва. Поки для України властивий постачальницько-збутовий і посередницький характер зовнішніх зв'язків. Тим часом у світовому економічному співробітництві поряд з торгівлею усе більшого значення набуває науково-технічний і инвестицій-ний напрямок.
Міжнародний досвід показує, що проривши на світові ринки сьогодні забезпе-чується не просто продуктом, а цілою галуззю і навіть міжгалузевим капіталом, що складається з конкретних відтворювальних технологічних систем.
У процесі інтеграції Україна буде зустрічатися з великими труднощями, оскільки вона ще не визначилася повною мірою з основними напрямками і механізмом структурної перебудови економіки виходячи з реальних можливостей і стосовно до світових тенденцій в інтеграційних процесах. Такі програми поки знаходяться в стадії розробки, а економіка країни в цілому залишається неконкурентоспроможною. Експортна орієнтація економіки вимагає визначення існуючих і потенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також факторів, що їх формують, механізму реалізації цих переваг.
Конкурентноздатність національної економіки - це вирішальний критерій, який необхідно приймати до уваги при рішенні проблем розвитку зовнішньо-економіч-них зв'язків.
Сьогодні економіка України, у силу її важкого положення занадто відкрита для зовнішньої торгівлі. Її частка у ВНП коливається в межах 8-10%, а в розвинутих країнах - 70-80%. Така ситуація волоче небезпеку для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на тлі глибокої кризи. Будь-яке небажане коливання кон'юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.
Державна форма власності, що переважала до недавнього часу, припускала в основному централізоване бюджетне фінансування підприємств. Існуюча раніше система, при якій бюджетні засоби виділялися в рамках державного планування розвитку економіки, не враховувала необхідності чіткого законодавчого регулювання фінансово-кредитних питань.
З розвитком у нашій країні ринкових відносин, появою підприємств різних форм власності (як приватної, так і державної, суспільної) особливого значення набуває проблема чіткого правового регулювання фінансово-кредитних відношенні суб'єктів підприємницької діяльності.
При настільки швидкому розвитку міжнародного кредиту зростає роль його міждержавного регулювання. Протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання привело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту. Воно переслідує наступні основні мети:
- регулювання міжнародного руху позичкового капіталу для впливу на платіжний баланс, валютний курс, ринки позичкових капіталів;
- спільні міждержавні заходи для подолання кризових явищ;
- узгодження кредитної політики стосовно визначених позичальників - в основно-му до що розвиваються, а також країнам Східної Європи і колишнього СРСР.
Міждержавне регулювання міжнародного кредиту здійснюється в різних формах:
- координація умов експортних кредитів і гарантій;
- узгодження розміру допомоги країнам, що розвиваються;
- регламентація діяльності міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій;
- рециклирование нефтедолларов і ін.
Держава прагне вмонтувати ринкові сили, конкуренцію в сфері міжнародного кредиту в механізм державного регулювання, додати йому гнучкість.
1. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного.-К.: Феміна, 1995
2. Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Внешнеэкономические связи: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 512с.: ил.
3. Деньги. Кредит. Банки. / Под ред. Г.И. Кравцовой. – Мн.: Меркавание, 1994. – 270 с.
4. Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. О. И. Лаврушина. – 2-е изд., перераб. и доп. -М.: Финансы и статистика, 1999. – 464с.: ил.
5. Калач Г. Співробитництво України з міжнародними фінансовими установами: проблеми та перспективи// Економіка.Фінанси.Право.-2002.- №8
6. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 1994. – 592с.: ил.
7. Общая теория денег и кредита: Учебник / Под ред. проф. Е. Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 304с.
8. Смыслов Д.В. Международный валютный фонд: на рубеже столетий // Деньги и кредит. – 1999.
9. Софіщенко І. Сучасні тенденції міжнародного руху капіталу// Банківська справа. – 2002.- №5.
10. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Научн. Ред. Д-р эконом. Наук, профессор В.Вкруглов – М.: ИНФРА-М-1998
11. Пересада О. Особливості кредитування міжнародними банками проектів під гарантію уряду України// Вісник НБУ.- 2001.- №11.
12. Підгайна Н.Я. Роль капіталу у міжнародних економічних відносинах// Фінанси України.-2002.- №9.
13. Халевинская Е.Д. Кредитование внешнеторговых операций // Финансовая газета. Региональный выпуск. – 1997. - №29
14. Хорошковський В. Порядок обслуговання кредитів МВФ та Світового банку.- 2002.- №2.
2002г.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
