Рефераты. Основи філософії

3.                Як співвідносяться поняття "суспільство" і поняття "держава" ?

4.                Охарактеризуйте основні підходи до вирішення питання про природу держави. Розкрийте основні ознаки держави.

5.                Як Ви розумієте поняття "правова держава"?

6.                Що є основою громадського суспільства? Які умови треба створити у державі щоб особистість почувала себе само реалізованою?

Основні поняття теми:

Політика – це сфера діяльності, пов’язана з відношеннями між різноманітними соціальними спільнотами, в центрі яких стоїть проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Політична система суспільства – це система державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють певні політичні функції.

Громадське суспільство – це суспільство в якому узгоджуються приватні та загальні інтереси.

Держава – це основний елемент політичної системи суспільства.

Страта – реальна, емпірично фіксована спільнота, що об’єднує людей на певних загальних позиціях або на основі спільної справи, яка зумовлює конституювання даної спільноти в соціальні структури суспільства і протиставлення іншим соціальним спільнотам.


Література


Основна:

Андрущенко В. Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996

Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. / Фролов И.Т., Арб-Оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – Ч.2 –с.432-478.

Канке В.А. Философия. Исторический и систематичексий курс: Учебник для вузов. – М., 2002. – С. 226-240.

Філософія: Підручник / И.В.Бичко, І.В.Бойченко, ін. – К., 2001. с.193-228.

Філософія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів

//Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, - 2001.- с.364-419.

Додаткова:

Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. М.- Мысль, 1982.

Бердяев Н. Смысл истории. М., 1990.

Бурдье П. Социология политики. М., 1993.

Государство //Новая философская энциклопедия. Т.1. – М.: Мысль, 2000.- с.546-547.

Гражданское общество // там же. – С. 549-550.

Енциклопедія постмодернізму. – К.:Основи, 2003. – Статті: "політика" – с.315- 321, "право на владу" - с.334-335.

Крымский С.Б. Контуры духовности: новые контексты идентификации – Вопросы философии, 1992, №12.

Политика // Новая философская энциклопедия. Т.3. – М.: Мысль, 2001. – с.268-275.

Правовое государство // там же - с.311-312

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Київ., Основи. – 1994.

Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. М.- Политиздат. – 1992.

Современная западная философия. Словарь. – М., 1991.

Тойнби А.Дж. Постижение истории. М., 1991.

Фромм Е. Бегство от свободы. – М., 1994.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991.

Першоджерела:

Аристотель. Политика //Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т.4 – М.: Мысль, 1983.

Маркс К. К критике политической экономии //Маркс К. Энгельс Ф. Соч.- Т.13. – с.6-9.

Мир философии. Книга для чтения. В 2-х т. – М., 1991., Т.2 – С.413-419.

Платон. Государство // Платон. Филеб, Государство, Тимей, Критий. - М.: Мысль, 1999. – С.188-191.

Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства// Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т.20.


"Історія є прогресом самоусвідомлення Ідеї"

(Гегель)

"Історія промисловості і виникле

предметне буття промисловості

є розгорнутою книгою людських сутнісних сил,

чуттєво посталою перед нами

людською психологією..." (К. Маркс)


17. Філософія історії


Метою даної теми є визначення фундаментальних характеристик та сенсу історичного процесу з точки зору його спрямованості, матеріальних і духовних чинників його розвитку, критеріїв прогресу і регресу, проблеми суб’єкту історії в контексті співвідношення ролі народних мас та особистості в здійсненні історичних змін. Для розуміння історії у її фундаментальних вимірах тим, хто приступає до вивчення філософії історії, необхідно подолати розуміння історії як сукупності подій і фактів, які визначаються не через фундаментальні закономірності, а, у кращому випадку, через обмежену систему причинно-наслідкових зв’язків. Необхідно зрозуміти, що філософія історія виводить всезагальні закономірності історичного процесу. Ключові слова: "філософія історії", "спрямованість історичного процесу", "сенс історії", "еволюція", "революція", "прогрес", "регрес", "роль особистості в історії", "історична особа".

Тема розкривається через наступні питання:

1. Історія як предмет філософії.

2. Співвідношення еволюції та революції у розвитку людства.

3. Роль народних мас і особи в історії.

Історія як предмет філософії

При вивченні першого питання студентам слід розібратися в тому, що, на відміну від історії як науки, що вивчає й описує сукупність подій, фактів та процесів, філософія історії досліджує фундаментальну траєкторію всесвітньо-історичного процесу, його базисні суперечності. Вони виводяться через закономірності і форми розвитку матеріально-практичних, суспільно-виробничих засад історичного процесу, залежних від них змін соціальних структур та змісту діяльності суб’єкту історії. Філософія історії як філософська теорія виникає під час французьких буржуазних революцій (ХVIII-XIX ст.). Це пов’язано з тим, що внаслідок загострення суспільних суперечностей періоду класичного капіталізму, історія цього періоду перетворюється на об’єкт свідомої і цілеспрямованої діяльності народних мас, класів та особистостей. Отже, філософія історії виникає як теорія, що намагається дати пояснення історичному процесу у його базисних характеристиках. У першу чергу, це стосується тенденції його розвитку та спрямованості.

