На основі постанов Ради Міністрів СРС від 30 листопада 1946 р. та Ради Міністрів УРСР від 2 грудня „Про здачу хліба підсобними господарствами” в республіці була організована повторна перевірка наявності хліба в підсобних господарствах підприємств та організацій з метою вилучення хліба. Однак ні в підсобних господарствах, ні в колгоспах більше не було чого віддавати, про що керівництво республіки повідомляло в Москву. Ще 15 жовтня 1946 р. М.С.Хрущов у листі до Сталіна звертав його увагу на те, що посуха, яка мала місце в Україні цього року, знизила врожайність хлібів наполовину проти попередніх оцінок, внаслідок чого валовий збір зернових культур по колгоспах зменшився проти попередніх оцінок на 310 млн. пудів. Теж саме з картоплею і цукровими буряками. Але Сталін вважав інакше. 26 листопада 1946 р. за його та Данова підписами в республіки були направлені телеграми з вимогою „покінчити з не більшовицьким ставленням до справи організації хлібозаготівель і забезпечити виконання плану”.
Сталінське керівництво вперто не бажало рахуватися з реальністю. На його думку, основною причиною невиконання хлібозаготівель були не надмірові норми поставок та серйозні помилки в аграрній політиці, і навіть не посуха, а самі колгоспники, особливо ті, які пережили окупацію і в яких начебто внаслідок ворожої агітації та пропаганди знову почали проявлятися „дрібнобуржуазні настрої”. Не на висоті, з точки зору Сталіна, виявилося й місцеве керівництво, піддавшись цим настроям.
Через надмірні хлібозаготівлі та вивіз зерна за межі республіки в ряді міст України уже восени 1946 р. почалися серйозні перебої з постачанням хліба. Тому місцеві власті змушені були звертатися в Київ за допомогою. Так, 30 вересня 1946 р. Кам'янець-Подільський облвиконком звернувся до Ради Міністрів УРСР з проханням розбронювати державні резерви пшениці для забезпечення ринкових фондів, ліквідувати комерційні наряди на вивіз з області продовольчих культур. На це уряд республіки відповів відмовою, мотивуючи тим, що „через стан хлібозаготівель та виконання завдань на відвантаження зерна за межі УРСР, ставити питання перед урядом Союзу з порушеного Вами клопотання не уявляється можливим”.
Надзвичайно тяжко наслідки посухи позначилися на тваринництві. Неврожай трав, надмірні поставки зерна, а також сіна загострили й без того складне становище з кормами. Намагаючись хоч трохи його виправити, Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У 22 липня 1946 р. прийняли постанову „Про заходи по забезпеченню худоби кормами в колгоспах на зимівлю 1946-1947 рр. ”. В ній містилася вимога звернути найсерйознішу увагу на заготівлю кормів, вишукуючи для цього всі резерви. Один з них колгоспи знайшли в тому, що почали вести заготівлі сіна на всіх площах, які до цього не використовувались. Господарства, що не мали достатніх природних сіножатей, прикріплялися до тих районів, де їх було більше. Широко практикувалися сінозаготівельні роботи в заплавах Дніпра.
Для того, щоб зменшити дефіцит кормів шляхом скорочення поголів'я громадської худоби, колгоспам рекомендувалося здавати державі м'ясопоставки у 1946 р. не лише за поточний, а й за наступний рік. Причому в листопаді було дозволено приймати від господарств некондиційних свиней вагою від 30 кг і птиці - від 500 г. В результаті 1946 р. всі колгоспи східних областей республіки, крім Сумської, значно перевиконали плани м'ясопоставок. М'яса було здано державі в 2 раз більше, ніж у 1945 р. В цілому в 1946 р. республіка поставила його (у забійній вазі) 631,5 тис. т - рівень, який вдалося дещо перевищити лише в 1949 р. Однак план молокопоставок було виконано лише на 88,7%, а здачі яєць - на 48,4%. І все ж поліпшити стан справ у тваринництві не вдалося. Вже на початок зими в ряді районів республіки склалося катастрофічне становище з кормами. І знову винними за це виявилися насамперед колгоспники. Тільки в грудні 1946 р. в колгоспах Запорізької області за порушення правил використання кормів, їх розтягання і псування, було притягнуто до відповідальності 127 чоловік, Сталінської - 401. Але репресії не могли запобігти падежу худоби, який почався з грудня 1946 р. На 1 січня 1947 р. поголів'я великої рогатої худоби зменшилося порівняно з тим же періодом попереднього на 46,4 тис. голів, свиней - на 1001,8 тис., овець і кіз - на 125,9 тис., коней - на 35,7 тис. голів. Зменшення поголів'я худоби посилилося на початку 1947 р., хоч у цей час ішло отелення, і воно повинно було швидко зростати. Так продовжувалося аж до появи пасовищного корму. Зменшилося поголів'я і в господарствах колгоспників, де на 1 липня 1947 р. кількість великої рогатої худоби становила 88,9% від показника попереднього року, телят - до 1 року - 77,6%, свиней - 43,6%, овець і кіз - 87,3%. Навесні 1947 р. на кожні 100 корів селянам вдалося зберегти лише 46,8 телят приплоду проти 58,4 у 1946 р.
Та справжньою трагедією народу став голод, який розпочався в республіці взимку 1946-1947 рр. Через посуху і надмірні хлібозаготівлі колгоспам нічим було оплатити трудодні колгоспників. У більшості господарств, що потерпіли від засухи, зернові на трудодні не видавалися зовсім. У цілому на душу населення, в колгоспах України у 1946 р. припадало тільки 34 кг зерна. Намагаючись зробити хоч деякі запаси на зиму, окремі колгоспи та радгоспи республіки зверталися в Міністерство землеробства УРСР з проханням направити частину колгоспників і тягла на Кубань та в інші місця, де було одержано непоганий урожай, для допомоги у його збиранні з умовою, що на вироблені трудодні з ними розрахуються хлібом. Однак республіканське міністерство фактично не мало на це повноважень, та навряд чи такі заходи могли б значно поліпшити ситуацію. Голод охоплював дедалі більші території республіки. Лише в західній частині України становище було більш-менш благополучним.
