Немовля від народження не має свідомості, воно народжується лише із здатністю до мислення, мовлення, почуттів, волі, творчості, діяльності, які виступають як сутнісні сили людини. Зазначені здібності можуть сформуватися тільки у процесі соціалізації індивіда внаслідок освоєння ним усього поля людської культури. Вже з перших кроків життя дитини її оточують батьки й інша рідня, речі домашнього вжитку, іграшки. Їй співають колискові, розказують казки, пестять, посміхаються тощо. Так людське дитя потрапляє в світ культури, яка включає в себе матеріальні й духовні цінності, а також відносини між людьми з приводу них. Уся сукупність суспільних відносин (вербальних і невербальних) складає процес спілкування, до якого залучається немовля. Спочатку воно освоює оточуючий світ через органи чуття, розрізняючи речі на смак, голоси рідних, а потім і кольори та інші зовнішні властивості речей і явищ.

Маленька дитина активно освоює оточуючий її світ і згодом починає вирізняти себе з нього, протиставляти себе іншим людям і не просто повторювати вимовлені іншими людьми слова, а говорити осмислено, ідентифікуючи різні речі. Коли дитина починає виділяти себе як "Я", до чуттєвого сприйняття нею світу долучається раціональне освоєння нею дійсності. Вона починає розрізняти добро і зло, коли їй розказують казки, співпереживати казковим героям, освоюючи таким чином ази моральності. І хоча діти сприймають казковий світ як справжній, це допомагає їм у подальшому житті вчитися розрізняти добрі і погані вчинки оточуючих людей, набувати життєвого досвіду. Діти зростають у різних матеріальних і духовних умовах, їм доступні різні цінності суспільства, вони мають різну психіку, яка впливає на формування характеру, а тому у різних дітей по-різному формується світовідчуття та світорозуміння, які в своїй єдності складають фундамент світогляду.

Світогляд – це складне суспільне явище, невід’ємними елементами якого є почуття, емоції, переживання, знання, воля (готовність до певних дій), переконання, цілі, мрії, надії, віра, вірування, ілюзії, сподівання, ідеали і т.д., що складаються у процесі життєдіяльності людей під безпосереднім впливом їх матеріальних і духовних умов життя. Причому ці складові світогляду не нав’язуються дитині ззовні, а активно формуються самою маленькою людиною, яка прагне до самостійності, виражаючи це прагнення словами: "Я сам (сама)". Названі елементи світогляду неможливо відділити один від одного, тому світогляд називають сплавом цих компонентів.

Світогляд відіграє вирішальну роль у житті людини, дозволяючи їй орієнтуватися в оточуючому світі. Визначний український філософ – академік В.І.Шинкарук дав досить влучне визначення світогляду. Він говорив: "Світогляд – це форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює оточуючу дійсність як світ свого буття, а також визначає своє місце в ньому". У даному визначенні фокусується увага на активності людини, її здатності до творчого, осмисленого відношення до світу, його освоєння відповідно до своїх уподобань, цілей, сенсожиттєвих орієнтирів. Світогляду кожної людини притаманні як індивідуальні, так і суспільні характеристики, оскільки в процесі освоєння культури суспільства вона "привласнює" (засвоює) суспільні знання, моральні, правові норми поведінки, політичні, естетичні, релігійні й інші цінності.

Світогляд має історичний характер. Протягом історії людства він пройшов три історичні етапи, яким відповідають наступні історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський.

Міфологічний світогляд (міф – сказання про діяння героїв і богів) був притаманний первіснообщинному суспільству. Він ґрунтувався на тотемізмі (вірі членів роду в надприродний зв’язок даної родової групи з якоюсь твариною, рослиною тощо, які вважалися прародичами і служили об’єктом поклоніння для даного роду). Проте тотемізм і міфологічний світогляд не можна ототожнювати, бо останній лише здійснюється через тотемізм, виступаючи формою духовно-практичного освоєння світу. Міфологічний світогляд поділяє світ на видимий (у ньому живуть люди) та невидимий (у ньому живуть герої та боги), розчиняючи людей у природі. Це був початок історії духу.

Міфологічна свідомість виникає й розвивається в період збирання та мисливства, ще до землеробства й скотарства, коли головною продуктивною силою, що перетворювала природу, виступала сила первісного колективу. А тому мислення первісних людей спиралося на принципи доцільності. Міфи є результатом стихійно сформованої колективної, родо-племенної свідомості, яка була наслідком тривалого панування сил природи над людьми. І лише в умовах землеробства, коли освоювались родючість землі та сили тварин, людина піднімалася до усвідомлення сили об’єктивних закономірностей природи. Міфологічний світогляд – це не продукт невігластва. Він поставив такі питання, якими людство переймається й у наш час: про походження світу й людини; про хаос і космос; про конечність та нескінченість світу і т. п. Проте вони були поставлені у формі міфу.

Перехід до релігійного світогляду ознаменований тим, що через виникнення та розвиток виробництва людина була виділена з природи, почала протиставляти себе природі. У свою чергу, процес виробництва (обробіток землі, скотарство, початок ремісництва) вимагає знання законів природи й веде до розмежування природного та надприродного у свідомості людей. Більш високий рівень розвитку суспільства породжує новий тип залежності: якщо у первісному суспільстві існувала залежність людей від природи, то процес виробництва зумовлює майнову нерівність людей і формує залежність людини від людини.

