Майже 40% всіх комерційних банків є банками – членами ФРС.
Загальна кількість банків становить 10700 банків (на кінець 1996 р.)
У США немає єдиного банківського законодавства. Тобто, одні комерційні банки підпорядковані федеральному законодавству, інші – підпорядковані законодавству окремих штатів. Ті комерційні банки, які підпорядковані вимогам окремих штатів, це штатні банки (7000).
Загальна чисельність комерційних банків постійно змінюється (тенденція до зменшення кількості комерційних банків).
Відкриті форми концентрації згідно законодавства, заборонені.
1927 р. – закон Макфадена. Згідно цього закону, банкам штатів було заборонено відкривати свої відділення за межами того штату, де знаходиться головний офіс банку.
У зв’язку з забороною відкритої концентрації, у США розвиваються приховані форми концентрації. Нині все частіше використовуються такі форми, як створення банківських холдингових компаній, розвиток кореспондентських зв’язків та банківські ланцюги.
Банківські холдинг-компанії – це група осіб, які володіють контрольними пакетами акцій одного чи більше банків (розповсюджені одно-банківські холдинги).
Кореспондентські зв’язки дозволяють використовувати значнучастину капіталів дрібних банків в інтересах більш потужних банків. Потужні банки приймають від дрібних банків чеки, векселі, цінні папери на інкассо, зберігають частину їх грошових резервів, виконують ряд інших послуг для дрібних банків, які змушені користуватися послугами потужних, і по суті, перетворюються у філії потужних банків.
Розповсюджені банківські ланцюги. Це ряд банків, які є юридично самостійними, але фактично знаходяться під контролем однієї чи декількох фізичних осіб.
1994 р. – прийнято Конгресом закон, який по суті відміняв усі обмеження. Цей новий закон має вступити в силу з 1.06.98 р. Прийняття цього закону диктується необхідністю зменшення витрат банків на відкриття своєї мережі, дозволено перетворювати дочірні банки в філіали.
Діяльність банківських холдингів регулюється основними положеннями закону «Про холдингові компанії» від 1956 р. Поправки внесено у 1970 р. Згідно цього закону, контроль вважається встановленим, якщо холдингова компанія має не менш ніж 25% акцій цього банку, і якщо це так, то така компанія періодично зобов’язана надавати Раді Керуючих ФРС свої бухгалтерські звіти.
За останні роки намітилася тенденція росту таких банківських холдингів. Всі найбільші, найпотужніші комерційні банки в США організовані як банківські холдингові компанії. Банківські холдинги можуть бути або однобанківськими або мульті-банківськими. В тому разі, коли холдингова компанія здійснює контроль над одним банком – це однобанківські холдинги.
Поряд з банківськими установами в такій холдинг можуть входити небанківські ФКУ і є перелік таких небанківських установ, які можуть бути взяті під контроль однобанківського холдингу (іоптечні, факторингові, трастові, страхові компанії, брокерські, консультаційні, фінансові, лізингові компанії та ін.)
У США саме однобанківські холдинги займають найбільше місце у сукупних активах банківської системи.
Мульти-банківські холдинги – це компанії, які володіють контрольними пакетами акцій двох або більше банків.
Переваги банківських холдингів:
1. банківський холдинг – компанії сприяють підвищенню ефективності банківської справи;
2. підвищують стійкість банків;
3. надають більш широкий круг послуг клієнтам.
Основні недоліки:
1. зниження рівня конкуренції;
2. підвищується плата за банківські послуги;
3. байдужість до потреб регіонів.
Особливості операцій КБ
Згідно закону Гласа Стігала (1933) існують обмеження на виконання комерційними банками операцій, пов’язаних з інвестиціями в корпоративні цінні папери. Але для потужних банків в останнє 10-річчя Рада керуючих ФРС робить деякі винятки: вона дає згоду таким банкам на придбання та операції по андеррайтингу цінних паперів найбільш стабільних корпорацій.
Значний вплив на діяльність американських комерційних банків має закон 1980 р. «Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом». Згідно цього закону, всі ФКУ поділено на дві групи:
1. депозитні
2. не депозитні.
