Рефераты. Україна під владою Польщі

Україна під владою Польщі

2

Тема № 8. Україна під владою Польщі

План:

Вступ.......................................................................................................................3

1. Загарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією,

Угорщиною, московським царством, Туреччиною та Кримським

ханством (XIV - XVI ст.)..................................................................................... 4

2. Посилення соціально-економічного, політичного та національно -

релігійного гніту українського народу............................................................10

3. Люблінська та Берестейська унії та їх наслідки для України...................17

Висновки...............................................................................................................24

Список використаної літератури.....................................................................25

Вступ.

Темою моєї контрольної роботи є тема „Україна під владою Польщі”.

Актуальність розгляду даної теми викликана тим, що дозволяє дослідити процеси становлення української нації, етапи її боротьби з поневолювачами, становлення релігії.

У XIV - XVI ст. південно-західні руські землі, на яких тоді формувалася україн-ська народність, стали об'єктом активних зовнішньополітичних інтересів феодальних держав - Польщі, Угорщини, Московського царства, Туреччини та Кримського ханства, які намагалися кожна зі своєї сторони загарбати якомога більше української землі.

Слід зазначити, що у другій половині XVI -- першій половині XVI ст., незважаю-чи на роз'єднаність різних частин України і тяжкий іноземний гніт, на українських землях зростали продуктивні сили в сіль-ському господарстві, розвивалося ремесло, зароджувалося ману-фактурне виробництво, поглиблювався поділ праці між містом і селом, розширювалися товарно-грошові відносини, посилюва-лася експлуатація селянських мас. Як і в кожній країні за доби феодалізму, населення України поділялося на два основні класи-стани, що було закріплено в законах: панівний - клас феодалів і експлуатований клас - селянство.

Важливе значення для подальшого розвитку українського народу мали Люблінська та Берестейська унії, перша з яких стала юридичним закріпленням довготривалої влади над українськими землями Польщі, а друга - стала документом, що ознаменував створення греко-католицької церкви.

Метою розгляду обраної теми буде висвітлення таких питань як загарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією, Угорщиною, московським царством, Туреччиною та Кримським ханством (XIV - XVI ст.),

посилення соціально-економічного, політичного та національно-релігійного гніту українського народу, Люблінська та Берестейська унії та їх наслідки для України.

1. Загарбання етнічних українських земель Польщею, Молдавією, Угорщиною, московським царством, Туреччиною та Кримським ханством (XIV - XVI ст.).

Загарбання етнічних українських земель бере свій початок з 1340 р. Як зазначає В.А. Смолій, боярська змова, через яку загинув у квітні 1340 р. галицько-волинський князь Юрій II Болеслав, стала сво-єрідним сигналом до вторгнення Польщі в українські землі. Експансія здійснювалася під прикриттям гас-ла захисту католиків Галичини. Захопивши Львів та по-грабувавши княжий палац на Високому Замку, польсь-кий король Казимир III готував розширення агресії з ме-тою оволодіння землями краю. У відповідь на такі зухва-лі дії поляків місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дедько. Повстанці не тіль-ки визволили власні землі, а й, запросивши на допомогу татар, спустошили територію Польщі аж до Вісли. Про-тистояння закінчилося компромісом: Казимир III був зму-шений визнати Дедька правителем Галичини, а той - формальне верховенство польського короля. На деякий час на теренах колишнього Галицько-Волинського кня-зівства виникли два державних утворення: Волинське кня-зівство, на чолі якого стояв князь литовського походження Любарт (Дмитро) Гедемінович і олігархічна боярська авто-номна республіка у Галичині, лідером якої був «управи-тель і староста Руської землі» Дмитро Дедько.

Смерть 1344 р. Дмитра Дедька стала приводом для активізації боротьби Польщі, Угорщини та Литви за спад-щину Галицько-Волинського князівства. Уклавши мир з хрестоносцями, домігшись нейтралітету Золотої Орди, Ка-зимир III розпочав 1349 р. другу широкомасштабну експансію в українські землі. Ідеологічним підґрунтям вторгнення стало поширення католицизму на Схід, саме тому король проголосив себе «щитом християнства», а завойовницький напад називав хрестовим походом про-ти язичників-литовців та схизматиків-православних.

У 1366 р. після тривалого збройного протистояння, під час якого Польщу підтримувала Угорщина, а Лит-ву - місцеве українське населення, польська держава підпорядкувала собі Галичину і частину Волині. Внаслідок експансії до коронних польських земель було доточено майже 52 тис. км2 із населенням 200 тис. осіб, що збіль-шило територію Польщі майже в 1,5 рази. Історія України / під ред. В.А. Смолія, К. Альтернативи, 1997 - с. 145-146

Польське проникнення в українські землі кардиналь-но відрізнялося від литовського: польський уряд з само-го початку утвердження в цьому регіоні намагався зро-бити його своєю провінцією, нав'язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ'я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та проти-дію місцевого населення.

