У 1996 р. Україна приєдналася до статті 8-ї статуту МВФ, тобто проголосила конвертованість гривні за поточними операціями платіжного балансу.

2. Кредитна система

A) поняття, види та особливостi дiяльностi

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. 

Основна функція фін. посередників – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки.

Діяльність фін. посередників вигідна і для заощаджувачів, і для позичальників. А саме, відпадає потреб в пошуках один одного, значно знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень, знижуються сумарні витрати позичальника на отримання позики з рахунок зменшення моральних, фізичних витрат та витрат часу для отримання потрібної суми позики. Також дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки, але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій. Часто для заощаджувачів привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал, ніж ризик участі в не завжди надійних проектах.

Фін. посередники зменшують вартість здійснення фін. операцій. Це досягається за рахунок уніфікації та спеціалізації. РОль їх полягає також в зниженні ризику від неповної інформації. Для більшості заощаджувачів та позичальників привабливіше мати справу з фін. посередниками – професіоналами в своїй галузі, ніж із мало відомими партнерами.

Фін. посередників класифікують в різних країнах по-різному. Загальна риса: фін. посередники поділяються на банківські та небанківські ФКУ. Банківські посередники – це сукупність різних видів банків та банківських інститутів в їх взаємозв’язку.

Загальні принципи  для всіх банківських систем:

розподіл функцій центрального та всіх інших банків.

 контроль та регулювання діяльності банків другого рівня

банки у більшості країн – це найбільш суворо контрольована сфера.

неучасть центрального банку у конкуренції на грошових ринках всередині держави.

Основою будь-якої кред. сис-ми є банки. (Виникли в 14 ст. в Італії). Класичні функції банків:

приймати депозити

давати кредити

здійснювати безготівкові розрахунки.

Перетворення докапітал. банків в банки кап. типу відбулося в 17 ст. тоді, коли вони почали випускати власні зобов’язання у вигляді банкнот, здійснювати розрахунки на базі чекових депозитів. До 19 ст. спеціалізації у банків не існувало. Існував тільки один вид банків -комерційний банк ( перші банки обслуговували в осн. торгові операції).

Перші акціонерні банки було створено наприкінці 17 ст, 1694 р. Початок швидкому розвитку банків акц. типу було покладено переворотом в останній третині 18 – початку 19 ст. ДО 19 ст. існували лише один тип банків, спеціалізації не існувало. Згодом, поряд з комерційними банками з’являються також і спеціальні кредитні установи. Перш за все, це були ощадні банки, за формою власності – кооперативні, і спеціалізувалися вони на прийомі ощадних депозитів. Потім, в середині 19 ст. з’являються перші державні ощадні банки (каси). Важлива подія – поява центральних емісійних банків (на протязі 19 ст). Функція емісії банкнот переходить до цієї ланки фін.- кредитної системи. Також на протязі 19 ст з’являються іпотечні бюанки (кредити під заставу нерухомості).

В 10 ст. з’являються кредитні установи, які спеціалізуються на наданні споживчих кредитів. Відбувалося розширення функцій комерційних банків, поступово вони перетворилися на банки універсального типу, втратили лише одну функцію – емісію банкнот.

Ознаки класифікації кредитних установ:

за формою власності:

приватні

державні

Приватні в свою чергу можуть бути:

індивідуальними товариствами

партнерствами

акціонерними

кооперативними.

У більшості кредитних систем державними є центральні банки, ощадні каси, спеціалізовані зовнішньо-торговельні банки. В деяких країнах, зокрема Франції, найпотужніші банки теж є державними.

Державні кредитні установи виникають двома шляхами:

при організації нових кредитних установ саме державних

при націоналізації приватних банків (В Англії банки було націоналізовано шляхом викупу акцій в обмін на державні операції).

2. за функціями

центральні емісійні банки

комерційні банки

спеціальні кредитні установи.

Центральні емісійні банки в більшості країн державні. Головними їх функціями є:

емісія банкнот

кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків (тобто центральний банк виступає як банк банків. Ця функція включає дві частини: кредитне обслуговування, та розрахункове обслуговування. Кредитування може бути готівковим або безготівковим)

регулювання грошового обігу та кредиту (інструменти: облікова ставки; операції на відкритому ринку, обов’язкові резерви)

банкір уряду (здійснює кредитно-розрахункове обслуговування держави.

У деяких країнах ЦБ виконують також функцію нагляду за діяльність комерційних банків.

Комерційні банки надають широкий спектр послуг (в деяких країнах КБ не являються універсальними. В США разгарничиваются депозитные и инвестиционные операции).

Те ограничения, которые введены в некоторых странах невсегда положительно сказываются….

