Важливим напрямком маркетингової стратегії є вибір іноземних фірм. При цьому варто виходити з наступних положень. Насамперед враховується вид господарської діяльності. Це можуть бути промислові підприємства, сільськогосподарські, торгові, транспортні тощо. Найбільш часто вибір зупиняється на промислових підприємствах.
Друга ознака, за якою обираються інвестори - це форма власності: державні, державно-приватні і приватні. Найбільше поширення одержали державно-приватні фірми. Третя ознака - належність капіталу. До них варто віднести національні, змішані і міжнародні. Діяльність кожної фірми повинна здійснюватися відповідно до норм цивільного і торгового права своєї держави.
Правильну оцінку своїм експортним можливостям можна дати тільки при гарному знанні ринку. Вивчення й оцінка підприємствами своїх експортних можливостей пов'язані з додатковими витратами на маркетингові дослідження. Однак ці витрати непорівнянні з величезними втратами, що може понести фірма при поганому знанні ринку. Спеціалісти-маркетологи стверджують, що один долар, витрачений на одержання інформації про зовнішній ринок, може збільшити експорт приблизно на 40 дол. [50]
Стратегія фірми по дослідженню зовнішніх ринків повинна бути тісно узгоджена з цілями і задачами підприємства, проблемами експорту його продукції у взаємозв'язку з усіма елементами досліджуваного ринку і прогнозуванням його розвитку. Ці дослідження необхідно проводити систематично, регулярно, щоб бути в курсі всіх подій, що відбуваються на міжнародному ринку.
Вартість проведення маркетингових досліджень ринку і їх масштаби багато в чому залежать від обсягу і характеру необхідної інформації. Дослідженню піддаються багато інформаційних джерел з метою підтвердження отриманих раніше даних. Це дозволяє в ряді випадків уникнути недостовірної інформації.
У одержанні достовірної інформації повинен бути використаний науковий підхід, що визначить правильні рішення у виборі зовнішніх ринків. Дослідження зовнішніх ринків може проводитися підприємством-експортером разом з інформаційно-консультаційними фірмами або безпосередньо підприємством. [43]
Маркетингове дослідження дає підстави для розробки бізнес-плану прямого інвестування, на основі якого може бути ухвалене рішення про інвестиції.
Складання бізнес-плану пов’язане зі збором і опрацюванням великого інформаційного матеріалу:
• загальні дані про проект (основні параметри, потужність підприємства, пункт розміщення, термін здійснення проекту й ін.);
• капітальні витрати (кошторис капітальних вкладень з вказанням норм амортизації на устаткування, графіку здійснення по роках будівництва);
• витрати на експлуатацію підприємства;
• виробнича програма, у якій вказуються всі види продукції і можливих цін її реалізації;
• податки;
• джерела фінансування проекту: а) власні засоби інвесторів в акціонерний капітал; б) позикові засоби (банківський кредит, облігаційні позики, позики інвесторів);
Бізнес-план повинен передбачати розробку визначеної послідовності виходу компанії на зовнішній ринок, що містить 4 етапи. На першому етапі виявляються інвестиційні можливості фірми, визначається рівень готовності компанії вести міжнародний бізнес. На другому етапі проводиться детальне дослідження можливостей роботи на зовнішньому ринку. На третьому етапі розробляється стратегія виходу на зовнішній ринок, на четвертому етапі здійснюється підготування персоналу до майбутньої роботи за кордоном. [50]
Фінансовий розділ бізнес-плану для створюваного підприємства відрізняється від аналогічного розділу бізнес-плану, розроблюваного для вітчизняних підприємств, тим, що тут присутні інші ціни, витрати виробництва й іноземна валюта.
Розрахунок прибутку і капіталовкладень, як правило, проводиться при порівнянні декількох варіантів. Приймається до реалізації той з них, що найбільш вигідний з погляду одержання максимального прибутку і найменшого терміну окупності. При цьому необхідно також враховувати і чинник ризику.
