Широке поширення одержали так називані мультинаціональні контракти на величезні суми, у виконанні яких як самостійних підрядчиків беруть участь фірми різних країн. Такі контракти спільно страхуються і фінансуються банками і національними страховими інститутами експортного кредитування що беруть участь і них країн. У цьому зв'язку можна відзначити створення тимчасових міжнародних банківських консорціумів для фінансування визначених контрактів, виконуваних фірмами декількох країн.

Проблеми фінансування вирішуються усередині консорціуму, що виступає перед позичальниками як єдиний інститут. З категорією експортних кредитів дану форму фінансування зближає те, що вона носить цільовий, а не чисто фінансовий характер, і в гарантуванні цієї операції беруть участь урядові інститути зацікавлених країн.

Помітно активізувалася роль держави в розвитку механізму прямого бан-ківського кредитування. Спираючи на систему державних гарантій і преференцій по експортних кредитах, прибігаючи в разі потреби до рефінансування своїх закордонних активів у державі інших кредитних інститутах по пільгових ставках, банки в короткий час збільшили обсяг наданих кредитів і забезпечили їхню помірну вартість для позичальників.

Для експортера комерційна вигода кредитування постачань товару визна-чається, по-перше, тим, наскільки це сприяє збільшенню збуту його товарів, а по-друге, вартістю експортних кредитів і можливістю покрити видатки по кредитуванню з виторгу за проданий товар. Саме з цієї причини експортери, хоча вони і змушені під тиском конкуренції йти на визначені поступки покупцям у відношенні термінів і деяких інших умов, наданих ними кредитів, у відношенні вартості даних кредитів займають більш тверду позицію. [2,7,10] 

Кредитування імпорту також має форми комерційного і банківського кредиту.

Комерційні, або фірмові, кредити підрозділяються на два види:

1) Угода про кредит по відкритому рахунку може стосуватися окремої партії то-вару або ж регулярно здійснюваних постачань. Якщо угода стосується окремої партії товару, то сторонами обмовляється, що сплата по рахунку виробляється у визначений термін після відправлення товару або його приймання: через місяць, наприкінці місяця постачання або наприкінці місяця, що випливає за місяцем постачання, і т.д. При регулярних же постачаннях товару сторони домовляються, як правило, що розрахунки між ними будуть здійснюватися не по кожній окремій партії товару, а у визначений термін - звичайно наприкінці місяця або кварталу.

У даному випадку банки виконують функцію чисто технічних посередників у розрахунках торговельних контрагентів.

Розрахунки по відкритому рахунку використовуються досить рідко з обме-женим числом партнерів, тому що такі розрахунки зв'язані з підвищеною довірою експортера до свого контрагента, а отже, з підвищеним комерційним ризиком. У зв'язку з цим кредитування по відкритому рахунку застосовується головним чином у відносинах: 1) між філіями однієї і тієї ж фірми, що знаходяться в різних країнах; 2) між самостійними фірмами, що мають тривалі і систематичні зв'язки, особливо, коли окремі постачання товару виробляються у відносно невеликих кількостях; 3) по комісійних і консигнаційних операціях. Надання кредиту на таких умовах вимагає відповідних записів у контракті і на рахунках - суми основного боргу, відсотків, загальної суми платежу, термінів погашення і графіка платежів. Одержання платежів по відкритому рахунку експортером може бути забезпечено платіжною банківською гарантією. На практиці по таких операціях банки-гаранти як умови платежу по гарантії жадають від експортера надання документа, що підтверджує товарне постачання, наприклад копію коносамента.

Для зменшення ризику від можливої неплатоспроможності іноземних покупців створена система страхування кредитів по зовнішній торгівлі, представлена у формах:

- приватного страхування, при якому спеціальні страхові компанії приймають на себе ризик по експортних кредитах і у випадку неплатоспроможності інозем-них імпортерів оплачують їхні боргові зобов'язання вітчизняним експортерам;          -  державних гарантій, коли ризик бере на себе держава.

Так, у Великобританії гарантування експортних кредитів здійснює урядовий департамент гарантій експортних кредитів. Він гарантує експортерам відшкоду-вання збитків від 85 до 100%. У США ці функції здійснює Експортно-імпортний банк, у Франції — Французька страхова компанія для зовнішньої торгівлі, у ФРН акціонерне товариство "Гермес" і Межміністерський комітет з експортних кредитів. Страхування експортних кредитів засноване на тім, що експортер одержує від страхової організації гарантії своєчасного платежу за товари, що він продав у кредит іноземним покупцям. У випадку неплатоспроможності останнього експортер одержує гарантовану суму платежу від установи-гаранта, до якого переходить право наступного стягнення боргу з імпортера.