Б) нагляд за діяльністю комерційних банків у різних країнах

КБ найбільш прозорі установи для органів контролю. Необхідність такого контролю пов’язана із життєво важливим значенням національного економічного стану та перспектив функціонування банків.

В кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. Так, у Великобританії до 1979 не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль над ними носив прихований та неформальний характер. Банки в цій країні регулюватися загальним законом про акціонерні компанії.

Саме завдяки відсутності антимонопольного законодавства та жорсткого контролю над злиттям банків в Англії було досягнуто великого ступеню концентрації капіталу.

В останні роки посилилися формальні аспекти регулювання банківської діяльності. Було введено обов’язкове ліцензування банків.

Зворотнім прикладом є США, де протягом багатьох років склалася розгалужена система контролю, як на федеральному, національному рівні, так і на рівні окремих штатах. Є два загальних принципи банківського регулювання в США: 1) забезпечення стабільності та запобігання краху банків; 2) обмеження концентрації капіталу в руках багатьох установ та запобігання монопольному контролю над грошовим ринком.

У Західно-європейських країнах. система контролю має більш чітку та централізовану структуру. Так, в Німеччині практично, роботу по контролю веде спец. установа – Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципи контролю визначені спеціальним декретом цього відомства і погоджені з центральним банком. Це відомство видає ліцензії, встановлює обв’язкові вимоги до банків, стежить за виконанням банківських законів.

У Франції нагляд за банками здійснюють декілька комітетів. Частина з них очолена міністром фінансів, а частина – керуючим банком Франції. До найважливіших інструментів контролю належать вимоги до мінімального власного капіталу, встановлюються мінімальний розмір банківського капіталу. У Франції – це 2.3 млн екю, в Німеччині – 3 млн екю, в Італії – 12 млн екю, в Японії – 7 млн екю, в Україні – 1 млн для існуючих, 3 млн для новостворених, 5 млн – для банків з іноземним капіталом.

В) системи  страхування депозитів

За допомогою системи страхування депозитів в різних країнах надаються гарантії вкладникам повернення їх депозитів. Це є важливою формою забезпечення стабільності банківської системи. Практично у всіх розвинених країнах існує та чи інша форма страхування депозитів. Це може бути державна (федеральна) установа (США, Італія, Великобританія, Японія) або спеціальна добровільна асоціація (Німеччина, Франція Швейцарія). Наприклад, у Франції гарантія складає 400 тис франків на одного вкладника, але існує при цьому загальний ліміт гарантії – не більше 200 млн франків на 1 банк. Тут існує асоціація французьких банків, яка не отримує якихось регулярних внесків від своїх членів, а суми фактичних виплат покриваються членами асоціації пропорційно розміру їх депозитів.

У Німеччині існує фонд захисту депозитів, також під егідою федеральної асоціації німецьких банків. Участь носить добровільний характер, але існує система щорічних внесків.

У Великобританії програма страхування існує під егідою держави. Банки не платять регулярних внесків, а вносять кошти на покриття витрат. Гарантується не весь депозит, а лише 75%.

В США існує федеральна корпорація страхування депозитів. Це державна установа. Кожному вкладнику гарантується його вклад у сумі до $100 тис. на одного вкладника.

Г) спеціальні кредитні установи

Світова практика дає багато прикладів існування та розвитку спеціалізованих кредино-фінансових установ, які або виконують окремі функції, або обслуговують окремі галузі, тобто кожний вид спеціалізованих ФКУ займає свою нішу на фінансовому ринку.

Серед цих установ можна виділити:

·         інвестиційні банки

·         установи, що акумулюють заощадження населення та обертають їх у капітал (ощадні каси, пенсійні фонди, інвестиційні компанії)

·         установи споживчого кредиту (фінансові компанії, кредитні спілки, ощадно-ссудні асоціації

·         установи сільскогосподарського кредиту

·         іпотечні банки

·         зовнішньоторговельні банки

Інвестиційні банки. Це кредитно-фінансові установи, які займаються засновницькою комісійною діяльністю. Ці банки здійснюють розміщення на фондовому ринку акцій та облігацій акціонерних підприємств.

З’явилися в другій половині 19 ст. у зв’язку з розвитком акціонерних компаній. Самі вони за формою власності як правило теж є акціонерними.

Вони вивчають підприємства, і якщо їх задовольняють умови, вони купують акції та облігації, а потім розміщують їх. Їх прибуток – різниця між курсом продажу та купівлі.

Інвестиційні компанії. Це компанії, які знижують ступінь розвитку для своїх клієнтів. Вони виконують роль посередника між інвестором та акціонерними компаніями різних галузей господарства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7