Батьківська компанія одержує не весь прибуток своєї зарубіжної філії, а за вирахуванням податку, що перераховується до місцевої влади за кордоном. Сплачені за кордоном податки вираховуються з податку батьківської компанії у вигляді податкового заліку. Приблизна схема розподілу прибутку наведена на рис.2.3.
Вивчення інвестиційного клімату: обмеження, ризики та оподаткування
При оцінці інвестиційного клімату в країні прикладання капіталу інвестор повинен враховувати рівень політичного ризику, під яким звичайно розуміють:
а) політичну нестабільність, що асоціюється з різкими змінами в політичному режимі країни прикладання капіталу, включаючи війну, революцію й інші політичні потрясіння;
б) нестабільність економічної політики країни, насамперед у таких сферах, як валютний режим, обов'язковість місцевих партнерів, «потолок» на використання імпортних компонентів при випуску продукції на місці;
в) нестабільність обмінного курсу, що веде до вразливості фірми-інвестора щодо його коливань і зниження рівня прибутковості;
г) інші елементи інвестиційного клімату. [21]
Високий рівень політичного ризику характерний для країн, що розвиваються, а також для країн ринкової орієнтації колишнього соцтабору. Для країн Заходу характерний нижчий рівень політичного ризику, так як тут не тільки діють принцип національного режиму і система державних гарантій прав і інтересів іноземних інвесторів, але і взагалі малоймовірні (за невеликими винятками) сильні політичні потрясіння, радикальні зміни економічної політики і драматичні падіння курсів національних валют. Проте і тут вітчизняний інвестор повинен враховувати рівень політичного ризику, що в окремих країнах може іноді доходити до критичних розмірів. [33]
Оцінити рівень політичного ризику в тій або іншій країні інвестор може не тільки за допомогою власних або залучених експертів, але також використовуючи публікації консультаційних фірм, що спеціалізуються на оцінках ризику.
Основою визначення рівня ризику для прямих інвестицій є не стільки обмеження уряду країни стосовно іноземних інвестицій, скільки наслідки, які випливають з погіршення політичної стабільності в країні. Подібний підхід до визначення ризику для прямих інвестицій на макрорівні знижує цінність публікацій фірми для інвесторів, особливо в умовах, коли все більшого значення для них набувають оцінки мікроризиків. Ризик для експорту визначається як похідний від високих нетарифних бар'єрів і низького кредитного рейтингу країни, що ввозить зазначені товари. [21]
До числа чинників входять політична стабільність, політика основних опозиційних течій, ймовірність експропріації, обмеження власності, стан платіжного балансу, зовнішній борг, обмеження на переведення капіталу і прибутків і інші показники макро- і мікроекономічних ризиків.
Одночасно оцінюються відношення до іноземних інвестицій, рівень споживання середніх верств населення країни, рівень і прибутковість іноземних інвестицій, а також правова система країни, ступінь її бюрократизації, якість інфраструктури, відкритість культури, рівень оподаткування компаній, наявність робочої сили тощо. [21]
Добір чинників (показників) ризику і їх питома вага не завжди досить обґрунтовані, хоча відповідно до методу Делфі бажані багатоступінчастий добір і оцінка чинників, а методи статистичного аналізу дозволяють використовувати для цього приклади з життя досліджуваної країни або схожих країн. Тому доцільно порівнювати оцінки ризику, що дається різними системами.
Врахування ризику використовується при ухваленні рішення типу «де» (вибір країни розміщення капіталовкладень), «як» (спосіб проникнення на ринок) і «коли» (в залежності від передбачуваного «терміну життя» проекту), а також після облаштування фірми на обраному ринку, коли необхідно вирішувати, чи варто розширювати свою діяльність на цьому ринку, збут якої продукції там варто планувати і чи не доцільно цілком або частково піти з раніше обраного ринку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27
