1.Основні види економічних ресурсів. Альтернативна вартість
Как и в других разделах экономической теории, в микроэкономике анализируются ресурсы: труд, капитал, природные ресурсы (земля) и предпринимательские способности. Труд - это целенаправленная деятельность человека, способная видоизменять природное вещество для придания ему необходимой для потребления формы. Под капиталом в микроэкономике понимают все средства производства, созданные человеком в предыдущих производственных процессах. К природным ресурсам относятся те группы предметов труда, что ранее не поддавались обработке или силы природы, которые используются в производственном процессе. Зачастую их называют обобщающим словом “земля”. Предпринимательские способности - это особые способности отдельных людей сознательно идти на риск, мобилизацию ресурсов, их организацию в производственном процессе и творческое использование ради получения дохода.
Особое значение для соображения мотивов поведения экономических субъектов и построения соответствующих моделей имеет учет таких свойств ресурсов:
- ограниченность. Как правило, микроэкономика имеет дело не с абсолютной, а с относительной ограниченностью ресурсов. Это не означает, что того или иного ресурса вообще нет, а то что отсутствующая возможность его получения на предыдущих условиях. Увеличение же привлечения этого ресурса в производство обойдется фирме дороже. Хотя в отдельных случаях микроэкономика специально исследует ситуации, которые возникают в результате абсолютной ограниченности ресурсов;
- взаимозаменяемость (субституциональность). Это означает, что в определенной мере одни виды ресурсов могут быть замещенные другими. Скажем, канаву можно вырыть с помощью экскаватора при незначительном количестве труда или лопатами вручную, но в последнем случае необходимо значительно большее количество труда. Зачастую в микроэкономике рассматривается замещение двух видов ресурсов: капитала и труда;
- взаимодополняемость (комплементарность). Эффективное использование каждого ресурса возможное лишь при определенном соотношении с другими. Хотя ресурсы и способны к взаимозаменяемости, но такая способность ограничена: полностью заменить труд капиталом или наоборот практично невозможно.
В условиях рыночной экономики в основе ценообразования лежит теория альтернативной стоимости, объединяющая рассмотренные теории в единую теорию стоимости. Суть ее такова: прежде чем приобрести товар, покупатель стоит перед необходимостью принятия альтернативного решения, какой товар выбрать из множества предлагаемых на рынке. Купив один из них, он отказывается от других. Стоимость купленного товара представляет собой альтернативную стоимость. Покупатель оценивает товар с точки зрения своих интересов и возможностей.
В то же время альтернативная стоимость влияет на предложение данного товара, так как товаропроизводитель ради организации его производства и получения прибыли отказался от других благ.
Таким образом, альтернативная стоимость формируется на рынке в конкурентной борьбе в зависимости от спроса и в то же время влияет на производство и, следовательно, на предложение.
2.Предмет і задача мікроекономіки. Мікроекономіка в структурі економічних наук
Микроэкономика - это раздел экономической теории, изучающий деятельность отдельных экономических субъектов. Ими могут выступать отдельные потребители, рабочие, вкладчики капитала, фирмы и тому подобное. С одной стороны, она объясняет, как и почему принимаются решения отдельными хозяйствующими субъектами, а с другой - изучает взаимодействие субъектов в процессе образования больших структур - отраслевых рынков.
Развитие микроэкономического анализа можно представить через выделение этапов его эволюции:
1 этап (1845 - 1890 гг.). В его рамках закладываются основы микроэкономики, формируются основные методологические принципы исследования. Известнейшими представителями этого этапа являются:
а) Г. Госсен, который впервые использовал психологический фактор анализа экономического поведения субъектов и сформулировал законы насыщения потребностей человека;
б) австрийская школа (К. Менгер, Ф. Визер, О. Бем-Баверк), представители которой обогатили экономическую науку открытием принципа предельной полезности и предложили количественный (кардиналистский) подход к ее определению;
в) Дж. Б. Кларк, представитель американской школы, который поставил вопроса о необходимости определения предельной полезности не только относительно предметов потребления, но и факторов производства, тем самым модифицировал теорию предельной полезности в теорию предельной производительности факторов производства;
ІІ этап (1890-1933 гг.). На этом этапе микроэкономика выделяется в отдельную область экономических исследований на основе систематизации и обобщения идей поздней классики, австрийской и американской школ. После выхода в мир работы А. Маршалла “Принципы экономики” (в оригинале “Principals of Economics”, 1890 г.) наука получила свое первое название - “Economics”. Представителями второго этапа можно считать:
а) А. Маршалла, который предложил компромиссный вариант определения рыночной цены - предельной полезностью и затратами производства; сформулировал законы спроса и предложения; значительную часть своих исследований посвятил изучению мотивов поведения отдельных хозяйствующих субъектов;
б) математическую школу (В. С. Джеванс, Ф. Еджворт, Л. Вальрас, В. Парето). Эта школа впервые широко использовала аппарат математики как инструмент экономических исследований и осуществила попытку описания рынка конкурентных товаров как замкнутой системы жестких количественных взаимозависимостей. Она предложила качественный (ординалистский) подход к определению предельной полезности и обосновала теорию общего экономического равновесия;
ІІІ этап (1933 г. - по настоящее время). Микроэкономика развивается на собственной основе и пополняется такими открытиями, как: эффект дохода и замещения (Е. Слуцкий, Д. Хикс, П. Самуэльсон); теория несовершенной конкуренции (Дж. Робинсон); теория монополистической конкуренции (Э. Чемберлин); теория игр (Дж. Нэш, О. Моргенлитерн, Дж. фон Нейман).
