З погляду багатонаціональних компаній, орієнтованих на широкий міжнародний ринок і які мають можливість створювати в різних його точках виробничі бази, інвестиційний клімат країн, що застосовують систему "фейд аут", оцінюється як несприятливий.
Методом проб і помилок система йде до свого оптимального варіанту.
У відношенні терміну "асиміляції" приблизно мається на увазі наступне:
• асиміляція на відміну від "фейд аут" не має на меті повну передачу керування, не означає повного злиття з місцевим партнером;
• "фейд аут" має справу тільки з компанією, що здійснює права власності, у той час як асиміляція поширюється на більш широке коло іноземних фірм, включаючи й ті, що надають технологічні послуги;
• асиміляції піддаються капітал, керування, технологія, наймання персоналу й інші елементи бізнесу.
При всій непевності поняття "асиміляція" можна відзначити її характерну рису, що виражається в узгодженні інтересів багатонаціональної компанії і приймаючої країни шляхом дроблення прав власності відповідно до реального положенню в управлінні і контролі. На початковому етапі асиміляція відбувається у формі наймання місцевого персоналу і використання місцевої сировини. На цьому етапі не виникає питання про частки власності і права управління. На наступному етапі відбувається асиміляція капіталу у формі передачі прав власності меншості і на цій основі - часткова передача прав управління. На цьому етапі асиміляція протікає без втручання уряду приймаючої країни.
Питання про власність і контроль за дочірньою фірмою є одним із самих важких, оскільки воно визначає характер і економічну ефективність дочірньої фірми.
В якому ж напрямку надалі буде розвиватися політика власності багатонаціональної компанії? Компанія для реалізації стратегії жадає підсилити контроль за дочірньою фірмою. У цьому випадку, мабуть, неминуча політика повного володіння або володіння на правах власності більшості. В даний час саме така політика проводиться більшістю розвитих країн.
Водночас у країнах, що розвиваються, підсилюються вимоги асиміляції керування дочірніми підприємствами. Економічне зростання неминуче супроводжується посиленням економічного націоналізму. Відгукуючись на вимоги країн, що розвиваються, багатонаціональні компанії переходять на права власності меншості, зберігаючи відносини з дочірньою фірмою у формі угод про технічну допомогу або договору про довірче керування.
Стратегія сама по собі не вирішує проблеми вибору партнера, але вона може дати визначені критерії такого вибору. Багатонаціональна компанія повинна чітко визначитися в тому, чого вона очікує від місцевого партнера в питаннях капіталовкладень, управління, маркетингу, наскільки важливі для неї знання, досвід і можливості партнера в сфері керування і господарювання в місцевих умовах, у сфері відносин з урядовими органами. Очікувати компетентності партнера в усіх вищевказаних сферах було б занадто оптимістично, тому компанія повинна визначити найважливіші для себе критерії. Крім вищевказаних обставин дуже важливі як критерії вибору ділова репутація партнера, його суспільний імідж і вірність у взаємовідносинах. [39]
Реалізація, контроль, подальші дії
Стадія реалізації проекту прямого інвестування включає як час створення передбачених в проекті об’єктів або умов, так і строк їх функціонування. [50]
В цей період інвестор слідкує, аби встановлені умови виконувались.
Всі інвестиційні проекти після їх впровадження проходять стадію аудиту, незалежного і об’єктивного. Базою такого аудиту інвестиційного проекту служать складені партнерами звіти, які надаються для розгляду інвестору.
В кожному звіті економічні і фінансові показники проекту розраховуються за фактичними даними, одержаними в процесі його реалізації з урахуванням змін в техніці і технології, а отже у витратах та доходах. Така оцінка служить для розробки рішень про подальші дії інвестора та партнерів.
Серед найважливіших аспектів контролю зазвичай розглядаються наступні:
Технічний аспект, який визначає “входи” і “виходи” з інженерної точки зору. Тут повинні бути вказані конкретні цілі проекту (тип і обсяги вироблених послуг або продукції), місце розташування об’єктів, обладнання, технології і їх характеристики, сировина і нормативи її витрачання, графік виконання проекту, досягнення поточних результатів тощо.
Інституційний аспект, який охоплює широке коло організаційних питань і характеризує не лише партнера, його структуру, управління, персонал, політику, але і параметри і режими функціонування середовища в приймаючій країні.
