Заслугою нового інституціоналізму є те, що його представники розробили синтезуючу модель економічної поведінки людини, спираючись на теорії трансакційних витрат. Ця теорія описує людську природу такою, як ми її знаємо, використовуючи поняття обмеженої раціональності та опортунізму. При цьому обмеженість зв’язана з недосконалістю інформації, а опортунізм – з недосконалістю самої людини, нерідко схильної до різних форм нечесності та обману. На думку неоінституціоналістів, така початкова модель людини призводить до необхідності використання інститутів, перш за все юридичних, які встановлюють визначені правила поведінки індивідів у суспільстві, котрі зменшують ризик від перевісу тієї чи іншої сторони їх мотивації, або, навпаки, підсилюють його.
Інституціоналізм не зводить етичних норм, звичок, суспільних інститутів до знаряддя забезпечення особистого інтересу. Визнаючи те, що дотримання чи недотримання людських норм, правил залежить багато в чому від її особистого інтересу, інституціоналізм між тим підкреслює, що норми, інститути існують і впливають на поведінку людини як самостійний фактор. При цьому етичність поведінки залежить від доступності інформації і рівномірності в розподілі. Якщо інформація є неповною, то з’являється можливість обману, опортуністичної поведінки. В ситуації, в якій індивіди не мають інформації один про одного і знаходяться у взаємній залежності, результат поведінки кожного з них залежить від того: чи притримується він чисто особистого економічного інтересу і норм порядності поведінки. Звідси робиться висновок, що суспільство, яке прямує до найбільшого добробуту, не може покладатися виключно на рушійну силу особистих інтересів своїх громадян. Воно повинне мати у розпоряджені спеціальні інститути, які заохочують партнерство, консенсус особистих інтересів і таких, що послаблюють однобокість направленості кожного з них.
Таким чином, у західній економічній теорії розвитку можна виділити два головних напрямки розвитку моделей людини. Один з них є характерним для англійської класичної школи, маржіналізму, неокласичної економічної теорії. Першому напрямку притаманний принцип методологічного індивідуалізму. Головним мотивом економічної діяльності є власний егоїстичний інтерес, який зводиться до грошей чи корисності. Перша модель виходить з того, що економіка представляє собою міцну сукупність індивідів і врівноважену систему, в якій індивіди, керуючись своїми інтересами, добиваються найбільшого добробуту.
Для другого напрямку моделей людини характерне більш широке пояснення цільових функцій людини. У них значне місце відведене вільному часу, праці, як самореалізації, дотриманню традицій, альтруїстичним міркуванням. Іншими словами, у другому типі моделей цільова функція людини включає в себе не тільки економічні, але й багато надекономічних, соціокультурних моментів. Ці моделі є характерними для історичної школи, кейнсіанства, інституціоналізму, теорії “людських відносин”, “людського капіталу”, “постекономічної людини”.
Ми розглянули переважаючу частину моделей “економічної людини” та її поведінки. Цей розгляд був не самоціллю, він знадобився для того, щоб визначити підходи до формування ринкового механізму активізації трудової діяльності. Короткий виклад цих моделей дає можливість зробити висновок про те, що у процесі становлення ринкової економіки важливо врахувати магістральні напрямки її розвитку. Ця тенденція веде до утвердження праці як домінуючого фактора суспільного прогресу, перетворення власності на робочу силу, а точніше – “людський капітал” у соціально-економічний мотор розвитку.
Поряд з цими змінами відбувається посилення ролі соціокультурних результатів економічного прогресу, орієнтації економіки на соціум, служіння соціальним цілям. Реалізація цієї тенденції передбачає зростання в механизмі ринкової активізації трудової діяльності позаекономічних факторів, таких процесів, як праця на себе, зростання трудового походження доходів, справедливий розподіл, соціальна рівність. Щоб соціалізація економіки не перетворилася у демотивацію трудової діяльності і підприємництва, необхідно зберегти індивідуальну, економічну мотивацію і свободу. Вирішення цієї задачі передбачає послідовне утвердження інституту приватної власності як основи автономії людини, звільнення її від підлеглості державі.
У сьогоднішній економіці все більшого значення має посилення та прискорення її гуманізації, орієнтація всіх її структур на інтереси індивідів, на людину. Становлення цивілізованої ринкової економіки неможливе без повороту її до людини, без визнання виробника і споживача як суб’єктів реалізації економічних законів, двигунів виробництва, поступового перетворення їх в самоцінність розвитку. Придання економічній діяльності людського обличчя, людський вимір економіки сприяє, як це виходить із теорії людських відносин, людського капіталу, якості способу життя тощо, самодетермінації суб’єктів виробництва, наближенню економічних процесів до моделі громадянського суспільства.
Не можна не звернути уваги на те, що паралельно до становлення саморегульованого ринку йшов розвиток демократизації економічного життя, розширення спеціфікації і розміщення прав власності, посилення багатосуб’єктності відносин власності на речові фактори виробництва, послаблення, а затим і ліквідацію відчудження праці від капіталу. Розгляд різних моделей економічної поведінки дає нам можливість більш чітко розкрити економічний зміст мотиваційного механізму, виділяючи в ньому економічний і доповнюючи його надекономічним аспектом. Це складає суть другого підрозділу.
