7) збір за виграш у перегонах на іподромі — не більше 6% від суми виграшу;
8) збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі — не більше 5% від суми плати, визначеної за участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки — не більше 0,1% вартості виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг) — для юридичних осіб; не більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для громадян-підприємців;
10) збір за право проведення кіно- і телезйомок — сума, що не перевищує фактичні витрати на проведення зазначених заходів;
11) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей — не більше 0,1% вартості до заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея;
12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, - до 0,5% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - з юридичних осіб і громадян України; від 5 до 50 - юридичні особи і громадяни інших країн, у т. ч. суб'єкти колишнього СРСР;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг — не більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для суб'єктів, які здійснюють торгівлю постійно; 1 (один) неоподатковуваний мінімум доходів громадян на день за одноразову торгівлю;
14) збір з власників собак - не більше 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щорічно [1].
Розглянемо основні види податків:
ПДВ. Як зазначалося, податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, а саме одним із видів універсальних акцизів. ПДВ був запроваджений в Україні в 1992 році, і разом з акцизним збором замінив податок з обороту і податок з продажів.
Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає тільки товари, але й роботи та послуги, забезпечує надійність стабільність бюджетних надходжень. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг мас наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Крім того, відсутнім є кумулятивний ефект в ціноутворенні, коли податок нараховується на податок.
Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення, а також відволікання обігових коштів підприємств.
Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість. Додана вартість є часткою повної вартості товару чи послуги, це та її частина яка створюється саме на цьому етапі виробництва. Обчислити її обсяг можна двома методами: перший — від повної вартості відрахувати вартість сировини, матеріалів та послуг виробничого характеру; другий — скласти величини заробітної плати, прибутку, непрямих податків і амортизації. Оподаткування доданої вартості створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на всіх етапах їх виробництва і реалізації.
З 1 жовтня 1997 року в Україні був введений в дію новий Закон щодо ПДВ, який досить суттєво змінив механізм стягнення податку, що діяв раніше. Розглянемо основні елементи ПДВ.
Платниками податку на додану вартість є як юридичні особи (резиденти та нерезиденти, суб'єкти підприємницької діяльності та особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності), так і фізичні особи, які зобов'язані здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України та отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України.
При цьому особа є платником ПДВ, якщо обсяг здійснюваних нею оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) досягнув протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку не пізніше двадцяти календарних днів після закінчення місяця, в якому був досягнутий зазначений обсяг оподатковуваних операцій. Це положення не розповсюджується на осіб, що здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти. Крім того, виключені з числа платників фізичні особи, що здійснюють торгівлю за готівкові кошти на умовах сплати ринкового збору.
Податок на додану вартість становить 20% бази оподаткування та додасться до ціни товарів (робіт, послуг). Крім того, існує нульова ставка ПДВ, введення якої передбачає створення пільгових умов для деяких видів товарів.
Акцизний збір є одним з непрямих податків, оскільки він включається в ціни товарів і сплачується в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Його відносять до категорії специфічних акцизів, тобто стягнення податку провадиться за диференційованими по окремих групах товарів ставками.
Акцизний збір був введений в Україні у 1992 році. Його ціль — збільшити доходи бюджету за рахунок оподаткування високорентабельних товарів не першої необхідності, які споживаються здебільшого населенням з рівнем доходів вище середнього.
На відміну від податку на додану вартість акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги. Об'єктом оподаткування акцизним збором є повна вартість товарів, тоді як ПДВ нараховується тільки на її частину — додану вартість. Кожна група підакцизних товарів має визначену ставку, тоді як ПДВ стягується за універсальною ставкою. Акцизний збір менше впливає на загальний рівень цін в країні, оскільки перелік підакцизних товарів є досить незначним. З цієї ж причини і його фіскальне значення набагато нижче, ніж у ПДВ. Однак він має великий вплив на структуру споживання. Адже нерівномірне і досить значне підвищення цін при стягненні акцизного збору зменшує обсяг споживання в кількісному виразі. Цю властивість держава використовує, зокрема, для обмеження споживання алкогольних і тютюнових виробів. Акцизний збір сплачується лише один раз, тоді як ПДВ — на всіх етапах руху товарів. З точки зору соціальної справедливості акцизний збій має переваги над ПДВ, оскільки підакцизні товари споживаються, як правило, заможними верствами населення, що пом'якшує регресивність ПДВ, основний тягар якого розподіляється між широкими верствами населення.
