Значний вплив на практичну діяльність гуртків здійснила праця М. Бакуніна "Державність та анархія", яка з'явилася в Росії в кінці 1873 року. Дана праця містила теоретичні основи ідеології анархізму та два додатки: "А" та "Б". Додаток "А" став основою програм багатьох гуртків, оскільки містив теоретичні та практичні рекомендації революціонерам Росії. Додаток "Б" характеризував основні завдання міжнародної анархістської організації створеної за кордоном - Слов'янської секції у місті Цюрих. Гуртки, що прийняли за програму додаток "А" розроблений М.Бакуніним, діяли у Москві, Харкові, Нижньому Новгороді, Самарі, Саратові, Оренбурзі, Чернігові, Полтаві, Ярославлі [Ка,с.158].
Теорія М.Бакуніна зазнала часткових змін у трактовці її гуртком
Й. І. Кабліца, який дотримувався думки про необхідність дрібних, локальних селянських виступів - "вспышек". Представники гуртка вважали, що локальні бунти краще будь-якої пропаганди сприяли підготовці загальнонародного виступу. Вони вважали, що цілеспрямована соціалістична пропаганда буде зайвою, оскільки замість неї розроблялись проекти організації дрібних селянських виступів проти місцевої адміністрації [38,с.157]. У 1874 році гурток продовжив роботу у Києві, об'єднавшись з місцевим гуртком під назвою "Комуна". У слідчій справі по "процесу 193-х" даний гурток проходив як - "вспышкопускатели".
Після провалу "ходіння в народ" та викриття більшості гуртків поліцією, влада організувала гучні політичні процеси проти революціонерів - "процес 50-ти" та "процес 193-х". У 1874 році бакуністи, що залишились на волі, почали розробляти нові підходи у пропаганді бунту. Вони вирішили пропагувати ідеї, які були більш актуальні та зрозумілі селянам: перерозподілу землі та виступів від імені царя. Ці ідеї розроблялись у Київському гурту В.К Дебогорія - Мокрієвича, який об'єднав представників різних гуртків, які намагалися продовжувати практичну діяльність після арешту товаришів. Від чайківців перейшли В. Засулич, М. Фроленко, П. Аксельрод. У 1874 році вони розробили план створення "інтелегентського" ядра гуртка з представників бунтарського напрямку. Розроблялась тактика змови серед революціонерів на основі "псевдо покровительства" запланованого повстання з боку монарха, який бачить селянські біди, але не може вплинути на справедливий перерозподіл землі серед селян. Для цього він посилає своїх "таємних" представників, які будуть мати "вірчі грамоти" та устав "Таємної дружини" з закликом до перерозподілу поміщицьких володінь на засадах справедливості. Планувалось створення озброєних загонів з революціонерів та залучених до змови селян. Ці загони у визначений час мали сприяти повстанню серед селян Чигиринського повіту Київської губернії. Вони розгорнули агітацію навколо ідей про подушний перерозподіл землі серед селян замість класичного подвірного поділу. М.Бакунін ознайомившись з цим планом, негативно охарактеризував змовницьку тактику гуртка, оскільки вважав, що: "народ никогда и ни под каким предлогом …обманывать не следует. Это было бы не просто преступно, но и в видах достижения революционного дела вредно … Если ми будем стремиться к освобождению народа путем лжи, мы непременно запутаемся … т.е. будем действовать в смысле и на пользу реакции " [9,с.514-515]. У кінці 1876 року внаслідок негативної оцінки програми дій з боку Бакуніна та проблемами з постачанням зброї гурток розпадається. Керівництво гуртком взяв на себе Я. Стефанович, який продовжив підготовку повстання. Він зайнявся організацією селянського товариства "Таємна дружина" та розробив текст "Святої присяги", яка була "затверджена" царем. Після обряду присяги почали формуватись групи по 25 чоловік, які обрали старост та зобов'язувались не сплачувати податки та закуповувати зброю. Рада старост обирала отамана, який підпорядковувався "царському комісару" - Найді (Я.Стефановичу). Внаслідок конспіративної необізнаності членів дружини організацію викрила поліція. Десятки селян були засудженні нарізні строки та сотні були обвинувачені у співучасті підготовки повстання. В історіографії дана змовницька тактика отримала назву "Чигиринська змова".
Врахувавши недоліки "ходіння в народ" на початковому етапі представники революційного напрямку народництва переконалися у необхідності створення централізованої (монолітної) організації, що об'єднала б представників різних напрямків народництва на основі досягнення спільної мети. Також визріла необхідність створення єдиної більш зрозумілої (чіткої) програми дій, яка б базувалась на узгодженні рішень та на розумінні її принципів серед "народу". Така організація виникла у Петербурзі у 1876 році - "Земля і воля".