Черговий історичний поворот у долі Галичини стався 1370 р., коли після смерті Казимира внаслідок династич-ної угоди цей край перейшов під владу Угорщини. Однак після укладення Кревської унії (1385) Польща знову наби-рає силу і 1387 р. остаточно приєднує Галичину до своїх володінь. Розпочинаються ополячення та окатоличення. На галицьких землях утворюється Руське воєводство, яке згодом перетворилося на провінцію Польського королівст-ва. Латина стає офіційною мовою, всі привілеї та права надаються винятково польській шляхті та католицькому населенню. Ці обставини підштовхнули частину галиць-ких бояр до прийняття католицизму, який давав змогу отримати рівний з поляками правовий статус.

Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Литві сів Свидригайло, Ягайло з великим польським військом рушив 1431 р. на Волинь з метою максимального про-никнення в українські землі. Чергове польсько-литовсь-ке протистояння закінчилося перемир'ям, відповідно до умов якого західне Поділля відходило до Польщі, а схід-не - залишалося під контролем Литви. Завоювання суп-роводжувалося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства -- Руське, Бєлзьке та Подільсь-ке. З 1434 р. в руських провінціях було запроваджено польське право, нав'язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління.

У другій половині XV - на початку XVI ст. розгор-таються процеси централізації, посилюється вплив Поль-щі та прогресує занепад Литви. Тривале протистояння з Московським царством, спустошливі напади татар, невщухаюча боротьба за великокнязівський престол поста-вили Велике князівство Литовське на межу катастрофи. Намагаючись її уникнути, литовці звернулися по допо-могу до Польщі. Драматичні й гострі польсько-литовсь-кі переговори закінчилися 1569 р. компромісом -- укла-денням Люблінської унії, яка об'єднала Польську держа-ву і Велике князівство Литовське в єдине ціле -- Річ Посполиту.

Отже, польське проникнення в українські землі нап-рикінці XIV - в середині XVI ст. суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальну католизацію, полонізацію і ко-лонізацію краю, чим запрограмували загострення релі-гійних, соціальних та етнічних відносин. Рибалка І.К. Історія України Дорадянський період: Підручник 2- ге вид переробл. К. Вища школа, 1991 - с.206

Українські землі були одним з основних об'єктів та-тарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуван-ням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для розгортання експансії у глиб українських та російсь-ких земель. Крім того, польсько-литовська держава, у складі якої перебували тоді українські території, була не в змозі надійно захистити свої південні кордони. При-кордонні фортифікаційні споруди були в запустінні, гар-нізони укріплених замків слабкі, наймане військо налі-чувало лише 4 тис. осіб і не могло ефективно протидіяти мобільній та численній татарській кінноті. Залучення до захисту південних кордонів шляхетського ополчення та магнатських надвірних загонів також не давало бажано-го результату, а навіть ускладнювало ситуацію, ці фор-мування, як правило, не заважали набігам, вступали у бій лише з тими татарськими загонами, які поверталися додому з награбованим і за викуп віддавали полонених і добро справжнім власникам. Така тактика не стільки бло-кувала татарські напади, скільки потурала їм.

У 1448 р., підтримуючи претендента на титул Вели-кого литовського князя Михайла, татари Великої Орди вперше вторглися на землі Поділля. Засновник Кримсь-кого ханства Хаджи-Гірей певний час був союзником Лит-ви і тому не прагнув агресії на литовські володіння, до складу яких входили й українські землі, але це зовсім не заважало його суперникам у боротьбі за владу час від часу робити набіги на Галичину, Волинь та Поділля. На початку 80-х років XV ст. татарська експансія розширю-ється і набуває рис систематичності. Причиною цього став розрив Менглі-Гіреєм, сином і спадкоємцем Хаджи-Гірея, союзу з литовським князем, що фактично відкрило всі шлюзи для грабіжницьких нападів татар на українські землі. Вже 1482 р. кримський хан спустошив та пограбу-вав Київ. Татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення міс-цевого населення в полон з метою продажу в рабство. Оскільки вона здійснювалась цілеспрямовано і регуляр-но (від 1450 до 1556 року татари зробили 86 великих грабіжницьких походів на українські землі), виникла сер-йозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу.

Отже, з моменту виникнення Кримського ханства укра-їнські землі стали для нього головним об'єктом експан-сії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розви-валася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому на-селенню, що підштовхувало правлячу верхівку вирішу-вати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності - союзів з тією чи іншою державою та гра-біжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування числен-ної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність поль-сько-литовської держави захистити свої південні кордо-ни. Ці та інші чинники наприкінці XV - початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми по-ходами загрожувала життєдіяльності українських зе-мель. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: Навч. посібн. К.: Знання - Прес, 2002 - с. 185-186

Страницы: 1, 2, 3, 4



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.