Згідно зі ст. 93 Договору про заснування Європейського Співтовариства (О.В. С 325/33, 24.12.2002), в першу чергу необхідно забезпечити приблизну адекватність законодавства щодо податку на додану вартість, акцизного збору та інших непрямих податків.
При цьому, ст. 90 Договору про заснування ЄС забороняє будь-які прояви податкової дискримінації, яка могла б прямо чи опосередковано надати певні переваги національним продуктам перед продуктами з інших держав-членів ЄС.
Разом з тим, країни-члени ЄС повинні дотримуватися запроваджених у ЄС принципів у сфері прямого оподаткування. Базисом політики у сфері прямих податків є принцип недискримінації та забезпечення фундаментальних свобод стосовно вільного руху громадян, капіталів та товарів, передбачених ст. 3 та 14 Договору про заснування ЄС.
Відповідно до ст. 94 Договору про заснування Європейського Співтовариства, Рада Європейського Співтовариства, діючи одностайно на пропозиції Комісії, та після консультацій з Європейським Парламентом і Економічним та Соціальним Комітетом видає директиви щодо наближення таких законів, правил або адміністративних положень держав-членів, які безпосередньо впливають на утворення та функціонування спільного ринку. При цьому, відповідно до ст. 58 Договору про заснування ЄС держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушень національних законів та актів виконавчої влади, особливо у сфері оподаткування.
При адаптації податкового законодавства у сфері непрямого оподаткування необхідно відзначити наявність деяких відмінностей між законодавством України з питань справляння акцизного збору і законодавством ЄС. У європейському законодавстві загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, а також утримання, переміщення та контролю за такими виробами регулюються так званою “горизонтальною директивою” – Директивою Ради ЄЕС 92/12/ЄЕС від 25 лютого 1992 р. щодо загального режиму для підакцизних товарів та щодо зберігання, переміщення та моніторингу за такими товарами.
Відповідно до вимог Директиви Ради 92/12 ЄЕС передбачається, що податкові органи повинні здійснювати суворий нагляд і контроль за особами, які займаються виробництвом, обробкою і зберіганням підакцизних товарів, а також приміщеннями, де відбуваються перелічені операції. Тому згідно із вказаною Директивою передбачається, що виробництво, обробка і зберігання підакцизних товарів, якщо акцизний збір не був сплачений, може відбуватися тільки на “податковому складі”. Держави-члени ЄС встановлюють порядок відкриття і діяльності “податкових складів” та затверджують положення про їх уповноважених власників – ліцензованих управляючих складами, тобто, осіб, які відповідають за “податкові склади”.
У разі врахування у діючому законодавстві України з питань справляння акцизного збору адаптованих до законодавства ЄС положень стосовно виробництва підакцизних товарів на території України тільки на податкових складах, для відкриття яких необхідно мати дозвіл органу державної податкової служби, правил перевезення підакцизних товарів з наданням фінансової гарантії органу державної податкової служби в Україні буде забезпечена побудова ефективного механізму оподаткування акцизним податком. У той же час запровадження зазначених заходів повинно забезпечити стабільні надходження від цього непрямого податку до бюджету, його ефективне і просте адміністрування та мінімізацію ухилень від оподаткування.
На сьогодні податок на додану вартість є основним непрямим податком у державах-членах Європейського Союзу. Частина надходжень від цього податку спрямовується на фінансування бюджету ЄС. Застосування податку на додану вартість є неодмінною умовою для вступу до ЄС нових членів. Тому приведення податкового законодавства України з питань оподаткування податком на додану вартість у відповідність до законодавства Європейського Союзу, а саме, положень Шостої Директиви Ради 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 р. з питань гармонізації законодавства держав-членів, що регулює податки з обігу (Спільна система справляння податку на додану вартість: єдиний принцип визначення суми податку (далі – Директива 77/388)), виконає неодмінну умову для вступу України до ЄС та призведе до позитивних наслідків для податкової системи та економіки України.
Згідно зі ст. 12 Директиви 77/388 встановлено, що стандартна ставка податку на додану вартість визначається кожною державою-членом ЄС як відсоток до оподатковуваної суми та має бути однаковою для поставок товарів та надання послуг. При цьому, з 1 січня 2001 р. до 31 грудня 2005 р. ставка податку на додану вартість, яку застосовують держави-члени ЄС, повинна бути не меншою ніж 15 відсотків.
Держави-члени ЄС можуть застосовувати одну або дві знижені ставки податку відповідно до умов, які вони встановлюють для цілей забезпечення правильного та простого застосування таких знижених ставок i попередження будь-якого можливого ухилення від оподаткування. Такі ставки визначаються як відсоток до оподатковуваної суми, який не може бути меншим 5%, та застосовуються до товарів та послуг, перелічених у додатку Н до Директиви 77/388.