Короткий виклад навіть не всіх концепцій людини дає можливість уточнити економічний зміст механізму трудової мотивації, конкретизувати його економічний аспект. Це тим більше необхідно, бо механізм мотивації постійно збагачується, у нього включаються все нові й нові елементи, обгрунтовані іншими науками.
У останні десятиріччя механізм мотивації найбільш активно розроблявся психологами, соціологами, антропологами і представниками інших наук. При цьому мотивація розглядається різними науками неадекватно. Так, у фізіології мотивація служить основою для побудови механізму людської поведінки, зумовленої комплексом фізіологічних потреб. Психологія підносить мотивацію на вищий п’єдестал, дає аналіз цього явища, виходячи з неповторного характеру, дивовижної людської сутності, її індивідуальності, виділяючи в ній багато суб’єктивних сторін. У загальносоціологічному плані вона визначається як сила, що спонукає до дії, як акт, що завершує формування мотиву. Наприклад, В.I.Ковальов1 визначає мотив як імпульс чи усвідомлений намір, внутрішню спонуку, яка впливає на поведінку людини. Соціологи, які використовують термін “мотив”, найчастіше пов’язують з ним предметні, зовнішні умови праці робітника, що визначають моральне задоволення.2
Категорії “трудова мотивація”, “мотив”, які спочатку вивчалися тільки у психології, у останні роки широко стали використовуватися в соціології та в економіці. Але їх зміст трактується по-різному. Так, ще в 1971 р. Леонтьєв А.Н. відзначав, що праці з проблем мотивації “…майже не піддаються систематизації – до такої міри різняться з значеннями, у яких вживається термін “мотив”… Серед мотивів або мотивуючих факторів називаються, наприклад, апетит, потяг, імпульси, звички та навички, бажання, емоції, інтереси, цілі чи такі більш конкретні мотиви як подразнення електричним струмом, відчуття задоволення, честолюбства, заробітна плата, ідеали”.1
Виступаючи внутрішньою спонукою, мотив є процесом складної взаємодії між характеристиками ситуації і діями суб’єкта, результатом взаємодії об’єктивних і суб’єктивних факторів.
Філософи та соціологи частіше всього розглядають трудову мотивацію у трьох аспектах. Наприклад, С.А.Наумова і Н.А.Шматко виокремлюють в ній такі моменти, як: по-перше результат взаємодії об’єктивних економічних факторів і суб’єктивних, по-друге, як процес становлення усвідомлених причин трудової діяльності, і, по-третє, як властивість особистості працівника, яка забезпечує вибірковість свідомого спонукання і регулювання трудової діяльності.2
Розгляд першого аспекту трудової мотивації передбачає дослідження проблеми детермінації трудової мотивації. У якості детермінатора виступає соціально-економічна реальність, ті відносини, за яких індивіду доводиться працювти. Саме вони визначають економічний та соціальний статус людини і можливості здійснення її трудової діяльності.
Кожному технологічному типу виробництва відповідають форми відчуження і мотивації. Тейлоризм абсолютизував принцип спеціалізації і низведення людини до рівня придатку машини. Ці системи виходили з того, що ставлення робочого до праці у самій суті своїй негативне, а в силу цього, заставити його працювати можна тільки з допомогою примусу – економічного і дисциплінарного. Економічний примус здійснювався шляхом встановлення жорсткої залежності зарплати від максимально зафіксованого для виконання обсягу праці.
Наприкінці 20-х років проведені Е.Мейо експерименти в Хоутоні показали обмеженість тейлоровських і фордовських систем мотивації. Представники теорії “людських відносин” визнали необхідність подолати всі форми соціально-психологічного відчуження працівника у трудовому процесі, пропонуючи патерналістські системи “внутріфірмового корпоратизму”, створені на рівні окремих фірм, мікроколективів, виробничих дільниць.
Саме в цей період часу з’являються дослідження, які підкреслюють необхідність по-новому розглядати природу мотивації людини до праці. У них виразно прослідкується ідея визнання важливості для робітників не тільки матеріальних потреб і економічних стимулів, але й соціальних і духовних потреб.
Великий вплив на розвиток теорії мотивації і управлінської практики здійснила концепція ієрархії потреб А.Маслоу. На його думку, трудова мотивація визначається намаганням індивіда задовольнити свої потреби. Після того, як потреби задоволено, вони більше не визначають поведінку індивіда до того часу, доки не виникають знову. При цьому людські потреби мають відмінну природу, якій відповідає пріоритет їх задоволення. Задовільнивши основні фізіологічні потреби, індивід намагається задовольнити потреби більш високого гатунку, і, навпаки, якщо не задоволені базисні потреби, потреби високого порядку не впливають на поведінку, не є мотивуючими.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