3.Закон попиту, його чинники і обґрунтування базовими положеннями теорії поведінки споживача
Стан ринкової економіки, рівень її розвитку вирішуються через механізм попиту і пропозиції.
Для наявності цього механізму повинні існувати: виробник, який є продавцем і споживач, який є покупцем.
Покупець і визначає обсяг попиту.
Попит на певний товар характеризує зміну в поведінці споживача, у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.
Попит – це бажання і можливість покупця купувати економічні блага. Основні форми вияву попиту – обсяг попиту – це кількість товарів, яку покупець бажає купити при певній ціні на товар, при певних цінах на інші товари і певному доходу.
Зв’язок між ціною товару (Р) і обсягом споживання (Qd) визначають закон попиту.
ЗАКОН ПОПИТУ: об’єм попиту залежить від ціни по зворотній спадній функції.
Особливості кривої: При її побудові не розглядається вплив інших факторів крім ціни. І для кожної конкретної кривої нецінові фактори являються постійними.
Якщо один і той же товар в різних регіонах споживається по-різному, ізображається різними кривими, то ринковий попит на цей товар визначається як сума індивідуальних попитів.
Qp = Q1 + Q2
Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту
Qd = x- yP
Ф-я попиту – це рівняння, яке визначає величину попиту , в залежності від ціни.
Qd = f(P)
Крім ціни існують нецінові фактори:
- доход споживача
- ціни і доступність на споріднені товари (субститути)
- ціни і доступність на доповнюючи товари(комплементи)
- смаки споживачів.
Якщо врахувати вплив всіх цих факторів на обсяг споживання, то функція попиту є Qd = f (ф1,ф2,…,фn).
Якщо при зменшенні ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає з Q1 до Q2, то говоремо про зміну величини обсягу попиту.
Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об’єму, переміщення вгору – навпаки.
При цьому сам попит не змінюється , а змінюється об’єм спожитого товару, при різних цінах.
Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту. Здвиг кривої в положення Д2 може бути викликано збільшенням доходу споживача, чим ближче розташована крива до початку системи координат, тим меншому доходу споживання вона відповідає.
4.Закон пропозиції, його чинники і обґрунтування з позиції теорії фірми
Пропозиція – це бажання і можливість продавців поставляти на ринок товар, при певних факторах впливу на цей процес.
Форма проявлення пропозиції – об’єм пропозиції(Qs) – це кількість товару, яку продає продавець, при певній ціні , за певний час.
Зв’язок між ціною продажу і кількістю проданого це є з-н пропозиції.
З-Н ПРОПОЗИЦІЇ: між ціною і об’ємом пропозиції існує пряма залежність.
Причини залежності:
- підприємства виробники при підвищені ціни на товар прикладають максимум зусиль для збільшення виробництва, що приводить до збільшення ринкових об’ємів запропонованого товару;
- при подальшому збільшені ціни інші підприємства, що випускають цей же продукт також збільшують об’єм виробництва, при цьому є можливість переходу підприємств з інших галузей в прибуткову галузь, що приводить до подальшого збільшення пропозиції.
Закон пропозиції виражається кривою пропозиції, яка показує співвідношення між ціною на товар та об’ємом пропозиції товаровиробника. Це ж співвідношення вказує шкала пропозиції, за якою можна побудувати криву.
Ринкова крива пропозиції – це сума індивідуальних кривих, яка складається з сукупності обсягів товарів, які виробляються і пропонуються на ринок для продажу кількома товаровиробниками.
Рин Qs = Qs1 + Qs 2
Якщо крива пропозиції представляє собою лінійну зростаючу ф-ю , то її можна виразити р-ям прямої, яка наз. функцією пропозиції:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
