За класичним підходом, прибуток підприємства визначається як грошовий вираз частини чистого доходу, який створюється на підприємствах, головним чином, за рахунок додаткового продукту, створеного працівниками, зайнятими у сфері матеріального виробництва і використовується державою та підприємствами для розвитку виробництва і забезпечення соціальних потреб суспільства [31, с. 138].
Слід зазначити, що прибуток виконує ряд важливих функцій:
- оцінювальна функція - прибуток найбільш повно відображає ефективність виробництва та надає можливість оцінити господарську діяльність підприємства;
- стимулююча функція - прибуток справляє стимулюючий вплив на підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства;
- фіскальна функція - прибуток є джерелом формування бюджетних ресурсів і позабюджетних фондів.
За своєю природою прибуток займає одне з центральних місць у системі вартісних показників, пов'язаних з грошовими потоками, цінами, собівартістю, кредитами, оподаткуванням та іншими економічними важелями.
Прибуток підприємства в Україні визначається за бухгалтерським обліком, що має на меті надання достовірної інформації про фінансовий стан підприємства для потенційного інвестора, та за податковим обліком, що обчислюється із чисто фіскальних і регуляторних цілей держави. Тому слід розрізняти поняття облікового і податкового (оподаткованого) прибутку підприємства.
Обліковий прибуток (збиток) - сума прибутку (збитку) до оподаткування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у звіті про фінансові результати за звітний період [9]. Згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати підприємства» прибуток визначається як:
Обліковий Прибуток = Доходи – Витрати пов’язані з цими доходами (1.1.)
Податковий прибуток (збиток) - сума прибутку (збитку), визначена за податковим законодавством об'єктом оподаткування за звітний період [9]. Згідно із законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» прибуток обчислюється як:
Податковий прибуток = Скориговані валові доходи – валові витрати – амортизація (1.2.)
Податок на прибуток підприємства нараховується на податковий прибуток. У декларації з податку на прибуток підприємства чітко зазначаються валові доходи, валові витрати та амортизаційні відрахування, що в кінцевому підсумку визначають об’єкт оподаткування та суму податку на прибуток, сума цього податку надалі вираховуватиметься з облікового прибутку підприємства.
Формування облікового прибутку (див. додаток А) суттєво відрізняється від визначення податкового прибутку (див. додаток Б), сума якого не тотожна обліковому прибутку через відмінності у включеннях до складу валових доходів і валових витрат тих чи інших доходів і витрат.
Визначення податкового прибутку (об’єкта оподаткування) (див. додаток Б), регулюється податковим законодавством, насамперед, за рахунок жорсткого регламентування складу валових доходів і валових витрат
Валовий дохід, за податковим законодавством, - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами [2]. Склад валових доходів при визначенні об’єкта оподаткування регулюється законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» і передбачає доходи, що включаються до валових доходів та ті, що не включаються до їх складу (див. додаток В).
Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності [2]. Склад валових витрат та витрат, що не включаються до їх складу наведено у додатку Г.
Таким чином прибуток як фінансовий результат діяльності підприємства є важливим атрибутом не лише для самого підприємства, що займається господарською діяльністю на меті якої є отримання прибутку та забезпечення його зростання, але і для держави, що є важливим елементом національного доходу, так як частина прибутку підприємства надходить до бюджету у вигляді податків, зборів та інших обов’язкових платежів для фінансування суспільних потреб, забезпечення державою виконання своїх функцій, здійснення державних інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм.
1.2 Сутність та склад системи оподаткування підприємств в Україні
Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку [5].
Податки – це обов’язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частки вартості валового внутрішнього прибутку й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій [17, с. 20].
Чинна система оподаткування підприємства в Україні визначається для нього такими основними законами України як «Про систему оподаткування» (від 25 червня 1991 р), «Про оподаткування прибутку підприємства» (від 28 грудня 1994 р.), «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (від 26 червня 1997р.), «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» (від 11 січня 2001 р.), Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (від 20 травня 1990 р.) та іншими нормативним актами.
Відповідно до дворівневої системи оподаткування підприємство сплачує загальнодержавні податки і збори та місцеві податки і збори (див. додаток Д). У свою чергу, загальнодержавні податки за формою оподаткування поділяються на прямі і непрямі податки.
Прямі (або прибутково-майнові податки) – це податки, що встановлюються безпосередньо щодо підприємств, а їх розмір прямо пропорційно залежить від результатів фінансової діяльності [22, с. 20]. До прями х податків відносять:
1) податок на прибуток – це є податок, що сплачується підприємством зі свого прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій. На сьогодні його ставка складає 25 % від прибутку визначеного відповідно до податкового законодавства;
2) плата за землю, що стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від площі і грошової оцінки землі;
3) податок із власників транспортних засобів обчислюється на підставі даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року, ставки якого диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення й використання;
4) податок на нерухоме майно, законодавчих актів щодо якого поки що не прийнято, проте є передбаченим законом України “Про систему оподаткування”.
Непрямі податки (або податки на споживання) – податки, які стягуються у процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачуються споживачем [18, с. 130]. Тобто платником цих податків є споживач (особа, що придбаває товар), тоді як підприємство є лише юридичним їх платником, що включає суму непрямих податків до ціни продукції, згодом вирахувавши з виручки від реалізації продукції суму цих податків та сплативши податковим органам. До непрямих податків відносять три види податків і зборів:
1. Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, утворюваної на кожному етапі виробництва або обігу, сума якого входить до ціни продажу товарів (робіт, послуг), котру сплачує кінцевий споживач [23, с. 17].
2. Акцизний збір представляє собою непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, які включаються до ціни цих товарів (продукції) [21, с. 160]. Акцизний збір встановлюється, як правило, на дефіцитну і високорентабельну продукцію й товари, призначені для населення й держави, що є монополією [18, с. 420].
3. Мито - це вид митного платежу, що стягується з митної вартості товарів, переміщуваних через митний кордон держави (тих, що вивозяться або слідують транзитом) [18, с. 549].
Наступними елементами системи оподаткування підприємства (див. додаток Д) є загальнодержавні і місцеві збори.
Найбільш вагомими для підприємства є збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що за зарубіжною літературою високорозвинених держав, визначаються як соціальні податки на фонд оплати праці працівників підприємства.
Збір обов’язкове державне пенсійне страхування стягується державою з метою накопичення коштів для пенсійного забезпечення і виплати допомоги. Ставка цього збору визначається законом України «Про збір обов’язкове державне пенсійне страхування» (від 26 червня 1997р.), що на сьогодні для звичайних виробничих підприємств складає 33,2 % від витрат на оплату праці працівників підприємства та диференціюється залежно від кількості працівників-інвалідів на підприємстві (див. додаток Е).
Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачають збори до таких фондів державного соціального страхування:
1. Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Внески акумулюються державою коштів для виплати допомоги з тимчасової непрацездатності, при вагітності і пологах, при народженні дитини, організації санаторно-курортного лікування і відпочинку працівників та їхніх дітей, ветеранів та інвалідів тощо. Розмір внесків встановлюються законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» (від 11 січня 2001 р.), що на сьогодні для звичайних підприємств складають 1,4 % від фонду оплати праці працівників і може змінюватись для деяких підприємств (див. додаток Ж).
2. Фонд соціального страхування на випадок безробіття, внески до якого здійснюються головним чином для фінансування витрат, пов’язаних із забезпеченням зайнятості населення. Розмір внесків встановлюються попередньо згаданим законом України і на сьогодні складають 1,6 % від витрат на оплату праці працівників для звичайних підприємств (див. додаток Ж).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
