● одержати необхідне майно Товариству без значних капітальних
витрат;
● частково усунути ризик, пов’язаний з моральним зносом основних засобів;
● податкові пільги орендарю, тому що орендна плата виступає у формі операційних витрат і не оподатковується.
Підприємства в Україні стали на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери. Усім відомо, що нині виробничо-технічна база наших підприємств перебуває в стадії занепаду: процес заміни застарілих та зношених машин та обладнання, по суті припинено.
Безперечно, що на підприємствах ще не скоро буде створено економічні й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутрішні ж накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведених до глибокого кризового стану, мізерні й продовжують з року в рік зменшуватися. Довгострокове кредитування виробництва комерційними банками є високо ризиковим і майже припинилося.
Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу.
Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.
Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, серед підприємств він не дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його розвиток, але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка б досконало регулювала б лізингову діяльність. Закону України ′′ Про лізинг′′, прийнятого Верховною Радою у грудні 1997 року, недостатньо для стимулювання розвитку лізингового бізнесу.
Більшості підприємств та іншим господарським структурам буде вигідно укладати договори лізингу, бо як відомо операції лізингу потребують менше коштів, ніж, наприклад, отримання кредиту. Звісно відсоток за користування кредитом може бути дуже високим, що спричинить де які труднощі в поверненні кредиту, а використання лізингу забезпечить по-перше – задоволення Товариства в необхідних фондах, по-друге, витрати за користування майно, що орендується, будуть меншими, ніж за користування кредитом, необхідного для придбання обладнання.
Використання лізингу дасть можливість оновлення основних фондів, залучення інвестицій, що позитивно вплине на фінансовий стан Товариства.
В останні роки набув розповсюдження міжнародний лізинг, який за підсумками світової практики в сфері здійснення міжнародних лізингових операцій досить позитивно впливає на внутрішнє законодавство держав. Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується в іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.
Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в конвертованій валюті. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов’язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду «бартер», що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів тощо на зовнішній ринок.
Подібно до вищезгаданої, склалася ситуація з приводу фінансового лізингу i в таких європейських країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія тощо. Проте законодавець у цих країнах зосередив свою увагу на інших аспектах – фінансових i податкових аспектах лізингу. Але разом із тим, не слід забувати, що держави, які надали великі податкові пільги, котрі стали надалі певним «трампліном» для їx розвитку, потім ці ж пільги скоротили. Це було зроблено для того, щоб надати можливість розвиватися саме лізинговим відносинам, а не фіктивним, тобто таким, що використовують лізинг для отримання податкових пільг. Напевно, цей досвід не завадив би i національному законодавству нашої країни.
Іноземним практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:
1. Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку;
2. Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.
Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикованих у Польщі, став форфейтинг. У даному випадку переуступка орендодавцем прав по отриманню платежів від орендодавця банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном орендодавця.
Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей – у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому більш ризиковані інвестиційні кредити. В першу чергу, банками передбачається використання фінансового лізингу.
Таким чином, необхідно всіляко, бажано на державному рівні, підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження.
Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.
Можна виокремити наступні передумови, які вже реально існують, а також ряд необхідних, без яких формування сфери розвитку лізингу є неможливим.
Історичні:
· наявність традицій орендного підприємництва;
· можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ.
Економічні:
· необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі, через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури;
· об’єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування та інвестування;
· зміни ситуації у збутовій політиці продукції;
· потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва;
· структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам;
· наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв’язків зі споживачами в Україні;
· можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн.
Організаційно-технічні:
· наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій;
· участь банківських установ в лізингових операціях;
· зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності;
· проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу;
· вдосконалення процесу створення спеціалізованих лізингових компаній.
Науково-дослідні:
· відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил;
· наявність зарубіжних наукових шкіл у сфері лізингу;
· зацікавленість в дослідженні проблем лізингу.
Соціальні:
· підвищення рівня життя через оновлення основних засобів;
· підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції.
Правові:
· створення основ законодавства про лізинг;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
