Особливості ЧЕС: - поетапний характер реалізації угод; - селективний підхід до участі в тих чи інших проектах; - м”який характер інтеграції, коли участь в ЧЕС не заважає країні вступати до будь-яких інших угруповань чи договорів.
Найважливішими зовн-ек партнерами У залишаються республіки колишнього СРСР, що тепер об”єднані в СНД, до якого ввійшли всі члени колишнього Союзу, крім Прибалтики.
До країн СНД У експортує переважно с/г та хім прод. Основна проблема, пов”язана з укр Е с/г прод до СНД полягає в тому, що він зазнає сильного конкурентного впливу з боку іноземних країн, які займаються реекспортом укр прод.
Характерним також є постійне відставання обсягів укр експорту від імп, що відображається у негативному сальдо торговельного балансу з країнами СНД. Один з головних шляхів вдосконалення укр імп - це скорочення залежності укр економіки від імпорту енергоносіїв за рахунок вдосконалення структури виробництва та впровадження енергозберігаючих технологій. З імп енергоносіїв тісно пов”язана проблема зовнішньої заборгованості РФ та тиск світової спільноти на У з метою закриття ЧАЕС.
Головним недоліком географічної стрк товарн імп є високий ступінь залежності від РФ та Туркменістану, що зумовлює необхідність диверсифікації перш за все джерел імп енергоносіїв та розвитку торг відносин з країнами-експортерами нафти та енергоносіїв. Позитивні тенденції - скорочення обсягів зовн торгівлі з країнами СНД та зростання торгівельних зв”язків з іншими кр світу, передусім - з Зах Європою.
Росія - четвертий найбільший іноз інвестор в У.
9. Міжнародні конфлікти.
Конфлікти виникають в тому разі, якщо відносини між країнами не відповідають рівню розвитку та характеру їхніх продуктивних сил. Це може виражатись у перерозподілі сфер впливу. Наприклад причини першої світової війни були в тому, що вплив різних розвинених країн на залежні території був непропорційним. Так Німеччина, що була достатньо розвиненою в промисловому плані на світову арену вийшла пізніше за інші країни, а тому мала недостатню кількість колоній (відносно свого потенціалу до їхньої експлуатації). Це змусило її вирішувати цей конфлікт силовими методами.
Інший випадок – Іран. Тут вся справа полягає в тому, що після того, як у країні була розвинена достатня інфраструктура для видобутку нафти, уряд відчув значну невідповідність у відносинах з зовнішнім світом, а таким чином і виник міжнародний конфлікт. Формою його прояву є політика релігійного ізоляціонізму. Завдяки достатнім ресурсам від продажу нафти країна може успішно здійснювати свою політику незалежно від волі інших.
Японія є прикладом відносно мирного розв΄язання конфлікту. Хоча зараз політична вага цієї країни не відповідає її економічному потенціалу, але це зумовлено багатьма чинниками, що зумовлюють стабільність цієї ситуації. Перший з них (як визначає Бзежинський) – відсутність у Японії достатньої кількості природних ресурсів, тому вона вимушена проводити зважену політику стосовно багатьох країн-постачальників ресурсів. Хоча її імпорт сильно диверсифікований, але вона не може здійснювати такий сильний плив як США на інші країни. Ще одина причина є те, що в після воєнний період їй довелось наново входити на іноземні ринки, де вже були причутні США, через що Японія могла розраховувати лише на те, щоб йти в фарватері цієї країни, бо будь-які спроби самостійної діяльності болісно сприймались США. Вирішення конфлікту було знайдене у тривалому співробітництві та певних поступках американців. Так США фактично здали японцям свій ринок у багатьох його аспектах, японська власність у США набула гігантських розмірів. Разом з тим є певні передумови, що спричинятимуть у близькому майбутньому поступову втрату японією конкурентних переваг у сфері високих технологій. Так можна навести приклад, що через заборону на експорт зброї (на цьому наполягли США), Японія втратила шанс нормально розвивати своє літакобудування та її космічні програми носять обмежений характер. Тому у перспективній галузі вона все частіше повинна звертатись за послугами до фірм інших країн.
10. Дискримінаційні та преференційні режими взаємовідносин між країнами.
За визначенням Світової організації торгівлі всі нетарифні методи світової торгівлі відносяться до дискримінаційних. До них можна зарахувати як відверто аґресивні як ембарго (акт репресалій стосовно стосовно руху золота, грошових коштів, товарів та послуг, інформації з та в іншу країну, а також стосовно майна та прав на нього іншої країни), бойкот (форма боротьби, що полягає у тимчасовому припиненні зносин з певною державою однією чи групою інших держав), так і відносно “м΄які” підвищені митні ставки (що можуть часто всановлюватись на забороняючому рівні), нетарифні методи (ліцензування- генеральне (автоматичне) та разове (індивідуальне, неавтоматичне), квотування, контингентування, мінімальні імпортні ціни, імпортні податки, імпортні депозити, валютні обмеження, компенсаційні податі, антидемнінгові податі, адміністративні формальності, технічні бар΄єри).
