Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Справжнім творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують історичних осіб, які мають вирішальний вплив (як позитивний, так і негативний) на хід історії. Існують два хибні підходи до природи історичного процесу – фаталізм та волюнтаризм.
Фаталізм – це філософські погляди, які стверджують, що історичний процес є фатальним, неминучим, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток. Волюнтаризм – це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об'єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи. Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створен ні нової суспільно- економічної формації шляхом класової боротьби. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів – партії. Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загального соціологічного закону – закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними. Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система – це система політичних партій, організацій. інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними. Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та загальнолюдський, за яким держава — це орган управління і досягнення злагоди в суспільстві. Тип держави завжди відповідає типові суспільства – рабовласницька, феодальна, капіталіс-тична, соціалістична, постсоціалістична.
78.Проблема суб’єкта історичного процессу. Роль народу і особистості в історії. Любой человек живет не сам по себе, он связан с другими людьми, поэтому как частица класса, общественной группы он связан сдругими людьми одинаковыми условиями существования, сходным образом жизни и общностью интересов. В этом и поисходит сведение интересов индивида к интересам общества. Гегель: "Интересы" двигают жизнью народов". Интерес существует объективно, независиво от того, осознан он или нет. Без учета всех интересов общества оно не смогло бы понять путей своего развития. Проблема субъекта исторического процесса. Субъект-личность, действующая сознательно и ответственная за свои действия. Группа тоже может быть субъектом, если у нее имеются общие интересы, цели действия, то есть если она представляет собой некоторую целостность. Т.е. в данном случае группу можно рассматривать как социальный субъект, в качестве которого могут выступать та или иная соц. группа, народ, человечество. Основными соц. субъектами исторического процесса явл. общественные классы. Борьба классов была движущей силой общественного развития на определенной его стадии.Роль соц. субъекта могут играть также и такие исторические общности, как народности и нации, когда они обретают самосознание и сплачиваются во имя определенной цели, но нации всегда возглавляются классами, которые и в этом случае остаются основными движущими силами и субъектами исторического процесса. В современном мире проблема субъекта исторического творчества преобретает новые смысловые грани. В наше время правомерно ставить вопрос о превращении всего человечества, всего мирового сообщества в субъекта исторического процесса. Субъект может быть либо личностью либо целой структурой: 1) Этносоциальная структура общества (чел. семья, народность); 2) Социально - политическая структура; (личность, социальная группа, класс); Общественный процесс определяется формами сознания (религия политика и т.д.); Исторический процесс развивается в результате сознательной деятельности субъекта исторического процесса; Движущие силы определяются либо субъектами (Ленин сказал -> сделали рев-ию) либо законами (НТР возникла из потребности общества).
79.Суспільний прогрес та його критерії.
80. Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість та їх структура. Суспільна псиологія та ідеологія, їх роль у розвитку суспільства. Общественное сознание представляет собой совокупность идей, теорий, взглядов, представлений, чувств, верований, эмоций людей, настроений, в которых отражается природа, материальная жизнь об- щества и вся система общественных отношений. Общественное сознание формируется и развивается вместе с возникновением общественного бытия, так как сознание возможно только как продукт социальных от- ношений. Но и общество может быть названо обществом лишь тогда, когда сложились его основные элементы, в том числе и общественное сознание. Общество есть материально-идеальная реальность. Совокупность обобщенных представлений, идей, теорий, чувств, нравов, традиций, т.е. всего того, что составляет содержание общественного сознания, образует духовную реальность,выступает составной частью обществен- ного бытия. Но хотя материализм и утверждает определенную роль об- щественного бытия по отношению к общественному сознанию, однако нельзя упрощенно говорить о первичности первого и вторичности дру- гого. Общественное сознание возникло не спустя какое-то время пос- ле возникновения общественного бытия, а одновременно и в единстве с ним. Без общественного сознания общество просто не могло бы воз- никнуть и развиваться, потому что оно существует как бы в двух проявлениях: отражательной и активно-творческой. Сущность сознания как раз в том и состоит, что оно может отражать общественное бытие только при условии одновременного активно-творческого преобразо- вания его. Но, подчеркивая единство общественного бытия и общественного сознания, нельзя забывать и об их различии, специфической разъеди- ненности, относительной