Економічний аспект контролю пов’язаний з вивченням впливу проекту на розвиток відповідної країни, регіону, галузі, тобто суспільна оцінка проектних доходів і витрат.
Фінансовий аспект визначає ринкову ефективність окремого міжнародного інвестиційного проекту, при цьому безпосередньо використовуються ринкові ціни на вироблювані товари і послуги, реальні джерела фінансування і відсоткові ставки по них, діюча система оподаткування та її відповідність прогнозованим даним.[50]
Таким чином, методика здійснення прямих зарубіжних інвестицій являє собою складний процес, на кожному етапі якого від інвестора вимагається високий рівень інформованості про галузі, сфери та країни прикладання капіталу. Це допомагає не лише своєчасно вжити необхідних заходів для збереження капіталу, але і успішно розвиватися на міжнародних ринках.
Розділ ІІІ. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ЗАЛУЧЕННІ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ УКРАЇНИ
3.1.Огляд сучасного стану залучення іноземного капіталу у світовій економіці
В умовах науково-технічної революції активізується нарощування чинників, що сприяють росту інвестиційних потоків, обумовлюючи сталий на певний період часу баланс сил і протиріч між донорами і реципієнтами. 60-80-ті роки характеризуються тим, що потоки капіталу зростають більш високими темпами, ніж виробництво і зовнішня торгівля. Так, якщо в 1960 році обсяги прямих зарубіжних інвестицій складали $ 66 млрд., то до початку 80-х років вони зросли більш ніж у 8 разів. [43]
Цей двадцятирічний період принципово змінив і вектор руху іноземного капіталу з економіки країн, що розвиваються, в інвестування розвинутих країн, що стало основою жорсткості конкурентної боротьби з одночасною активізацією зусиль по формуванню нового міжнародного економічного порядку. Дане явище створювало нові можливості економічного і політичного співробітництва.
Найбільшим експортером капіталу перед початком другої світової війни була Великобританія, на частку якої припадало більше 40% від загального обсягу, а частка США при цьому ледве перевищувала 20%. На початок 1960 року співвідношення сил складало відповідно менше 20% і більш 55%. [43]
Провідна роль США спостерігалася до середини 60-х років, хоча і понині закордонні активи всіх видів у цієї країни дуже великі. Тим часом в післявоєнні роки основною формою інвестування США був експорт державного і приватного позичкового капіталу. В даний час фіксується значна перевага першого і направляється він переважно у держави, що розвиваються, з метою культивування там американського впливу.
Однією з найбільших форм зарубіжних приватних інвестицій служать прямі іноземні інвестиції. При цьому статистика фіксує, що переважна частина акцій підприємств і самих безпосередньо об'єктів знаходиться в повній власності американського капіталу, що дозволяє корпораціям мати більш високі показники, ніж у їх конкурентів, а переважна частина одержуваних прибутків покриває визначену частку пасиву платіжного балансу країни і поповнює ресурси для фінансування зарубіжної експансії. [19]
Американський капітал виявляє попит на таку чисельність робітників та службовців країн, що розвиваються, розмір якої складає майже половину зайнятих в обробних галузях США.
Комплекс американських підприємств за кордоном називають другою економікою США, зміцненню якої сприяють хронічна нестача в країнах-реципієнтах фінансових ресурсів, відсутність досвіду управління і політика заохочення урядами цих країн притягнення капіталу.
Діапазон заходів для захисту і заохочення інвестиційної діяльності підприємств дуже широкий:
- надання податкових пільг;
- системи гарантій;
- іноді акції військово-політичного характеру.
Механізм підтримки експорту капіталу, яким користуються більше 200 американських компаній, містить у собі поряд із прямим фінансуванням і програму страхування американських інвестицій. Особливе місце приділяється при цьому дрібним і середнім компаніям, що намагаються вийти на світовий ринок через приватні інвестиційні фонди.
Страхування інвестицій передбачає, що в багатьох країнах, куди вивозиться американський капітал, висока імовірність політичних і валютних ризиків. І, як правило, якщо в країнах-реципієнтах у результаті прийнятої тієї або іншої валютної політики використовується механізм валютних обмежень, то практично усі втрати відшкодовує ОПИК (Корпорація зарубіжних приватних інвестицій). Сума виплат таких втрат перевищила $0,5 млрд.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27