Розглядючи значення та поширення бунтарської ідеології варто зазначити, що до "Землі і волі" увійшла ціла низка представників цього напрямку: В. Засулич, Я. Стефонович, П. Аксельрод, С. Ковалик, М. Фроленко, Л. Дейч та інші. Незважаючи на свою "незначну" чисельність в організації, на тлі ідеологічного різноманіття членів "Землі і волі" дані представники сприяли утвердженню цілої низки принципів та положень анархізму, що відобразились у програмних документах організації. Це перш за все "перехід землі до народу", тобто до тих прошарків населення, що її обробляють; принцип колективізму, що проявився у праві общинного користування землею; принцип общинного самоврядування, що проявлявся у переході всіх суспільних важелів до рук общини, яка мала повну автономію та можливість об'єднання з іншими общинами. В цих умовах була розроблена нова тактика дій, спрямована на налагодження "живого" зв'язку з народом, яка проявилась у створенні постійних поселень революціонерів по селах та містечках. Основною метою даної тактики була підготовка народної селянської соціальної революції, яка готувалась за допомогою агітації та "практичної дії" шляхом бунтів та демонстрацій. На думку С.Н. Канєва, в 70-х роках XIX ст. землевольці дотримувались бунтарських принципів, розроблених на основі теорії М. Бакуніна [38,с.169]. Ставши членами новоутвореної "Землі і волі", бакуністи визнали необхідність створення централізованої організації на конспіративних засадах, але відкидали необхідність боротьби за політичні свободи. Саме принципи проведення активної політичної боротьби та боротьби за політичні свободи стали "наріжним" каменем у розгляді нових методів досягнення мети. Історики у характеристиці цього періоду визначають перехід частини народників до "бланкістської" - змовницької тактики ведення політичної боротьби на основі проведення цілої низки терористичних актів.
У серпні 1879 року на петербурзькому з'їзді "Землі і волі" відбувається розкол на основі вибору подальшої тактики дій. Було утворено дві самостійні організації - "Народна воля", яка за основу у політичній боротьбі взяла змовницько-терористичну тактику, та "Чорний переділ", який відкидав необхідність політичної боротьби та залишався на пропагандистських позиціях. Чорнопередільці вважали, що соціалістичний рух без опори серед народу - "штаб без армії" чи ілюзорна величина. Вони дотримувались принципу федералізму. Дана організація поєднала цілу низку принципів анархізму та народницького (селянського) соціалізму, оскільки до її складу увійшли: Я. Стефанович, Л. Дейч, П. Аксельрод, Г. Плеханов, О. Аптекман. У зв'язку з посиленням реакції, викликаної вбивством народовольцями імператора Олександра II, частина чорнопередільців емігрує за кордон. Радянська історіографія досліджуючи процес переходу частини чорнопередільців до ліберального табору, вкладала в нього своєрідну невідповідність принципам анархізму. Інша частина чорнопередільців вдалась до тактики терористичних методів боротьби.
Отже, для 60-70-х років XIX ст. притаманне взаємопроникнення соціалістичної ідеї у різних її різновидах, яка у своєму поширенні не обмежувалась кордонами окремо взятої країни. У кожній країні під впливом цих ідей зароджувались власні моделі перебудови суспільства, власні політичні доктрини та рухи, які мали "народницьку" (народну) спрямованість. Поширення цих ідей було загальноєвропейським явищем, що у своїй суті протиставляло ідеям імперської політики великих держав, ідеї загального блага, свободи вільної особистості, федералізму. Звичайно, ці "ідеальні суспільні моделі" в своїй суті не розкривали практичних методів та шляхів перебудови суспільства, вони лише вимальовували певну загальну концепцію змін. Такий підхід дозволяв радянській історіографії розглядати концепції анархізму, як соціальну утопію, виходячи з позицій класової боротьби та антагонізму, яким, на відміну від анархічної моделі, були притаманні варіанти пошуку класового ворога, який розглядався у формі капіталу (власників капіталістів). Дана теза була тією "ниткою", що поєднувала усі політичні рухи даного напрямку, але моделі перебудови суспільства децентралізована та централізована, співвідношення власності особистої, індивідуальної та колективної, значення та необхідність держави у суспільному регулюванні, значення релігії та моралі, кожен з напрямків трактував відповідно до своєї ідеології.
У момент посилення російського народницького руху на його теоретичні платформи звернули увагу родоначальники марксизму К. Маркс і Ф. Енгельс, поклавши початок критики народництва, особливо його анархістським і бланкістским течіям. Пропаганда ідей анархізму М.О. Бакуніним мала великий вплив на регіональні організації I Інтернаціоналу, членом якого Бакунін був з 1864 р. Тому ця пропаганда і сам зміст анархістської доктрини російського народника-анархіста викликала різку критику з боку К.Маркса і Ф.Енгельса, що призвело до виключення М.Бакуніна з російської секції I інтернаціоналу.
Народництво проявилось як суспільний рух, що залишив значний слід в історії соціально-політичної боротьби російського народу за свободу і землю, як особливе явище російської культури і як ідеологія, що поєднує в один комплекс економічні, політичні, соціалістичні, філософсько-соціологічні ідеї про самобутність російського шляху суспільного розвитку, російське народництво має свою півстолітню історію, але і більш ніж вікову історія свого вивчення. Як ідеологія, що породила новий світогляд, - світогляд, що відкидав багатовікову модель суспільних відносин, що робила одних господарями, а інших "рабами". Не варто ототожнювати народництво з анархізмом, оскільки народництво поєднало цілу низку напрямів, що розвивались відповідно до загальних тенденцій розвитку революційної думки. Дані тенденції еволюціонували від формування нового світогляду до практичного втілення ідей у життя, оскільки акції "ходіння в народ" проводили різні напрями, проект створення централізованої організації належав революціонерам, що врахували попередні невдачі пропаганди.
2.2 Анархістський терор в революційних подіях 1905-1907 рр
До початку революції 1905-1907 рр. в Росії анархісти мали вплив переважно на Півдні країни (головні центри Одеса, Катеринослав), а також на Кавказі та в Польщі [38,с. 29].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
