Після революційних подій 1848-1849 рр. Бакунін був заарештований та засуджений до смертної кари, але вирок був замінений довічним поселенням. Покарання відбував в Ольмюці, згодом в Петропавлівській фортеці. У 1857 р. був відправлений до Сибіру звідки у 1861 р. втік до Лондона. Брав участь у Польському повстанні 1863 р.. Побував в Італії, Сша.
Помер М.Бакунін 1 липня 1876 р. в Берліні, де і був похований [32,с.25-29].
Свої погляди на державу та право, свою концепцію анархізму виклав у працях: "Бог і держава" (1871), "Держава та анархія" (1873), "Кнуто-германська імперія та соціальна революція" (1871).
М.Бакунін - основний противник К.Маркса у I Інтернаціоналі, власне їхній конфлікт став однією з причин розколу у I Інтернаціоналі. Внаслідок розколу відбулось утворення анархічного крила в Інтернаціоналі - "Міжнародного альянсу соціалістичної демократії" [38,с.117].
Мислитель на початку 60-х років XIX ст. формує власну концепцію, основним постулатом якої були абсолютна свобода особи, знищення держави, приватної власності, натомість основою суспільних змін ставала колективна форма власності заснована на традиціях російської общини. На відміну від теорії М.Штірнера та П.Прудона, для теорії М.Бакуніна притаманна революційна спрямованість ідей.
М.Бакунін намагався здійснити в Росії соціальну революцію, яка стала б каталізатором повалення держави, оскільки в його розумінні держава - джерело соціальної нерівності: "Мы обявляем себя врагами всякой правительственой, государственой власти... и думаем, что народ может быть только тогда счаслив, свободен, когда... он сам создаст свою жизнь" [9,с.525].
Також необхідно виділити цілий ряд принципів анархізму, які знайшли відображення в теорії М.Бакуніна: заперечення державної форми організації суспільства, індивідуалізм, федералізм, заперечення парламентаризму, аполітизм. М.Бакунін вважав, що основою будь-якої політичної чи соціальної організації має стати принцип "знизу верх" - принцип федералізму. Цей принцип мав втілюватись за допомогою встановлення автономії особистості та общини, які за допомогою договору можуть об'єднатись та створити міжнародну федерацію.
У своїй теорії М.Бакунін стверджував, що соціальна революція - це світове явище, оскільки основною причиною революції є ступінь пригноблення робітників та людей праці (селян). Революція народжується з небажання цих прошарків жити в умовах пригноблення. В теорії соціальної революції особливе місце займала проблема бунту, який він розглядав як засіб повалення старого устрою. У теорії М.Бакуніна поняття революції та бунту - тотожні, тобто бунт М.Бакунін характеризував як універсальний засіб спротиву проти будь-якого пригноблення. За допомогою бунту Бакунін намагався вплинути на селянську общину, яка на його думку ще "спала": "Главный недостаток делающий до сих пор невозможным всеобщее народное восстание в России, - это замкнутость общин и крестьянских миров" [9,с.522].
Але Бакунін зазначав, що незважаючи на замкнутість слов'янський народ на відміну від німецького має більшу схильність до антиетатизму та бунту, це проявилось історично у спротиві Новгорода та Пскова проти московських царів, бунтах С.Разіна та Е.Пугачова. Бакунін намагався виділити основні причини, які спонукали людей до бунту: "И во всех этих чисто народных движениях мы находим ту же ненависть к государству, то же стремление к созданию вольно-общинного крестьянского мира" [9, с.332]. Бакунін розглядав общину як розширення роду в якій не було раба чи деспота, в якій всі були в рівних умовах. Єдиними суб'єктами, що порушували общинну гармонію були монарх, чиновники та розбійники. Якщо монарх стоїть над общиною, то розбійник може виступити навіть проти монарха, тобто, М.Бакунін визначав С.Разіна та Е.Пугачова як перших революціонерів, які змогли об'єднати селян у боротьбі за свободу. Бунт "человеческого индивида против всякой божественной и человеческой, коллективной и индивидуальной власти" Бакунін розглядав, як боротьбу за свободу [38,с.129].
Бакунін розглядав необхідність злиття селянських бунтів у "велику революцію", але поставала проблема замкнутості общини, яка вирішувалась за допомогою встановлення: "живой бунтовской связи революционной молодежи с разъединенными общинами" [9,с.517]. Під впливом ідей Бакуніна серед російської молоді зароджується ідея "ходіння в народ" з метою підготовки селянських виступів.
Іншим варіантом пропаганди анархічної ідеї, був план створення анархістської газети, яка в письмовій чи усній формі мала повідомляти на всю країну: "о всяком народном, крестъянском или фабричном бунте… для того чтобы наш работник не чуствовал себя одиноким" [9,с.523]. Всі ці принципи та ідеї на думку С.Н.Канева, мали планетарний характер [38,с.114].
Основною метою бунту за Бакуніним, було вирішення двох основних завдань: досягнення політичної рівності за допомогою повалення авторитетів та держави та економічного завдання, оскільки економіка визначала політичні та духовні процеси. Рушійними силами усіх суспільних змін ставало селянство, яке може "розбудити" від сну розбійник-революціонер. Також для зародження народної революції М.Бакунін пропонував використати свободолюбивих козаків.