самостоятельности. Особенностью общественного сознания является то, что оно в своем влиянии на бытие может как бы оценивать его, вскрывать его потаенный смысл, прогнозировать, через практическую деятельность людей преобразовывать его. А поэтому общественное сознание эпохи может не только отражать бытие, но и активно способствовать его преобразованию. В этом заключается та исторически сложившаяся функция общественного сознания,которая делает его необходимым и реально существующим элементом любого общественного устройства. Никакие реформы, если они не подкрепляются общественным осознанием их смысла и необходимости, не дадут ожидаемых результатов, а толь- ко повиснут в воздухе. Связь между общественным бытием и общественным сознанием мно- гогранна и разнообразна. Так, вещи,созданные человеком, представляют собой опредмечи- вание соответствующих идей, органически содержат, таким образом, в себе элементы общественного сознания. Отражая общественное бытие, общественное сознание способно активно влиять на него через преоб- разовательную деятельность людей. Относительная самостоятельность общественного сознания прояв- ляется в том, что оно обладает преемственностью. Новые идеи возни- кают не на пустом месте, а как закономерный результат духовного производства, на основе духовной культуры прошлых поколений. Будучи относительно самостоятельным, общественное сознание может опережать общественное бытие или отставать от него. Напри- мер, идеи использования фотоэффекта возникли за 125 лет до того, как было изобретено Дагерром фотографирование. Идеи практического использования радиоволн осуществлялись почти через 35 лет после их открытия и т.д. Общественное сознание представляет собой особый социальный феномен, отличающийся собственными, свойственными лишь ему харак- теристиками, специфическими закономерностями функционирования и развития. Общественное сознание, отражая всю сложность и противоречи- вость общественного бытия, является тоже противоречивым, имеет сложную структуру. С появлением классовых обществ оно приобрело классовую структуру. Различия в социально- экономических условиях жизни людей, естественно, находят свое выражение в общественном сознании. В государствах многонациональных существует национальное соз- нание различных народов. Взаимоотношения между различными нациями отражаются в сознании людей. В тех обществах, где национальное сознание превалирует над общечеловеческим, верх берет национализм и шовинизм. По уровню, глубине и степени отражения общественного бытия в общественном сознании различают сознание обыденное и теоретичес- кое. С точки зрения материальных его носителей следует говорить об общественном, групповом и индивидуальном сознании, а в истори- ко-генетическом плане рассматривают общественное сознание в целом или его особенности в различных общественно-экономических формаци- ях.
81. Суспільна та індивідуальна свідомість і її взаємозв”язок. Суспільна свідомість сучасної людина – це велике розмаїття свідомості, її формоутворень і рівнів. Суспільна свідомість обіймає правові, політичні, моральні, естетичні. філософські, релігійні погляди, наукові знання, національні особливості, психологічні риси і т.ін. У ній – загальнолюдські духовні цінності минулого і сучасного, в ній постає прогностичне майбутнє. Суспільна свідомість – багата, всеосяжна, вона є базою знань, теорій, ідей і т.ін. Важлива складова свідомості – ставлення до цінностей – чи то у вигляді естетичної орієн-тації, чи як соціальне почуття або теоретична ідея. Цінності відбивають у людині різнозначні об’єкти, без урахування ціннісних пріоритетів неможливе розуміння специфіки і змісту свідо-мості. Слід звернути уваїу на те, що є два рівні суспільної свідомості: буденна і теоретична. Буденна виникає на грунті щоденної практичної діяльності людини, вона узагальнює емпірично дане. В цьому її обмежений характер. Слід визначити, що буденна свідомість не збігається з індивідуадьнои, оскільки за своїм призначенням вона "працює" на життєві потреби – забезпечує рецептами для розв'язання конкретних життєвих ситуацій. Індивідуальна свідомість – рухома, яскрава, вона – творча лабораторія особистості. Теоретичний рівень суспільної свідомості являє собою найдосконалішу форму узагальнення дійсності. Це найбільш розвішена форма організації знання – у вигляді теорії. Суспільна свідомість – складова духовної культури суспільства. До духовної культури належать результати людської діяльності: наука, філософія, мистецтво, мораль, право і відповідні установи: Інститути, театри, школи, музеї. Людина – творепь культури, її споживач і продукт. Створюючи культуру, вона створює себе. Духоваа культура несе на собі відбиток рис суолільно- економічної формації та класів, нації, що її створюють. Світогляд відбиває дійсність у її цілісності – як природничо-суспільний світ життя і діяль-ності людини – в її значущості для людини – крізь призму суспільних відносин, життєвих Інтересів. Чільне місце в структурі суспільної свідомості посідають її форми. За допомогою форм суспільної свідомості остання стає реальним компонентом суспільного буття. Основними формами суспільної свідомості є: політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія, наука. Кожну з цих форм вивчають окремі науки: юриспруденція, політологія, етика, естетика і т.ін.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25