2) вексельний кредит, при якому експортер, укладаючи угоду про продаж товару в кредит, виставляє тратту (перекладний вексель) на імпортера. Останній, одержить товарні документи, акцептує тратту, тобто бере на себе зобов'язань оплатити вексель у зазначений термін.

У багатьох, у першу чергу англосаксонських країнах, часто застосовується фінансування фірмових кредитів за допомогою акредитивної форми розрахунків. У цьому випадку банки імпортера й експортера укладають угода, на підставі якого відкривають акредитив експортерові проти представлених їм документів про відвантаження товарів.

  Банківські кредити по імпорті підрозділяються на:

1) акцептний кредит;          2) акцептно-рамбурсний кредит.

З кінця 50-х — першої половини 60-х років поширилися нові методи фінансування експорту з розвитих капіталістичних країн, серед яких ведуче місце належить прямому банківському кредитуванню іноземних покупців. При цьому відбувається своєрідний поділ функцій між банківським і фірмовим кредитуван-ням: перше зосереджується головним чином на наданні великих середньо- і довгострокових кредитів покупцям продукції країни-кредитора: другому приді-ляється сфера короткострокових кредитних угод на невеликі суми. Якщо на початку 60-х років співвідношення між фірмовими і банківськими кредитами в загальному обсязі середньострокового і довгострокового кредитування, наприк-лад, у Великобританії і Франції, дорівнювало 2:1, то в останні роки на частку банківських кредитів (кредити покупцеві) приходиться понад 3/4 експортні кредити даної тривалості.

 Кредит покупцеві надається банком експортера безпосередньо імпортерові або обслуговуючому його банкові. Існує кілька форм кредитів покупцеві: кредити по разових контрактах, кредити на спорудження промислових або цивільних об'єктів з постачанням устаткування і наданням послуг по будівництву, монтажеві і налагодженню. Кредит покупцеві складає до 80 — 85% контрактної ціни. Залишок імпортер фінансує за рахунок додаткових джерел. Для експортерів постачання в рамках таких кредитів означають оплату наявними.

Спочатку пряме кредитування імпортерів здійснювалося шляхом "зв'язування" кредиту з разовою зовнішньоторговельною операцією. Останнім часом широке поширення одержало відкриття банками так званих кредитних ліній для своїх іноземних позичальників на оплату зовнішньоторговельних операцій.

Розрізняють кредитні лінії загального призначення і спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на визначену суму і дозволяють кредиту-вати постачання різним імпортерам у країні, що одержала кредит. Спеціальні кредитні лінії, або проектні, передбачають кредитування визначених об'єктів. У будь-якому випадку в постачаннях можуть брати участь різні фірми на вибір імпортера (замовника).

      Специфічна форма кредиту покупцеві –проектне  фінансування на безобіговій основі. При відкритті такого кредиту банк керується не стільки кредито-спроможністю позичальника, скільки рентабельністю майбутнього об'єкта.

     Кредитор може закріпити за собою право на частину продукції майбутнього об'єкта або на визначену частку прибутку (компенсаційне фінансування). Кредити покупцеві звичайно супроводжуються наданням банківських гарантій і страхових полісів спеціалізованих страхових установ. [6,12,7,10]

6.  Міжнародні валютно-кредитні організації

    Сучасні міжнародні валютні відносини дуже нестабільні, ситуації, що виникають на валютних ринках відрізняються великим ризиком і невизначеністю для учасників валютних операцій. Усе це змушує багато країн брати участь у координації економічної політики в цій області. Цю координацію на практиці здійснюють такі органи, як  Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку.

 Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжна­родного та регіонального валютно-фінансового співробітниц­тва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кре­дитів цим країнам та гарантування приватних позик за кор­доном.

 Найважливішу роль серед них у сучасний період відігра­ють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є го­ловною установою Світового банку. Окрім МБРР до струк­тури Світового банку входять: Міжнародна фінансова кор­порація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Бага­тостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжна­родний Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

 У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінан­совій конференції 00Н, що відбулася у Бреттон-Вудсі (СІЛА), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку ре-конструкції та розвитку.

    Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єд­наних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування — Вашингтон.

    Згідно із Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації ва­лют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулю­вання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних ба­лансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консуль­тативної допомоги з фінансових та валютних питань.

     Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від частки краї­ни в світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% у націо­нальній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9