З початком другої світової війни, та нападом на Югославію фашистських сил 6 квітня 1941 р. розпочався розділ Югославської держави, котрий супроводжувався включенням більшої частини Косова та Метохії в створену фашистами в Албанії -- Велику Албанію. Мустафа Кроя, прем'єр - міністр уряди в червні 1942 р. відвідав Косово і Метохію і відкрито заявив, що « необхідно докласти зусилля до того, щоб в найближчий час всіх сербів старожилів з Косово вигнати … Потрібно всіх сербів проголосити колоністами, і за це з допомогою албанських та італійських урядів заслати в концентраційні табори Албанію. А сербів переселенців потрібно убити.» [21, 340] . Місцеві албанці за допомогою своїх одноплемінників з Албанії і з допомогою фашистських сил, розпочали масові злочини проти сербів, більшість їх було вигнано зі своїх земель.
У роки Другої світової війни велика частина Косова була включена до складу італійського протекторату Албанія. В період італійської окупації албанські озброєні формування розвернули боротьбу за вигнання сербів з території краю. В цей період були скоєні злочини над не албанським населенням (сербами, євреями, ромами та інш.). 100 000 сербів були виселені. За 1941 -- 1945 рр. у Косово і Метохію було переселено приблизно 100 тис. албанців. Це відповідало планам італійських міграційних служб, що планували переселити 100 тис. албанців. У Косові і Метохії фашистська влада наділяла албанців землею і роздавала їм будинки сербів, яких було вбито або вигнано [40, 47].
Албанська ірридентська діяльність в міжвоєнний період, мала значну підтримку з боку фашистських держав, котрі були зацікавлені в знищенні щойно створеної югославської держави (Королівства Югославії), котре вони називали продуктом «версальської системи». Після виходу фашистської Італії з війни, територія знаходилась під прямим контролем Німеччини.
Уряд королівської Югославії намагався допомагати поверненню сербів в Косово і Метохію. Значна кількість сербських сімей повернулося, було немало і нових переселенців. Сербська влада вела боротьбу з радикально налаштованими елементами серед косовських албанців.
Наприкінці 1943 р. було створено Другу албанську лігу. Восени 1943 р. албанські партизани визволили від гітлерівських окупантів м. Дебар -- центр населеного албанцями району Югославії і підняли над ним червоний прапор із двоглавим орлом -- державний прапор Албанії. У результаті відбувся перший албано - югославський конфлікт. Йосип Броз Тіто вважав цей акт проявом екстремістського вирішення територіально-національного протиріччя і запропонував плебісцит: спочатку треба звільнити ці райони від окупантів і місцевих зрадників, а потім народи самі вирішать, чого вони прагнуть і куди хочуть іти. Але плебісцит не відбувся.
У квітні 1944 р.-було створено 21-у Добровольчу дивізію СС «Скандерберг», що була укомплектована мусульманами з Албанії та їхніми співвітчизниками з Косова. На головних уборах військовослужбовці дивізії носили символ Скандерберга середньовічного національного героя, який прославився у боротьбі проти османських завойовників, а на рукавах -- його герб: двоглавий чорний орел на червоному тлі [49, 380].
Дивізія "Скандерберг" виявилася небоєздатною, її солдати грабували населення, а не воювали з партизанами, масово знищували цивільне сербське населення. У цей час деслов'янізація та етнічні чистки набрали форми геноциду. Саме тоді албанці стали етнічною більшістю у краї Косово і Метохії [49, 382].
Після звільнення Косова, партизанами була створена Автономна Косово-Метохійська область (серб. Автономна Косовсько - Метохійска область), як частина Демократичної Федеральної Югославії, з 1946 р. -- Народна Республіка Сербії в складі Федеративної Народної Республіки Югославія.
Після війни Тітто, сподіваючись на входження до складу Югославії Албанії, в обмін на передачу їй Косова і Метохії прийняв 400 тис. біженців з Албанії, і переселив з Косова і Метохії в інші регіони Югославії 200 тис. сербів. Одночасно розширювалася самоврядування провінції. Після Другої світової війни уряд Соціалістичної Федеральної Республіки Югославії прагнув до об'єднання з Албанією, як і з деякими іншими країнами, при головній ролі Югославії.
Щоб створити привід для об'єднання з Албанією, Тіто дозволив албанцям, які в ході Другої світової війни виявилися на території Югославії, залишитися в Косово. Історично албанці давно проживали в Косово, але не складали істотної частини населення аж до початку XX століття.
Отже можна зробити висновок, що визволившись з під гніту Порти, Косово потрапило під гніт Югославської держави, так і не отримавши самостійності. Можна сказати що і на цьому етапі історії, про благополуччя, чи самостійність краю мало хто думав. Адже більшість албанських політичних лідерів, намагаючись повернути собі привілеї, не бажали миритися з новими кордонами на Балканах.
І саме в цей період починають проявлятися албанські сеціоністські устремління. Косово знову стає ареною політичною боротьби великих світових держав. Саме в цей час розпочинаються масові вигнання, зі своїх домівок сербів, та заселення територію краю албанцями. Починає розвиватися та набувати радикальних форм націоналізм, серед косовських албанців. Сербська влада намагалася вести боротьбу з ними, але безрезультатно. Албано - сербські протиріччя починають набувати гострих форм, які в майбутньому грозили перетворитися у збройні сутички.
