Складовою частиною загальнонаціональної комп'ютерної системи Сінгапуру є єдина міжвідомча система, у рамках якої діють локальні комп'ютерні мережі, кожна з яких обслуговує лише одне міністерство й підвідомчі йому установи. Крім цього, створений ряд спеціалізованих комп'ютерних систем. Зокрема, для забезпечення інформаційної бази даних у сфері експортно-імпортних операцій діє система "Трейднет". Для обміну інформацією між медичними установами діє система "Меднет". Система "Телев'ю" призначена для підприємців і широких верств населення, вона дозволяє одержувати необхідну інформацію на екранах телевізорів, отримувати та посилати кореспонденцію, оплачувати рахунки й ін.

Комп'ютеризація сфери керування в Сінгапурі дозволила значно підвищити ефективність роботи державних установ, скоротити число зайнятих і знизити управлінські витрати. Економія від впровадження комп'ютерних мереж і створення інформаційної бази майже в 1,7 рази перевищила загальні витрати на комп'ютеризацію.

Інші країни, такі як Австралія, Канада, Ізраїль і країни ЄС, теж розробляють свої загальнонаціональні плани інформатизації. У всіх випадках всі ці країни повторили досвід Японії й США згідно підтримки розвитку інформаційної індустрії й спробі одержання для себе привілейованих секторів міжнародної обчислювальної торгівлі.

Наприклад, Бразилія, що створила законодавство по інформатиці в 1985р., заснувала Секретаріат по інформатиці й Національну раду по інформатиці (CONI) під головуванням президента Бразилії, у роботі яких також беруть участь члени Кабінету Міністрів і представники інформаційної технології.

Ще одна країна, що має грандіозні природні ресурси й великий національний потенціал, Росія, теж здійснює перехід до інформаційного суспільства. Хоча цей процес у неї йде з помітним відставання від Західних і Східно Азіатських країн, темпи його розвитку й потужні державні програми обіцяють вихід Росії на гідне місце у світовому процесі інформатизації суспільства. Сучасна Росія в рейтингу країн за рівнем розвитку телекомунікаційних систем наприкінці 90-х років займала приблизно 42-і місце у світі, поступаючи не тільки промислово розвиненим і новим індустріальним країнам, але й багатьом державам, що розвиваються. Частка галузей зв'язку й телекомунікацій у ВВП промислово розвинених країн світу постійно збільшується й становить від 5 до 8%. У Росії даний показник на початку третього тисячоріччя не перевищував 2%. По оцінках фахівців, Росія наприкінці 90-х років по ступеню розвитку засобів зв'язку відстала від західних країн на 15-20 років. В 70-і роки Росія практично пропустила першу інформаційну революцію, не освоївши промислового виробництва цифрових АТС й оптико-волоконного кабелю. У Росії питома вага телефонних мереж, що використають цифрові системи зв'язку зріс із 11% в 1995 р. до 35% в 2003 р. За планами міністерства зв'язку РФ цифровізація телефонної системи зв'язку в Росії до 2010 р. повинна досягти 94%.

У світовій системі зв'язку фантастичними темпами розвивається стільниковий зв'язок. Перші апарати масового попиту з'явилися на ринку наприкінці 80-х років. По даним Міжнародного телекомунікаційного союзу в 1990 р. у світі налічувалося 11 млн. абонентів мобільного зв'язку, до 1995 р. їхнє число зросло 88 млн., а до кінця 2003 р. число абонентів збільшилося до 655 млн., що становило 11% усього населення планети. Найбільше число абонентів стільникового зв'язку було зареєстровано в Північній Америці, за нею ішли країни Західної Європи, країни Азіатсько-тихоокеанського регіону і Японія. У Європі в 2000 р. на кожних сто мешканців приходилось 35 абонентів мобільного зв'язку, а в таких країнах як Фінляндія й Швеція щільність мобільного зв'язку становила 70%.

По оцінках найбільшого у світі оператора стільникового зв'язку шведської фірми "Эрікссон", вже до 2003 р. в усім світі число абонентів стільникового зв'язку збільшилося майже в 2 рази й перевищило 1 млрд.

Число абонентів стільникового зв'язку в Росії в 1995 р., становило приблизно 120 тис. чоловік. Послугами даної системи зв'язки користувалися переважно в Москві та Санкт-Петербурзі, де було зареєстровано близько 90% всіх абонентів.

В 1990-1992 р. витрати на розвиток телекомунікаційних систем у Росії становили 0,2% ВВП, і по цьому показнику країна займала 39-і місце у світі. В окремих країнах витрати на розвиток засобів зв'язку перевищували 1% ВВП - Чилі (1,20%), Португалія (1,19%), Південна Корея (1,12%), Туреччина (1,08), Іспанія (1,05%), Малайзія (1,00%).

Наприкінці 90-х років частка державних асигнувань на розвиток зв'язку залишилася на тому ж рівні, хоча ця галузь економіки Росії є однієї з основних. Доходи від основної діяльності організацій зв'язку в 2000 р. перевищили 60 млрд. руб., що склало більше 2,% від дохідної частини консолідованого бюджету Росії. На початку третього тисячоріччя Росія по ступеню комп'ютеризації значно відстала не тільки від промислово розвинених, але й від нових індустріальних країн, хоча наприкінці сторіччя, по оцінках фахівців, комп'ютерний ринок Росії мав найвищі темпи росту в Європі.

На початок 2001 р. в Росії експлуатувалося більше 4 млн. комп'ютерів, що відповідають вимогам Інтернету.

