Одной из первых международная организаций, которая стала оказывать  техническую помощь развивающимся  странам, стала Программа развития ООН. Большие программы технической помощи осуществляют МВФ, Мировой банк, ОЭСР и практи­чески все другие международные орга­низации.

52. Система факторів міжнародного інвестування.

Ми можемо виділити певні фактори, що впливають на розвиток міжнародного інвестування. Вони можуть бути за певними класифікаційними ознаками:

і.глобально-економічні фактори. До них ми відносимо:*стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних ринків; *стабільність світової валютної системи; *рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; *розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури.

2.політико-економічні фактори. До цієї групи належать: *політична стабільність; *ступінь втручання уряду в економіку; *відношення до зарубіжних та іноземних інвестицій; *дотримання дво- і башатосторонніх угод.

3.ресурсно-економічні фактори: *наявність природних ресурсів; *демографічна ситуація; географічне положення.

4.загально-економічні фактори: *типи економічного росту; співвідношення споживання і заощадження; *ставка позикового відсотка; *норма чистого прибутка; *рівень і динаміка інфляції; *конвертованість валюти; *стан платіжного балансу.

53. Міжнародний кредит, його функції та різновиди.

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних роз­рахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посили­лась останніми десятиріччями. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом ре­алізації продуктів на світовому ринку, однією із найпошире­ніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.

Міжнародний кредит  це надання у тимчасове корис­тування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і то­варних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від: і.об'єктів кредитування: * комерційні (це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмо­вим кредитом або кредитом постачальним, де позикова опе­рація поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позико­вого капіталу — з рухом товарного капіталута фінансові. проте внаслідок обмеження фінансових можливос­тей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призна­чаються в основному для модернізації та реконструкції ви­робництва, оновлення його технологічної структури.) *Фінансовий кредит (це надання коштів у грошово-ва­лютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжна­родному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кре­дитора та країни-боржника, а також у третіх валютах. 2.кредитора:* приватні (надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські), *урядові((міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи); *кредити міжнародних і регіо­нальних організацій( мо­жуть бути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк рекон­струкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути. При­чому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи).3.цільове призначення:*виробничі призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.);* невиробничі(використовують на утримання дер­жавного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовніш­ньої заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі: * коротко­строкові (до і року); середньострокові (від і до 5 років);довгострокові (понад 5 років). 5. умови використання: *разові ( які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк), * поновлювальні(визначається ліміт кредиту і загаль­ний термін користування ним, а погашена частина автома­тично поновлюється); 6. способом погашення:* про­порційні (погашення кредиту здійснюється рівними частка­ми протягом певного терміну),* прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк. 7. способу забезпечення:* забез­печені (кредити, коли формою їх забез­печення е товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії про­мислових і торговельних компаній);*бланкові(не мають забезпечення).

55. Показники зовнішньої заборгованості країн. Характеристика сучасної світової боргової кризи.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'я­зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашен­ню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому  криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що роз­виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­вання та технології і негативно позначається на перспек­тивах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, бло­кує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре­дитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнарод­них фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використо­вують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту то­варів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною.

56. Сучасна світова фінансова криза, її причини і наслідки для різних країн.

Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з і970 р. і призвели до переростання заборгованості окремих країн, в основному країн, що розвиваються, у глобальну кри­зу заборгованості. Перший нафтовий шок і970 р. викликав різке збільшен­ня дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів нафти. Це, в свою чергу, призвело до великих за­позичень на міжнародному ринку капіталів. Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтег­рації. Другий нафтовий шок з і979 по і98і рр. ще більше усклад­нив ситуацію. За і974—і98і рр. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країн до-сягло і54,2 млрд. дол. США, а країн, що розвиваються, — 330 млрд. Водночас сукупне позитивне сальдо країн ОПЕК становило 393 млрд. дол. США. Третім вирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінансової кризи послужила світова економічна криза по­чатку 80-х років, яка одночасно започаткувала і сучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості. За цих умов навіть країни — члени ОПЕК мали дефіцит за поточними статтями платіжного балансу з і982 по і989 рр. Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінан­сової кризи як продукту новітньої світової фінансової сис­теми стала криза в Мексиці у і995 р. Мексика стояла перед загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівний вплив на весь Американський конти­нент. Треба було вживати термінових заходів. Президент США прийняв рішення: Мексиці було надано 76 млрд. дол. США. Мексику вдалося втримати на поверхні. Щодо інших країн Латинської Америки, то Чилі, наприклад, зазнала втрат у зв'яз­ку з банківською кризою,  які перевищили 30% від ВВП. Проте почався новий етап. Криза спочатку вразила Японію (падіння ВВП в і998 р. становило більш як 2%).Однак у лютому і998 р. стало очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Південна Ко­рея подібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт, що темпи зростання ВВП цих країн впродовж останніх тридцяти років становили п'ять і більше відсотків на одного жителя. Валюти країн Південно-Східної Азії знеці­нились щодо американського долара на 40—72% залежно від країни, значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор.За прогнозами, докризового рівня економіки країни Півден­но-Східної Азії можуть досягти у кращому разі близько 2001 р. Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні і998 р., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД . Наприкінці і998 р. криза знайшла відгук у Бразилії (було здешев­лення реала на 27. Як показує світовий досвід, країни, які залучають значні обсяги приватного капіталу, більш враз­ливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, що можуть суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і не­гативно позначитись на економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру до їхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився ма­совим відпливом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44