Ідея свободи у творчості М.Бакуніна формується в процесі полеміки з іншим ідеологом анархізму - М.Штірнером, який протиставляв свободу власного "я" суспільству та державі. На думку М.Бакуніна, суспільство становить природне середовище буття особи, натомість її свобода порушується державою, тому досягнення повної свободи можливе шляхом ліквідації держави. У розумінні Бакуніна, будь-які штучні інституції чи перехідні форми держави у кінцевому підсумку завжди спричиняють порушення чи знищення свободи особи. Мислитель підкреслював принципову відмінність становища особи у суспільстві та державі. У державі панує право засноване на примусі, у суспільстві - традиція та звичай, а взаємодія індивідів базується на солідарності. При цьому форма держави не має принципового значення, тобто за будь-якого устрою (монархія, республіка) держава несе деспотизм та підпорядкування. Бакунін характеризував ідею диктатури пролетаріату, як апарат керівництва привілейованої меншості. Тому, на думку Бакуніна, для народу не залишається нічого іншого, як знищити державу шляхом анархістської революції.
Розглядаючи перспективи майбутнього суспільного устрою, Бакунін особливу увагу приділяє ідеї колективізму. Базуючись на твердженні, що людина є істота суспільна, він намагався окреслити майбутнє життя людей, яке він не мислить поза колективом. Отже, для Бакуніна колективізм є не тільки основним напрямком суспільної організації, але й стає найвищою моральною сферою, яка регулює життя як індивіда, так і суспільства, що стає організацією солідарності індивідів, які однаково користуються всіма необхідними матеріальними благами. На думку М.Бакуніна, найбільшого розвитку суспільство досягає у розвитку індивідуального та колективного. На основі поєднання індивідуального та колективного М.Бакунін створив теорію - "колективної індивідуальності", під якою мислитель розумів народ вцілому, народ не розділений на класи [37,с.130].
Теорія Бакуніна активно втілювалась у життя під час Ліонського повстання у Франції 27 вересня 1870 р., оскільки мислитель був активним учасником цих подій. Під час виступів зачитувалась програма складена М.Бакуніним про скасування адміністративної та державної влади, про розпуск муніципальних організацій, які реорганізовувались у Комітет Порятунку Франції. Після початку заворушень влади міста досить швидко відновила порядок, отже спроба організувати "анархістську революцію" зазнала невдачі. Досить активно використовувалась теорія Бакуніна під час Іспанської революції 1873 р. Для цієї революції притаманна ідея федералізму, ідея аполітизму [38,с.138].
Після хвилі поразок Бакунін переосмислив деякі ключові положення власної теорії, він підтримав ідею тимчасової необхідності державних інституцій на початковому етапі революційних змін. У період співробітництва з С.Г.Нечаєвим розроблялись нові методи боротьби. У брошурі "Витоки революції" Бакунін визначав необхідність використання терористичних методів боротьби: "Яд, нож, петля! Революция все равно освящает в єтой борьбе" [38,с.140]. У боротьбі з державою використовувались обман, шантаж, хитрість це повністю виправдовувалось теорією. Пізніше ці думки були сформульовані у вигляді формули: "Дух разрушающий єсть дух созидающий!" - це девіз усіх анархістів, що називали себе революціонерами.
В Росії досить багато гуртків з ентузіазмом сприйняли ідеї Бакуніна, а їхня діяльність стала базуватись на пропаганді ідей анархізму (гурток Долгушина). У гуртках поширювалась ідея "ходіння в народ" з метою підготовки селянських бунтів та здійснення соціальної революції.
Синдикалістська теорія анархізму
Теорія анархо-синдикалізму близько стоїть до вчення М.Бакуніна. Це течія в робітничому русі, у якій пропагується відмова від партійно-політичної системи, а за основу у реорганізації суспільства береться профспілковий зразок організації, який переноситься на "загальнодержавний" рівень. Боротьба за політичне та економічне звільнення робітників має вестися революційними та автономними (звільненими від влади держави) синдикатами (від фр. syndicat - профспілка). Основні вимоги: ліквідація капіталістичної економіки, держави, знищення будь-якої влади над людьми, пропаганда бунту [12,с.2].
Засновником цієї теорії став французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922 рр.). Захопившись марксизмом, він поступово перейшов до його критики, і сформулював політичну доктрину синдикалізму, став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи з конфедерацією праці, заснованою у 1895 році.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм - усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К.Маркса відбулось утвердження ліберальної демократії, а наступники К.Маркса спотворили його вчення.
Усі суспільні зміни мали відбутись за допомогою збройного повстання - бунту. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, а засобом перманентної мобілізації робітників - страйк, бойкот, саботаж, тобто, економічні методи впливу [68,с.9].
Н.В.Пономарьов зазначає, що на сучасному етапі багато течій у анархізмі стали надбанням історії та філософії. Сучасний анархізм він поділив на два основних напрямки - анархо-комунізм та анархо-синдикалізм, які у XX ст.в повній мірі розкрили сутність анархістської концепції змін [62,с.4].
На сьогодні це одна з найчисельніших течій заснованих на теорії безвладдя, оскільки поширена вона на території Франції (Confederation National de Travail), Італії (Італійський Синдикалістський Союз), Іспанії, Росії. На сучасному етапі вже не користуються терором як засобом боротьби, але популяризують власну ідею через міжнародні організації [12, с.2].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