У німецькій класичній філософії історія отримує два фундаментальні, але протилежні тлумачення. Перше належить Гегелю і викладене ним у роботі "Філософія історії". За Гегелем, який інтерпретував історію з засад об’єктивного ідеалізму, сутність та спрямованість історії полягає у тому, що "всесвітня історія є прогресом в усвідомленні свободи, прогресом, який ми повинні усвідомити у його необхідності". Тому він називає її ще "ходом духу по землі". Тут ідеаліст Гегель містифікує історію. Але його досягненням є те, що у нього історія перетворюється з сукупності подій на закономірний процес, який має внутрішню логіку, поступовість і сходження. Гегель без жодних змін приймає визначення свободи Спінози ("свобода є усвідомленою необхідністю"). Тут під категорією необхідності розуміються фундаментальні закони розвитку. Тому історія представлена Гегелем як процес самопізнання Ідеї, де кожен тип цивілізації та культури розглядається як "дзеркало" становлення такого пізнання до значення Абсолютної Ідеї як Абсолютної Істини. Отже, для того, аби стати вільним, абсолют у Гегеля повинен усвідомити самого себе. Адже без свідомості не буває свободи. А усвідомлює себе Абсолютний дух через відображення себе у предметному тілі культури. Отже, Гегель не може обійтися без предметної діяльності, яка створює культуру, тобто без матеріального, промислового виробництва.

Але тут усе повернено "ногами догори". У Гегеля не дух є функцією розвитку матеріального життя, а навпаки – розвиток матеріального життя є функцією духу. Тому гегелівська "Філософія історії", в якій історія представлена як "сходинки самопізнання Духу" (Гегель) може розумітися через його ж "Історію філософії", в якій визначені теоретичні форми і зміст такого самопізнання. Коли ж це самопізнання завершується у вигляді системи діалектичних законів, то й розвиток історії цим завершується (згадаймо суперечність методу і системи Гегеля). Отже, спрямованістю історії в гегелівській інтерпретації виступає сходження Духу до його Абсолютної істини і на цьому досягненні наступає "кінець історії", внаслідок чого Гегель відступає до абсолютизації Пруської монархії.

Протилежним до гегелівської концепції є матеріалістичне розуміння історії К. Маркса. Спираючись на теорію діалектики Гегеля, Маркс перевертає філософію "з голови на ноги" й доводить її матеріалістичне походження і зміст. Він обґрунтовує предметно-практичні засади історичного процесу через теорію суспільно-економічних формацій. За критерій поділу історії на формації він бере способи матеріального виробництва. А способи матеріального виробництва Маркс доводить до способу виробництва сутнісних сил людини. Отже, якщо критерієм розвитку історії у Гегеля виступав розвиток духу до Абсолютної Ідеї, у Маркса критерієм розвитку історії виступає розвиток сутнісних (практичних і теоретичних) сил людини. Єдність розвитку матеріального виробництва та сутнісних сил людини виводиться Марксом через розвиток суспільно-економічних формацій. Отже, з п’яти таких формацій: первісний, рабовласницькій, феодальний, капіталістичний і комуністичний лад, перший і останній ґрунтуються на суспільній власності на засоби виробництва та рівності членів суспільства по відношенню до виробництва і споживання суспільних багатств та умов розвитку. Отже, за Марксом, комуністичний лад виступає запереченням заперечення по відношенню до первісного і трьох класових формацій – рабовласницької, феодальної та капіталістичної (останні також представляють собою певну логіку заперечення заперечення). А відповідно до закону заперечення заперечення, остання стадія (тут: формація) повторює принципи організації першої на більш високому рівні. В чому полягає такий рівень? Виявити це допоможе наступна порівняльна таблиця:


Первісний лад

Комуністичний лад

Повна залежність від природи, закони якої невідомі

Наукове використання природи на засадах знання її законів

Рівний розподіл їжі і умов існування як умова виживання

Рівний розподіл суспільних багатств на засадах високого рівня розвитку продуктивних сил як умови саморозвитку людини у будь яких формах діяльності

Відсутність класової диференціації суспільства через відсутність приватної власності на засоби виробництва, але утворення умов для виникнення таких характеристик у майбутніх формаціях

Відмирання класової диференціації суспільства внаслідок подолання приватної власності на засоби виробництва і здійснення принципу рівності як рівності умов розвитку кожної людини

Повна зайнятість суспільства у матеріальному виробництві

Звільнення людини зі сфери матеріального виробництва, яке забезпечується високим рівнем розвитку продуктивних сил, автоматизацією виробництва тощо. Виробнича діяльність стає однією з форм вільної самореалізації людини

Відсутність держави як апарату насильства одного класу над іншим через відсутність класів

Відмирання держави внаслідок відмирання приватної власності на засоби виробництва та класів

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.