Ответить на вопросе происхождении и сущности сознания, об отношении души и тела стало возможным в связи с разви-тием естественных наук, прежде всего биологии, психологии, физиологии высшей нервной деятельности. Сознание - свой-ство особым образом организованной материи - человеческого мозга. Сознание человека, его психическая деятельность зависит от мозга. Это подтверждается, в частности, тем, что при серьезном повреждении отдельных участков мозга стано-вится невозможной нормальная психическая деятельность.
Психическая деятельность основывается на физиологических, биофизических, биохимических и других материальных процессах, она нематериальна. Это идеальная деятельность, сущностью которой является отражение объективного мира в идеальных образах, формирующихся в сознании. Вещи, их свойства и отношения воздействуют на органы чувств. Получен-ные раздражения передаются по нервным каналам в кору больших полушарий головного мозга, где возникают материаль-ные, физиологические процессы. Эти процессы являются материальной основой ощущений, восприятий, представлений, со-ставляющих основу абстрактного мышления. Являясь высшей формой отражения, сознание развивалось из менее высоких форм в процессе длительной эволюции материи.
Сознание не только функция мозга, но и продукт общественного развития. Сознание формируется, вместе с формирова-нием человека и человеческого общества. Это подтверждается как историческим, так и индивидуальным развитием человека. Сознание обусловлено обществом, является его продуктом и помимо общества развиваться не может Человек с раннего дет- ства усваивает привычки, правила поведения, нравственные принципы той общественной среды, в которой он живет. Он ов-ладевает языком, логикой мышления, культурой. Его сознание формируется в процессе трудовой деятельности, под влиянием существующих в данном обществе социальных отношений, политических и правовых идей, нравственных принципов, искус- ства, науки, религиозных или атеистических воззрений. Сознание формируется вместе с языком. Любая мысль выражается и закрепляется в словах и предложениях.Формируются идеи и теории,становящиеся всеобщим достоянием,эле- ми общ-го соз-нания.
Психика человека (субъективная реальность) не сводится к сознанию. Она состоит из сознания и бессознательного. Выде-ляют три подсистемы, или сферы: познавательную, эмоциональную и мотивационно-волевую.
Познавательная сфера состоит из чувственного, или сенситивного, познания, которое основано на внешних чувствах и выражается в способности к ощущениям, восприятиям и представлениям, и рационального познания, представляющего со-бой абстрактно-мыслительную деятельность, оперирующую понятиями. На основе чувственного и рационального познания формируются идеальные образы объектов познания. К познавательным способностям относятся внимание, память и вообра-жение, а также интуиция, корни которой находятся в бессознательном. Внимание характеризуется избирательностью позна- вательной деятельности, ее направленностью на определенный объект. Внимание организует познание, делает его активным, целенаправленным процессом. Память как способность хранить и воспроизводить информацию об .объекте позволяет объе-динить имеющиеся и приобретаемые знания и на этой основе пополнять и углублять их. С воображением связана способ-ность строить фантазии, выдвигать предположения, делать открытия. Познавательная деятельность невозможна без языка, в формах которого выражаются и закрепляются результаты познания.
Эмоциональная сфера включает внутренние чувства человека, которые следует отличать от внешних. Это чувства радо-сти, горя, любви, сострадания, ненависти и др. К эмоциональной сфере относятся аффекты (гнев, ужас, ярость), эмоциональ-ное состояние (настроение); оно может быть подавленным или радостным, веселым или грустным; элементарные эмоции (жажда, голод и т.п.). Эмоциональное состояние субъекта влияет на познавательный процесс, на его отношение к объекту и, следовательно, отражается на результатах познания.
Мотивационно-волевая сфера - это мотивы, интересы, потребности субъекта, ориентирующие его в познавательной дея-тельности, а также воля, представляющая собой способность к выбору цели и внутренним усилиям, необходимым для ее дос-тижения. Воля связывает познавательную и эмоциональные сферы, определяет активный характер познания, направляет его на приобретение новых знаний:
К психической деятельности относится бессознательное - совокупность психических явлений, не осознаваемых человеком (сновидения, гипнотические состояния, инстинкты) Для теории познания особый интерес представляет интуиция-способность непосредственного постижения истины путем прямого его усмотрения без рационального обоснования.
В истории философии интуиция понималась по-разному. В некоторых сенсуалистических теориях - как способность непо-средственного постижения истины с помощью органов чувств. Это чувственная интуиция. Философы- рационалисты - Де-карт, Локк, Лейбниц, Спиноза выдвинули учение об интеллектуальной интуиции как непосредственном, усмотрении умом некоторых положений, не требующих доказательств. К ним относятся аксиомы, постулаты и т.п. Интуитивным считается также знание, к которому приходят внезапно, когда какая-либо идея возникает без осознания мыслительного процесса, кото- рый к ней привел.
Сознание является свойством особым образом организованной материи - человеческого мозга, продуктом общественно-го развития, высшей формой отражения действительности.
1. Сознание возникло на определенном этапе развития материи, на ее основе, по своему происхождению вторично.
2. Сознание- свойство материального органа - мозга. Являясь идеальным, оно функционирует на основе происходящих в мозгу физиологических процессов и, значит, психическое определяется физическим, зависит от него, вторично.
3. Возникающий в сознании образ предмета обусловлен в конечном счете реально существующим материальным предметом. Отражение обусловлено отражаемым, зависит от него, и, следовательно, вторично.
45. матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова. Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, психологія, мовознавство, педагогіка, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться суперечки щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матеріалістична філософія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згодні, що свідомість – це реальність, і вона відіграє величезну роль у житті людини та суспільства в цілому. Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення, цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об'єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов'язана з самосвідомістю. Вихідним пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання – створення ідеальної моделі бажаного майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності. Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу. Всі ці компоненти слід розглядати як елементи цілісного процесу предметно- матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу. Основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному взаємозв'язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості – це, насамперед збагачення її новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості. Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість відображення.
46.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму. Практика (від грек. – діяння) – є матеріальна, чуттєво-спрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та та соціальних об’єктів.Пізнання носить суспільний характер, який зумовлюється працею і мовою. Пізнання відображає реальну дійсність не прямо, а опосередковано – через матеріально-практичну діяльність. Практика породжує потребу в нових матеріалах, джерелах енергії і т. п., і це стимулює розвиток пізнання. Отже, історичний розвиток практики є рушійною силою пізнання. Та частина філософії, яка займається пізнанням, називається гносеологією. Як відомо, питання про можливість пізнання світу є зворотною стороною основного питання філософії – про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, до природи. Наукова філософія вважає, що світ можна пізнати таким, яким він є, що в реальній дійсності немає нічого такого, чого не міг би рано чи пізно збагнути розум людини. Напрям у філософії, що заперечує або піддає сумніву можливість пізнання природи, суспільства, називається агностицизмом. Таке твердження агностиків обґрунтовується головним чином посиланням на наявну різницю між тим, яким наш світ здається і яким він є насправді. Пізнання як процес являє собою діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного. Суб'єктом пізнання є не свідомість сама по собі, а матеріальна істота, яка має свідомість – суспільна людина. Об'єктом пізнання є фрагменти об'єктивної реальності, які потрапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини. З розвитком суспільства об'єктом пізнання стає й саме пізнання, мислення людини. Процес пізнання має суспільно-історичний характер. Усі людські пізнавальні здібності, і насамперед мислення, не дані людині від природи, вони сформувалися на основі праці, суспільного виробництва. Окрема людина навчається мислити разом із засвоєнням мови й набутих людством знань.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25