РОЗДІЛ 2. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК АЛБАНО - СЕРБСЬКИХ ПРОТИРІЧ
2.1 Загострення албано - сербських протиріч, в другій половині ХХ століть
Косовська проблема, а в більш широкому сенсі - албано - сербські відносини набули в останні десятиліття не лише наукове, але і актуальне міжнародно - політичне значення. Більшість політиків, військових, дипломатів, вчених, експертів сходяться на думці, що витоки нинішнього косовського конфлікту слід шукати в складній історії всього Балканського регіону, особливо в подіях початку ХХ ст., які призвели до великих змін.
Балкани - це конфліктний геополітичний простір, на якому відбувається часте й інтенсивне чергування подій. Дестабілізуючий осередок існує в Албанії, що сприяє пожвавленню албанського націоналізму і в Косово. Внаслідок дій НАТО Балкани стають зоною особливої уваги альянсу: великий військовий контингент миротворчих сил НАТО перебуває в Боснії, додаткові контингенти розташовані в Албанії та Македонії, в Угорщині вздовж сербського кордону розміщені бази, а біля берегів Чорногорії стоїть Шостий флот США [56, 7].
Значну роль в косовському конфлікті відіграє проблема національного самовизначення. Нинішня косовська криза виникла саме з такої проблеми. Крім того, було ще багато інших моментів, інших нашарувань, таких як релігійні відмінності, історичні образи, криза економічного розвитку, політична нестабільність, дія ззовні на конфлікт усередині держави.
Крім того, для повнішого осмислення цих конфліктів можна застосувати поняття націоналізму як ідеології, яка обґрунтовує вимогу політичного визнання етногруппи в суспільстві і є засобом мобілізації руху за зміну політичного статусу або етнічного домінування [56, 17].
Косовський конфлікт більшою мірою можна охарактеризувати як етнонаціональний, де під етнонаціоналізмом розуміється конфлікт між етнічними групами, в який залучена держава. У цьому конфлікті одна з етногруп керується ідеологією націоналізму і вимагає свого політичного визнання в одному з двох можливих видів: політична автономія (аж до створення національної держави) або політичне переважання етногрупи в структурі населення. В обох випадках конфлікт відбувається по етнічній лінії, і виконання вимог однієї із сторін означає зміну державного устрою суспільства.
Розібратися у витоках албано - сербських протиріч в цілому, і в конфлікті в Косово зокрема, неможливо, якщо не знаєш історії питання. Не можна обійти стороною історію і менталітет сербів, щоб зрозуміти, чому вони так завзято захищають саме землі Косово у складі Югославії, а тепер і Сербії. На території Косово знаходиться величезна кількість пам'ятників сербської культури - православні церкви, монастирі і інші культові споруди [21, 345].
Тому обійти все це стороною було б украй помилковим. Аналізуючи конфлікт без врахування історичної підоснови, менталітету, місцевих особливостей, міряючи все загальними шаблонами - було б украй помилковим. Наприклад, албанці експлуатують історичний факт, що слов'яни прийшли на Балкани відносно пізно - в ХІ ст. н.е., сербська держава була заснована в 12 столітті. Сьогодні всі сторони, залучені в конфлікт, в Косово, використовують власну національну історію як ідеологічний інструмент для виправдання теперішнього політичного моменту [21, 347].
Етнонаціональні конфлікти, як правило, носять затяжний характер. Ознаками затяжного етнонаціонального конфлікту в даному регіоні є: відтягування закінчення, чергування угод і насильства в структурній ситуації, що не змінюється, підвищена кровопролиття, пособництво ворогуючим сторонам зовнішніх сил, поширення місцевого конфлікту за межі кордонів держави. Косовський конфлікт поширився в регіональному просторі і вийшов за межі держави. У цьому затяжному конфлікті беруть участь зовнішні сили, перш за все прикордонні держави.
Серби основним аргументом в антиалбанській риториці висувають факти геноциду сербів, з боку албанського населення під час другої світової війни, а також в подальших за цими післявоєнних років, пік насильства прийшовся, на їх думку, на 80-і рр. ХХ століття. Саме тоді починає виникати націоналізм, різних відтінків.
Причиною, що викликала до життя націоналізм, стала політика децентралізації, яка проводилася в першій половині 50-х років під час введення системи самоврядування. Передбачалося, що шляхом передачі функцій федерації республікам, республік - областям (зрізам), а зрізів - районам (общинам), при одночасному розвитку суспільного самоврядування буде досягнуте відмирання держави, на зміну якому прийде пряме народовладдя пролетаріату, що самоорганізовується [8, 10].
Вимоги представників національних рухів, що процвітають в країнах котрі протистоять одна одній, багато в чому однотипні. Вони виходять з ідейної спадщини XIX ст. -- «історичного» і «природного» права, а також з національного принципу. В обгрунтуваннях позицій обох сторін містяться посилання на резолюції ООН та інші документи міжнародного права про національне самовизначення, права людини й національних меншин, що можна трактувати на користь як однієї, так і іншої сторонни [14, 10].
У 70-і рр. ХХ ст. албанські націоналісти почали переслідувати косовських сербів, створювати їм нестерпні умови життя. Псували майно, заважали торгувати на ринку, сербів могли побити, зґвалтувати. Серби стали жорстокими. У березні 1981 р. стався черговий вибух албанського націоналізму. У Пріштіні почалися заворушення, що охопили весь край. Загинуло 9 чоловік і більше 200 було поранено.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