До депозитних належать комерційні банки, а також взаємноощадні банки, ссудо-ощадні асоціації, та кредитові спілки.
Недепозитні установи – страхові та пенсійні компанії, інвестиційні компанії, фінансові компанії, взаємні фонди грошового ринку та ін.
Згідно цього Закону, внесені деякі зміни у функціонування банків та банківських установ, а саме:
1. встановлений єдині вимоги щодо резервів для всіх депозитних установ;
2. відмінені вимоги до резервів по депозитах на строк більше ніж 1.5 роки;
3. зменшений сам показник норми обов’язкових резервів, вимоги до резервів встановлено для 3-х типів вкладів:
а) трансакційні рахунки (поточні) – 3% до суми , але не більше 36,7 млн. дол; якщо сума більше 36,7 млн – 12 %.
б) депозити юридичних осіб – якщо строк менше 1.5 років – 3%
в) вимоги за євровалютою – 3%.
4. Федеральні резервні банки повинні брати плату за операції по клірингу чеків та інші послуги (до 1980 року ці операції бали безкоштовними, але здійснювати ці розрахунки могли тільки банки – члени ФРС, тепер – всі КБ.)
5. закон дав право всім депозитним установам отримувати позики у ФРБ свого округу (до цього – лише банки –члени ФРС).
6. скасовано верхню межу норми відсотка по депозитах на 6 та більше років;
7. збільшено страхове відшкодування Федеральною корпорацією по С. депозитів з 40 тис. до 100 тис.$.
1982 – Закон Гарна-СенЖермена. Згідно цього закону , він був призначений для коригування деяких положень закону 1980 р. Цей закон намагався наблизити ощадні установи до банків за сукупністю послуг, які вони надають своїм клієнтам, і завдяки цьому підвищити конкурентоспроможність всіх депозитних установ. Так, згідно цього закону, було дозволено створення банків – грошових центрів 9також звуться – банки банків). Це оптові банки. Вони отримують федеральний чартер (ліцензію) на свою діяльність, це об’єднання банків у спеціальні корпорації, які призначені для прискорення розробки та надання нових видів фінансових послуг.
Дуже часто ці нові види фінансових послуг є дорогими для одного комерційного банку, і тільки банки банків можуть цим займатися. Крім того, в їх функції входить надання кредитів іншим банкам, які відчувають нестачу готівкових коштів, кліринг чеків, інвестиції у цінні папери банків – членів такої системи.
Національні банки можуть купити акції такого центру при умові, що такі інвестиції – не більше 10% їх акціонерного капіталу.
На такі центри не розповсюджуються зобов’язання по резервах, а зобов’язання з достатності капіталу значно нижче. також вони у своїй діяльності можуть перетинати межі штатів.
Контроль за діяльністю комерційних банків дуже жорсткий, здійснюється на двох рівнях: на федеральному та на штатному рівнях.
До федеральних органів контролю належать:
1. Казначейство
2. ФРС
Ці дві установи займаються розробкою грошово-кредитної політики.
ФРС здійснює контроль безпосередньо за діяльністю банків-членів ФРС.
3. контролер грошового обігу;
4. федеральна корпорація страхування депозитів.
Всі банки, які страхують свої депозити, знаходяться під контролем цієї організації.
До штатних органів контролю належать спеціальні банківські департаменти штатів. Всі банки, які зареєстровані на території штату, контролюються цими установами (крім національних банків). Вони підпорядковані контролеру грошового обігу.
Федеральна корпорація по страхуванню депозитів.
Створена в 1934 р.
Всі банки-члени ФРС зобов’язані вступити в цю корпорацію. Інші банки – за бажанням.
Страхове відшкодування у разі банкрутства – 100 тис $.
Цілі корпорації:
1. захист вкладників від фінансових втрат;
2. запобігання масовому вилученню вкладів.
На сьогодні 98% КБ страхують свої депозити в цій компанії.
ФКСД здійснює контроль за діяльністю банків, які страхують свої депозити, робить все для того, щоб не довести банк до банкрутства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