Обсяг комп'ютерного ринку оцінювався приблизно 1 млрд. дол. За прогнозами фахівців вже до 2009 р. Росії буде 20-25 млн. комп'ютерів.

В 1995 р. в Росії налічувалося лише 300 тис. користувачів системою Інтернет, до 2000р. їхнє число збільшилося до 2,5 млн. чоловік. Умовний рівень інтернетизації населення становив 1,7%, у той час як аналогічний показник для європейських країн був на рівні 25%.

За прогнозом Міністерства зв'язку РФ число користувачів послугами Інтернету в Росії до 2007 р. може зрости до 7 млн. і до 2010 р. до 26 млн., при цьому рівень інтернетизації країни досягне 18%.

Таким чином, очевидно, що в найближче десятиліття Росії не вдасться скоротити розрив між розвиненими країнами по ступеню розвитку інформаційних технологій і можливості доступу до світових інформаційних ресурсів. Істотний внесок у процес інформатизації російського суспільства вносить Міжнародна академія інформатизації (МАІ), створена в 1990р. Академія є членом Міжнародного союзу з інформації й виконує фундаментальні й прикладні дослідження в різних областях, пов'язаних з інформаційними процесами й проблемами інформатизації світового співтовариства.

Діяльність Академії сприяє розвитку інформаційних процесів у всіх галузях народного господарства Росії, формуванню інформаціології та створенню єдиного світового інформаційно-стільникового співтовариства.

Телекомунікації стають одним із ключових факторів розвитку Росії в XXI столітті. У третім тисячоріччі Росії має створити основи нового інформаційного суспільства й забезпечити інтеграцію країни в глобальну інфотелекоммунікаційну інфраструктуру.

Необхідно буде забезпечити реалізацію прав громадян на доступ до досягнень цивілізації, у тому числі до світових інформаційних ресурсів, дистанційній освіті, телемедицині, світового ринку праці, електронній комерції й світовим культурним цінностям.

Створення російської інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури варто розглядати як найважливіший фактор підйому національної економіки, росту ділової й інтелектуальної активності суспільства, зміцнення авторитету країни в глобальному масштабі.

Випереджальний розвиток телекомунікацій є необхідною умовою для створення інфраструктури бізнесу, формування сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, рішення питань зайнятості населення.

Росія має унікальне сполучення сприятливих факторів для широкого розвитку послуг в області замовлених розробок й інформаційних систем.

У цей час у країні налічується майже 300 тис. програмістів і висококваліфікованих математиків. З живим знанням як національним багатством зв'язана сумно відома проблема “витоку інтелекту” з Росії. По даним МВС Росії, в 1992 році емігрувало 4576, а в 1993 році - 5876 працівників науки й освіти. Найбільш “виїзний” вік 31-45 років. За прогнозами Комісії Ради Європи з питань освіти, збитки Росії від цього процесу можуть досягти 50-60 млрд. дол. на рік. Як показують соціологічні опитування, більше 80% вітчизняних вчених хотіли б виїхати за кордон і виїдуть, як тільки представиться можливість. Значна частина наукової молоді Росії вже практично живе за кордоном, формально значачись співробітниками російських НДІ. “Внутрішній” витік інтелекту ще масштабніше: зараз на одного вченого, що емігрує, доводиться 9 колег, що залишають науку заради успіху в бізнесі або політиці.

Російський шлях до інформаційного суспільства визначається її сьогоднішніми політичними, соціально-економічним і соціально-культурними особливостями. У цей час реалізується ряд комплексних програм, таких як:

* Державна науково-технічна програма "Федеральний інформаційний фонд";

* Міжвідомча програма "Створення національної мережі комп'ютерних телекомунікацій для науки та вищої школи";

* пілотна Міжвідомча програма "Російські електронні бібліотеки" (РФФИ та РФТР Міносвіти РФ).

У рамках цих програм і проектів здійснюються: створення регіонально-зорієнтованої інфраструктури для генерації, пошуку, надання й поширення інформації, що дозволить істотно наблизитися до світового рівня інформаційного обслуговування; розвиток транспортного середовища, загальної для науки, освіти, культури й медицини; побудова на цій основі предметно - орієнтованих логічних мереж.

В умовах світового науково-технічного прогресу, стрімкого розвитку й повсюдного впровадження новітніх інформаційних технологій і глобальних засобів телекомунікацій однієї з найважливіших складових частин безпеки держави є забезпечення інформаційних процесів й існування інформаційних ресурсів. Це обумовлено тим, що провідні країни світу вступили в нову фазу суспільного розвитку, у фазу, що характеризується визначальною роллю інформації в забезпеченні національних інтересів й обороноздатності країни, тобто у фазу інформаційного суспільства, що стрімко розвивається. Більше того, функціонування важливих державних об'єктів повністю залежить від стану їхньої інформаційної сфери. Розширення інформаційного простору й формування на його основі інформаційного суспільства вимагає адекватного правового регулювання як вже існуючих, так і знову виникаючих суспільних відносин у даній сфері.

Інформаційний простір буде ефективним, якщо він буде відкритим для суспільства, що дає можливість реалізовувати погоджені інтереси громадян, суспільства й держави на комплексній і системній основі. Ефективний інформаційний простір може бути створений і розвиватися на основі відповідної державної інформаційної політики, що забезпечує поступальний рух країни до побудови інформаційного суспільства. Це рух повинне спиратися на новітні інформаційні, комп'ютерні, телекомунікаційні технології й технології зв'язку, розвиток яких призвіл до бурхливого розвитку відкритих інформаційних мереж, насамперед Інтернету, що дають принципово нові можливості міжнародного інформаційного обміну й на його основі трансформації різних видів людської діяльності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9