В цих умовах не природні, а суспільні сили стають ворожими людині. Розпадаються родові відносини, виникають племена, міф утрачає зв’язок із своєю основою і розпадається на релігію й мистецтво (епос, сказання, билини тощо). Так виникала первісна релігія, яка мала форму багатобожжя, коли герої перетворюються на богів. Це була перша, перехідна форма релігії. А в умовах рабовласницького суспільства у свідомості рабів світ роздвоюється на світ зла й несправедливості та світ добра, в якому можна врятуватися шляхом певного способу дії (молитви, терпіння і т.п.). Релігійний світогляд виникає на основі ідеї спасіння і виступає "духом бездушних порядків" (В.І. Шинкарук). На своїй власній основі формуються основні світові релігії – християнство, буддизм, а пізніше – іслам.

Вперше у людській історії релігійний світогляд породжує ідею свободи, розмикає коло. Суспільна історія постала як лінійний процес у єдності минулого, теперішнього та майбутнього, у той час як міфологічний світогляд був обернений у минуле, відшукуючи пращурів у природі. У рабовласницькому суспільстві індивідуальна свідомість виділяє людину з роду, породжує самосвідомість, здатність почувати себе як вільну істоту, а також ідею сенсу власного життя. Проте пошуки сенсу життя лежать не в реальному світі, а в нереальному житті, бо цей світ є для раба світом зла й несправедливості. Саме тому з’являється ідея позбавлення від зла у потойбічному світі.

Філософський світогляд почав формуватися майже одночасно з релігійним, проте він мав інше підґрунтя. Основою виникнення філософського світогляду була потреба в знаннях про природні явища, із якими люди мали справу в процесі виробництва. Необхідно було виявляти конкретні властивості предметів природи з метою задоволення повсякденних потреб, що вело до узагальнень і утворення абстрактних понять, через які й відбувалося формування протонауки, яка закладала підвалини інтелектуального осягнення оточуючого світу. Найважливішою рисою нового типу знання був сумнів у правильності існуючих знань, які приймалися як постулати. Критичне їх переосмислення породжувало нові запитання і спонукало до пошуку відповідей на них. Так зароджувався філософський світогляд, який інакше, ніж міфологічний та релігійний, пояснював походження світу, людини, суспільства, феномен життя й смерті та інші природні й соціальні явища.

Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії

При вивченні другого питання теми студентам слід мати на увазі, що філософський світогляд бере свій початок у міфології, яка першою поставила світоглядні питання й давала відповіді на них у формі міфу, сказання, епосу, казок, легенд тощо, які передавалися з покоління у покоління й приймалися на віру. Філософія ж пішла протилежним шляхом, поставивши світоглядні питання під контроль розуму, обравши метою раціональне пояснення світобудови. Вона не задовольняється чуттєво-емоційними формами знання, а прагне до аргументованого обґрунтування своїх положень, які мають теоретичну форму.

У філософському знанні не розглядаються практичні питання. Видатний давньогрецький філософ Аристотель писав про філософію: "Всі інші науки є більш необхідними, але кращої немає жодної" (Аристотель. ). За своїм змістом філософський світогляд прагне охопити світ як цілісність у єдності різнорідних його частин. Саме тому філософські питання мають граничний характер: у чому полягає сутність світу? якими є його перші й останні принципи? завдяки чому світ єдиний? що таке людина? у чому сенс її життя? та інші, подібні за характером до перерахованих.

Займаючись обґрунтуванням світоглядних проблем, філософія виступає формою теоретичного розвитку самого світогляду, робить його теоретично усвідомленим. Це можна продемонструвати на наступному прикладі. Кожна людина у повсякденному житті користується поняттям "причина", проте далеко не кожна може пояснити, що таке причина. Для цього треба теоретично виявити сутність причини й причинності. Це і є сфера знань філософії. Те ж саме можна сказати про поняття "рух", "форма", "зміст", "дійсність" і т.п.

У людини є потреба схопити у своєму мисленні весь світ і зрозуміти зв’язки між різними його частинами. Звідки виникає у людей таке прагнення? Основною причиною є те, що інакше людина виявляється самотньою у світі, що викликає у неї розгубленість, страх перед світом, втрату душевного спокою. Навпаки, розуміння єдності світу, своє власної органічної присутності в ньому, зв’язку з іншими людьми допомагає людині з надією та оптимізмом дивитись у майбутнє, реалізовувати свої мрії, ставити перед собою мету, формувати ідеали, осмислювати сенс свого життя, відшукувати гармонію зі світом, відбирати адекватні засоби для їх реалізації.

Філософія схоплює світ у його всезагальних характеристиках і тому формує специфічні для неї всезагальні поняття, які називаються категоріями. Філософський світогляд оперує такими категоріями, як "світ", "людина", "природа", "буття", "суще", "свідомість", "мислення", "матерія", "субстанція", "рух", "простір", "час" і багато інших. Це світоглядні категорії, які допомагають людині правильно орієнтуватися у світі, освоювати його, творити речі і явища матеріальної та духовної культури, формувати власні уявлення про Істину, Добро, Красу, Справедливість тощо, узгоджувати свої уявлення про світ із думками інших людей, шукати шляхи гармонізації індивідуального й суспільного життя. При цьому філософія спирається на досягнення природничих, соціально-гуманітарних та технічних наук, узагальнюючи їх відкриття.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48