Крім режиму знижених ставок держави – члени ЄС можуть застосовувати режим звільнення від обкладання ПДВ певних видів операцій згідно зі ст. 13 — 16 ч.10 Директиви 77/388. А саме, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції, які носять соціальний характер і знайшли підтвердження своєї необхідності у міжнародній практиці.
Тому вилучення Законом України від 25 березня 2005 р. № 2505-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”[5] та деяких інших законодавчих актів України” із переліку звільнень операцій, що безпосередньо не пов'язані із соціальним захистом малозабезпечених верств населення, спотворюють умови здорової конкуренції та ставлять в нерівні умови платників окремих галузей народного господарства, забезпечить справедливий підхід при оподаткуванні всіх категорій платників податку на додану вартість в Україні.
Тринадцятою директивою Ради ЄС від 17 листопада 1986 р. 86/560/ЕЕС[6] щодо наближення законодавства держав – членів ЄС стосовно податків з обороту передбачено правила відшкодування податку на додану вартість його платникам, які не мають постійного місця провадження підприємницької діяльності на території ЄС.
В Європейському Союзі фактично не відбувається гармонізації або координації прямих податків. Існуючі акти тільки дають часткову відповідь на конкретні випадки подвійного оподаткування.
У Договорі про заснування ЄС немає ст., що стосується прямих податків, але законодавство держав-членів з питань прямого оподаткування також є об’єктом гармонізації. В основному це стосується окремих аспектів прямого оподаткування і пов’язано з отриманням доходів фізичними і юридичними особами в результаті транскордонних операцій.
Відповідно основне навантаження по врегулюванню прямих податків в ЄС покладається на національне законодавство держав-членів.
На сьогоднішній день прийнято лише кілька директив, положення яких спрямовані на зближення законодавства держав-членів з питань прямого оподаткування.
Зокрема, Директива Ради 90/434/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується у випадках злиття, поділу, переведення активів та обміну акціями, коли товариства знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення поддаткових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.
Поряд з цим, проблема, яку повинна була вирішити Директива, полягала в тому, що транскордонні операції компаній всередині однієї держави не залучаються до оподаткування доходів на приріст капіталу, а здійснювані компаніями різних держав-членів – підлягають оподаткуванню. Тому, з метою створення в рамках Співтовариства умов, аналогічних тим, які існують на внутрішніх ринках, а також для забезпечення створення та ефективного функціонування спільного ринку, було вирішено шляхом прийняття відповідної Директиви заснувати загальні правила, які були б нейтральними з точки зору конкуренції, а також для надання суб’єктам господарювання можливості адаптуватися до вимог спільного ринку, підвищити їхню продуктивність та конкурентоспроможність на міжнародному рівні.
Директива Ради 90/435/ЄЕС від 23 липня 1990 р. щодо загальної системи оподаткування, яка застосовується до материнських та дочірніх компаній, які знаходяться в межах юрисдикції різних держав-членів, була прийнята з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній, і для врегулювання питань оподаткування материнських та дочірніх компаній, що належать різним державам-членам Європейського Співтовариства.
Норми податкового права, що регулюють відносини між материнськими і дочірніми компаніями, що належать різним державам-членам, є менш сприятливими в порівнянні з положеннями, що діють у відношенні материнських і дочірніх компаній однієї держави. Регулювання цих відносин між компаніями різних держав-членів має важливі розбіжності. Проблема, яку покликана була вирішити директива, полягала в тому, що держава, у якій розташована материнська компанія, вправі оподатковувати податком отриманий від дочірньої компанії розподілений прибуток, що приводить до подвійного оподатковування, тому що держава в якій розташована дочірня компанія також вправі стягувати з цього прибутку податок у джерела виплати.
При адаптації податкового законодавства у сфері спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва - у Європейському Співтоваристві мікропідприємства, малі та середні підприємства розглядаються як визначний фактор у забезпеченні конкурентоспроможності європейської економіки на світовому ринку, високої ефективності внутрішнього ринка, а також як фактор забезпечення зайнятості населення.
Вивчивши законодавство ЄС, можна дійти висновку, що нормативні акти, прийняті з метою підтримки малого бізнесу, не передбачають встановлення будь якої форми спрощеної системи оподаткування, зокрема, єдиного або фіксованого податку. Натомість передбачається можливість суб’єктам малого підприємництва – фізичним особам нарівні з юридичними особами сплачувати податок на прибуток підприємств, оскільки, в більшості європейських країн ставки прибуткового податку на доходи фізичних осіб є значно вищими ставок податку на прибутки юридичних осіб. З урахуванням практики застосування діючого законодавства спрощеної системи оподаткування та аналізу законодавство ЄС, необхідно переглянути критерії, які дають право суб’єктам малого бізнесу перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