До преференційних режимів відносяться:
Торгівля без дискримінації передбачає що країни не повинні надавати будь-кому країщого торгового режиму в порівнянні з тим, який вони надають всім іншим країнам, а також не повинні надавати крашого режиму своїм національним товарам в порівнянні з іноземними. (визначення СОТ).
Режим найбільшого сприяння (Most Favoured Nation MFN) закріплений у статті 1 ГАТТ. Це правило зобов΄язує поширювати на треті країни всі пільги та привілеї, що надаютьяс одному з торгових партнерів. Ця фундаметальна для багатостороньої торгової системи вимога СОТ спрямована проти дискримінації товарів та послуг в міжнародній торгівлі на основі країни її походження або країни призначення. Вийнятки з MFN можливі за згодою СОТ якщо країна є членом інтеграційного об΄єднання, якщо країна партнер проводить несправедливу торгову практику, яка завдає шкоди національним виробникам.
Виключення з режиму найбільшого сприяння робиться лише для країн, що розвиваються в торгівлі з розвиненими. Це проявляється в покращенні умов торгівлі для цих країн.
Режим торгівлі в рамках інтеграційних угруповань є ще більш сприятливим, ніж усі зазначені вище.
Тому в світі зараз відбувається діалектичний процес глобалізації та регіоналізації. Перший відбувається через діяльність СОТ та поширення преференційних режимів MFN,
12. Загальна характеристика країн з перехідною економікою.
Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом(частіше у країнах, що розвиваються).
Прискорення світового НТП різко підвищило вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізувало намагання країн, що розвиваються подолати економічну відсталість.
Методологія аналізу соц-екон перетворень у країнах що визволились, вимагає відрізняти їх техніко-орган форми, пов ’язані з функц-ням продукт сил(загальне), та подолання відсталості виробничих відносин, тобто перетворення в соціально-економічних формах(особливе). Як форма існування і розвитку продуктивних сил, виробничі відносини не можуть не відображати їх стану.
В економіці країн, що розвиваються діють дві підсистеми виробничих відносин – та що змінюється (неринково-традиційна) і та що змінює (ринкова). Аналіз усієї системи виробничих відносин буде неможливим якщо не будуть враховуватися ті виробничі відносини які виникають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними. У перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і народжуваних економічних зв’язків. Перехідні відносини різноманітні. Вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого екон устрою але в різні історичні епохи і в різних країнах. Перехідні форми охоплюють не тільки економічний базис і соціальну структуру а й політичну організацію суспільства.
Взагалі ПЕ – це особливий стан в еволюції економіки, коли вона функціонує в період переходу від однієї історичної сходини до іншої. Вона представляє собою проміжний стан суспільства, відображає циклічність економічного розвитку.
ПЕ більше характерна в даний період для країн постсоціалізму. Вона була обумовлена нездатністю адміністративно комадн економіки забезпечити стійкі темпи економічного розвитку. Зміни які відбуваються в ПЕ є переважно змінами розвитку а не функціонування, як це характерно для системи що склалася. Головними рисами ПЕ є: змінність, нестабільність, що носить безповоротний характер. Вони не просто тимчасово порушують стійкість системи, а послаблюють її, вона поступова уступає місце іншій економічній системі; для ПЕ, що представляє собою суміш старого і нового, характерно існування особливих перехідних економічних форм. Такою, напр, сьогодні є акціонерна форма власності, яка лише зовні співпадає з тою що в розвиненій ринковій економіці; особливий характер протиріч. Це протиріччя нового і старого, протиріччя різних, стоячих за тими чи іншими суб’єктами відносин, прошарків суспільства. Зміни що проходять в ПЕ, ведуть до зміни екон системи, а в соціально-політичному плані перехідні епохи часто супроводжуються різким загостренням протиріч, які приводять до соціально-політичних потрясінь; історичність, що обумовлено особливостями економічного розвитку окремих країн.
ПЕ базується на різних типах і видах власності, різних формах господарювання. В ПЕ розвиток отримують змішані виробничі структури: державно приватні підприєства, СП, на базі націонал та іноз.
В ПЕ, з однієї сторони, відбувається зміна ступеню держ втручання в економіку та державне регулювання екон процесів губить всезагальний характер. З іншої сторони, міняються форми і методи держ регулювання, непригодні для держ рег-ня економіки в перехідний період. Проте в ПЕ роль ДРЕ більш значима ніж в склавшихся ринкових системах.
24. Теорії торгової політики і міжнародна інтеграція.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44
