|
TR не змінюється |
TR не змінюється |
|
Попит нееластичний,MR<0 |
TR зростає |
TR спадає |
Такий зв’язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження цін продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки.
5.2. Максимізація прибутку монополії.
Для монополіста як і для будь-якого іншого підприємця є важливою проблема максимізації прибутку. Правда це питання фірма-монополіст розв’язує дещо інакше ніж конкурентна фірма. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.
Прибуток монополії як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва визначається за формулою: Pr(Q) = TR(Q) – TC(Q). Із зростанням Q прибуток зростатиме, поки не досягне максимуму, а відтак почне зменшуватись. Певний обсяг виробництва максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює нулю. Тобто коли MR=MC – це є універсально необхідною умовою максимального прибутку.
Отже для монополіста після знаходження оптимального обсягу, треба
визначити оптимальну ціну. Для цього слід скористатися оберненою функцією попиту
. Звідси матимемо - .
Графічно розв’язок задачі ілюструє мал.2(а). Точка А відповідає умові MR=MC, її координата на осі обсягів означає монопольний обсяг . Далі знаходимо точку Е, яка відповідає обсягу . Тоді горизонтальна координата точки Е буде визначати оптимальну ціну . Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника . Тоді монопольний прибуток дорівнює площі прямокутника .
Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну. Тоді фірма може лише мінімізувати свої збитки. Цю ситуацію ілюструє мал.2(б).
Умова беззбитковості має такий вигляд: = minAC. Точка Е визначає стан короткострокової рівноваги монополіста. Для того щоб підприємство не приносило збитків крива попиту на продукцію монополіста повинна перетинатися з кривою середніх витрат.
Що стосується кривої пропозиції то для фірми-монополіста вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналась з кривою МС у тій самій точці А, що й крива MR і МС на мал. 2(а). Тоді обсяг залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже одному і тому ж обсягу пропозиції у умовах монополії можуть відповідати 2 різних ціни, що суперечить умовам функцій . Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.
5.3. Монопольне ціноутворення; цінова дискримінація
Ціноутворення за формулами MR=MC i визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" — тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. 3 ураху-ванням формул і MR=MC матимемо:
зв1дси (*) [1.стр 102]
тобто ціна дійсно встановлюється вищою за ревень МС (нагадаемо, що <0i).
Застосування цього принципу ілюструє мал. 3.а i 3.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(Р- МС) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується для товару нееластичного попиту ,і більш помірного для товару еластичного попиту.
Мал. 3. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) рынок товару еластичного попиту; (б) рынок товару нееластичного попиту.
Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію — принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категориям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:
1) icнyє формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;
2) благо не можна перепродавати (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродавали Мал..4. цінова дискримінація 1-го ступеня. б його іншим покупцям, а монополіст втрачав би
всю вигоду).
За умовами, які забезпечують можливість встановлення різних цін на одне і те ж благо розрізняють такі види цінової дискримінації:
1) просторову (продаж у містах і в селі)
2) часову (квитки на денні й вечірні кіносеанси)
3) за доходами покупців (послуги лікаря, юриста)
4) за обсягом споживання блага
5) за соціальним статусом споживача (проїзні квитки для студентів і працюючих) [13. стр183]
Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на piвні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.
Так, згідно з кривою ринкового попиту D (мал. 4), існують споживачі, здатні сплатити за першу одиницю блага 100 грн., за другу — 95. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює — ціні конкурентної рівноваги. Отже, запровадження абсолютної дискримінації дає можливість монополистові отримати додатковий прибуток, що чисельно дорівнюе площам трикутників і - за рахунок скорочення чистих вигод споживачів. Сукупний монопольний прибуток у випадку запровадження дискримінації дорівнюватиме площі трикутника тоді як споживачі зовсім не отримають чистоi вигоди. Щоправда, така дискримінація має i позитивну рису — збільшення ринкового обсягу з до ефективного рівня .
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.