Рятуючись від голоду, окремі сільські мешканці, а то й цілі сім'ї самовільно залишали колгоспи і подавалися в міста чи райони, де було краще з харчами. Про це, зокрема, писав у Раду в справах колгоспів при уряді УРСР голова колгоспу „Заповіт Леніна” Новосанжарського району Полтавської області. Він відзначав, що „несприятливі кліматичні умови 1946 р. дуже позначилися на деяких районах Української РСР і з липня місяця 1946 р. дуже багато молоді, колгоспників пішло на підприємства та на інші роботи... В багатьох колгоспах пішло до 100 чоловік, пішло дуже багато спеціалістів сільського господарства”. Про масове залишення колгоспниками колгоспів свідчать і дані Міністерства сільського господарства України. З 1 січня 1946 р. по 1 січня 1947 р. кількість працездатних жінок і підлітків до 16 років у колгоспах УРСР зменшилася на 283,9 тис. чоловік. Особливо посилився самовільний відхід селян взимку та навесні 1947 р., в найбільш голодний період.
Значна кількість сільського працездатного населення, не покидаючи місць проживання, залишала роботу в колгоспах і влаштовувалася у різні місцеві підприємства та установи, де була гарантована карткова система забезпечення продовольчими товарами. На 1 січня1947 р. ця категорія сільського населення налічувала 331,5 тис. чоловік. У зв'язку з цим Міністерство сільського господарства визнало за доцільне підготувати і направити на розгляд Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У проект постанови, яка б передбачала недопустимість самовільного виходу колгоспників з колгоспів і повернення тих, хто це зробив. Розглянувши цей проект, Рада Міністрів УРСР відмітила, що „заборона відпуску колгоспників із колгоспів для робіт на стороні і заборона керівникам підприємств, організацій та установ у прийомі на роботу колгоспників без відповідних документів від виконкомів сільрад шляхом прийняття постанови Ради Міністрів і ЦК КП(б)У не відповідає статутним положенням сільгоспартілі та Конституції СРСР”.
Й. В. Сталін був незадоволений роботою М. С. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У, і на початку березня 1947 р. цей пост зайняв Л. М. Каганович. Він не побоявся порушити законність. В обкоми, райкоми партії, виконкоми обласних та районних Рад навесні було розіслано листа ЦК КП(б)У за підписом Л. М. Кагановича, згідно з яким партійні та радянські організації, „враховуючи значну кількість фактів самовільного уходу ” селян, були зобов'язані „надавати допомогу правлінням колгоспів у поверненні на період робіт по обробці посівів та збиранню урожаю необхідної кількості колгоспників, що самовільно пішли з колгоспу”. Керівникам підприємств, установ і організацій було заборонено приймати на роботу колгоспників, які не мали відповідних документів від правління колгоспів.
А тим часом у селах республіки ситуація ставала катастрофічною. Голод посилювався. Люди відкопували з-під снігу мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на колгоспних полях після збирання. Їли кору з дерев, дрібних гризунів, собак, пташок. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилися дистрофія, були випадки тифу. Швидко зростала смертність. Якщо протягом січня - грудня 1946 р. середній її рівень на селі становив 20 тис. чоловік, то в січні 1947 р. - 30 тис., у лютому - 38,5 тис., у березні - 51,4 тис. чоловік.
Висока смертність, а також продовження стихійного відпливу сільського населення позначилися на його кількості в східних областях республіки, що найбільш постраждали від посухи. З 1 січня 1947 р. до 1 січня 1948 р. кількість сільських мешканців в 16 східних областях зменшилася на 23 тис. І це - незважаючи на повернення великої кількості демобілізованих з лав Радянської Армії. Скоротилася й кількість селянських господарств. Так, у Вінницькій області на початок 1948 р. їх стало менше на 1,6 тис., Херсонській - 1,8 тис., Сталінській - 5,6 тис., Запорізькій - 7,6 тис., Дніпропетровській - майже на 8 тис., в Ізмаїльський - на 9 тис.
Складне становище виникло в 1947 р. в містах республіки, насамперед східних її областей, де на той час значно загострилися продовольчі труднощі, збільшилася кількість населення, яке не отримувало хлібних карток, що призводило до значного зростання смертності. Якщо в 1946 р. в 16 східних областях республіки померло близько 90 тис. чоловік, то в 1947 р. - більш як 186 тис. особливо тяжко довелося жителям міст Сталінської, Ворошиловградської, Запорізької, Одеської та Харківської областей.
В цілому по 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях республіки в 1947 р. померло більш як 528 тис. чоловік проти 282 тис. в 1946 р. І це лише ті випадки смертей, які були зареєстровані Загсами УРСР. Однак далеко не всі жителі республіки, особливо сільські, мали які-небудь документи, і тому смерть багатьох з них далеко не завжди була зареєстрована. Немало людей загинуло й за межами республіки, прямуючи в Закавказзя, Середню Азію, на Кубань.
Значні труднощі із забезпеченням населення продуктами виникли також у Молдавії, Ульяновській, Костромській та інших областях Російської Федерації. Тим часом зерно в країні було. У 1946 р. його експорт становив 1,7 млн. т., причому значна частина всього зерна у вигляді допомоги була надіслана іншим країнам безкоштовно. А Сталін ще в 1926 р. переконував партію і народ, що звичаї поміщицько-буржуазної Росії відійшли в минуле.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