Платниками акцизного збору є всі суб'єкти підприємницьке діяльності, які виробляють, імпортують або продають підакцизні товари, придбані до 1 січня 1992 року, а також громадяни У країни, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) підакцизні товари на митну територію України.
Об'єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є обороти з реалізації підакцизних товарів, а також обороти з:
• реалізації товарів для промислової переробки;
• передачі товарів усередині підприємства для потреб власного споживання, а також своїм працівникам;
• реалізації товарів без оплати їх вартості, а також в обмін на інші товари (роботи, послуги);
• передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів іншим підприємствам, організаціям та фізичним особам;
• з реалізації продукції, виготовленої на давальницьких умовах (із сировини замовника) та ін.
Об'єктом оподаткування імпортних товарів є їх митна вартість з урахуванням фактично сплачених сум мита або їх кількісні показники у фізичному вимірі.
Перелік підакцизних товарів, як правило, включає в себе предмети не першої необхідності та високорентабельні товари, споживання яких держава намагається обмежити. Так, в Україні оподатковуються:
1.алкогольні і тютюнові вироби;
2. транспортні засоби;
3. нафтопродукти;
4. кава;
5. шоколад;
6. ювелірні;
7. шкіряні та хутрові вироби;
8. тощо.
Існують два види ставок по акцизному збору: у фіксованому виразі на одиницю товарів в кількісному виразі (наприклад, в євро за 1000 кг по бензину); у відсотках до оборотів з реалізації товарів. Відповідно існують і два різного порядку визначення суми акцизного збору. При цьому слід звернути увагу, що по вітчизняних підакцизних товарах порядок визначення акцизного збору дещо відрізняється від порядку визначення акцизного збору по імпортних товарах.
Для обчислення акцизного збору по вітчизняних товарах, ставки яких визначено у відсотках, необхідно визначити оподатковуваний оборот, оскільки ставки акцизного збору застосовуються до оподатковуваного обороту, який вже включає суму акцизного збору.
По імпортних товарах, придбаних за іноземну валюту, і ставки по яких визначено у відсотках, оподатковуваний оборот визначається виходячи з митної вартості цих товарів з урахуванням фактично сплачених сум мита.
Акцизний збір з товарів, ставки по яких визначені в євро, обчислюється виходячи з натуральних показників відповідного товару в кількісному виразі. При цьому по вітчизняних товарах для визначення акцизного збору сума в євро перераховується у валюту України за курсом Національного банку України на перший день місяця, в якому здійснюється відвантаження товарів[4]. Податок на прибуток підприємств, який стягується Україні, має дуже значне фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено перш за все пропорціями в розподілі ВВП, які склалися історично: в централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну — податки з населення, оскільки штучно стримувався фонд споживання і збільшувався фонд нагромадження. В нинішніх умовах ймовірним є поступове вияснювання між фондом споживання і фондом нагромадження, наслідком чого стане збільшення бюджетного значення прибуткового податку з громадян і зменшення — податку на прибуток підприємств.
Податок на прибуток підприємств крім значного фіскального значення має й широкі можливості для регулювання і стимулювання підприємницької діяльності. Цей вплив може здійснюватись як завдяки диференціації ставок оподаткування по різних видах діяльності, так і завдяки наданню пільг у виробництві пріоритетних товарів. Але в нашій країні можливості щодо використання податку на прибуток як регулюючого фактора дещо обмежено його великим бюджетним значенням.
Платниками податку на прибуток є:
1. З числа резидентів - суб'єкти і несуб'єкти господарської діяльності, а також їх філії, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
2. З числа нерезидентів — фізичні або юридичні особи, які отримують доходи з джерелом їх походження з України.
Виключені з числа платників Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку), а також установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10