В республіці склалося критичне становище. У липні 1946 р. ряд її областей звернувся з проханням зменшити плани завдання хлібозаготівель для господарств, які знаходилися в регіонах, що найбільш потерпіли від посухи, оскільки доведені до них плани майже дорівнювали їхнім валовим зборам зернових. Однак Рада Міністрів України та ЦК КП(б)У затвердили спущений зверху план, яким передбачалося здати державі 340 млн. пудів хліба.
Питання про збирання врожаю та проведення хлібозаготівель розглянув липневий пленум ЦК КП(б)У. Однак замість того, щоб об'єктивно проаналізувати ситуацію, яка склалася в сільському господарстві республіки, й розробити комплекс дійових заходів, спрямованих на послаблення наслідків посухи, його учасники піддали критиці лише окремі недоліки в організації та проведенні збиральних робіт. Головну ж увагу вони зосередили на хлібозаготівельній кампанії. В резолюції пленуму посуха згадується лише остільки оскільки через неї “в окремих районах, колгоспах і радгоспах можуть бути тенденції до зниження врожаю і зниження планів хлібоздачі”, з чим партійні та радянські органи були зобов'язані вести непримиренну боротьбу. Зовсім не рахуючись з умовами, що створилися, пленум зажадав безумовного виконання планів хлібозаготівель і оголосив це найважливішим завданням усіх партійних і радянських організацій. Саме на вилучення зерна , а не врятування селян вони повинні були мобілізувати свої сили й засоби. Більше того, пленум поставив перед усіма колгоспниками вимогу: не тільки повністю виконати плани заготівель, а й з перших партій зерна нового врожаю повернути державі борги по насіннєвій продовольчій та фуражній позичках, заборонивши при цьому заміну одних культур іншими.
Крім того, керівники всіх рангів мали організувати роботу колгоспників так, щоб вони працювали щодня протягом усього світлового часу при обов'язковому виконанні денних норм. Таким чином, колгоспники практично позбавлялися можливості працювати на своїй присадибній ділянці, за рахунок якої вони жили. При цьому поставки сільськогосподарської продукції з особистого підсобного господарства, незважаючи на посуху, також не були зменшені. Ще дужче ускладнилося становище після того, як 22 липня 1946 р. план хлібозаготівель для республіки було збільшено до 362 750 тис. пудів. Стало цілком очевидним, що з його виконанням виникнуть значні труднощі. Тому облвиконкомам і обкомам КП(б)У надавалося право збільшувати плани хлібозаготівель до 50% тим колгоспам і селянським господарствам, які отримали кращій врожай. Незважаючи на вкрай складне становище, в якому опинилися колгоспи та селянські господарства, було поставлено завдання вжити всіх заходів для погашення ними заборгованості минулих літ по хлібозаготівлях, що були включені в план поточного року. Таким чином, керівництво республіки, підкоряючись тиску безпосередньо Сталіна, продовжувало згубну для селянства політику. На місця для забезпечення виконання планів були направлені члени ЦК КП(б)У, у ряду Української РСР.
Під впливом поганих видів на урожай та через надзвичайно низьку оплату праці в колгоспах селяни, незважаючи на ризик втратити присадибну ділянку і бути притягнутими до адміністративної чи навіть судової відповідальності, зосередили свою увагу передусім на особистих підсобних господарствах. Це не могло позначитися на стані трудової дисципліни в колгоспах. Цей момент не скрився від очей соціалістичних прихильників, які в свою чергу не оставили це без втручання.
Кількість селян, які не виробили мінімуму трудоднів у 1946 р., досягла рекордного рівня - 1,5 млн. чоловік. У деяких районах, що найбільше постраждали від посухи, влітку 1946 р. відбулися селянські заворушення, в ході яких селянське населення всіляко чинило опір виконанню плану хлібозаготівель. В Болградському районі група селян, у кількості 145 чоловік, підписала заяву про продовольчі труднощі і прохання дати хліба. А становище в цій, як і в деяких інших областях, було жахливе. Посилювався голод, зростала смертність. Уже за першу половину 1946 р. кількість померлих тут перевершила кількість новонароджених.
У зв'язку із значним збільшенням випадків розкрадання зерна на хлібозаготівельних пунктах, елеваторах і підприємствах Міністерства заготівель протягом червня-липня лише по Миколаївській області, наприклад, було притягнуто до відповідальності 193 чоловіка. Щоб запобігти цим явищам, Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) 27 липня 1946 р. прийняли постанову “Про заходи по забезпеченню зберігання хліба, недопущенню його розбазарювання, розкрадання і псування”.
Тим часом становище в сільському господарстві УРСР продовжувало погіршуватися. Врожайність зернових у республіці не наблизилася навіть до найобережніших оцінок. В середньому вона становила 3,8 ц замість запланованих 6,9 ц. В ряді областей України не зібрали й того : в Одеській, Харківській, Ворошиловградській областях - 2,3-2,9 ц, у Херсонській - 3,2 ц з га. В багатьох колгоспах кількість зібраного зерна виявилася меншою за ту, що була витрачена на сівбу. Валовий збір усіх зернових в республіці становив у 1946 р. 531 млн. пудів проти 1330 млн. в 1940 р. Значно зменшилась урожайність й інших культур. Зокрема, цукрових буряків у середньому по УРСР вродило по 43 ц на гектар. Таке різке зменшення врожайності сільськогосподарських культур пояснювалося не лише несприятливими погодними умовами. У серпні 1946 р., виступаючи на VIII сесії Верховної Ради УРСР, М. С. Хрущов підкреслив, що найбільше страждають від посухи господарства з низькою агротехнікою. А в доповідній записці інспекторів республіки відзначалося, що в 1946 р. по УРСР, за винятком Ізраїльської області та півдня Одеської області, висока агротехніка могла б повсюдно забезпечити гарний урожай озимих. Однак далі констатації цього факту центральні республіканські органи не пішли.
Однім з найдраматичніших епізодів 1946 р. стала хлібозаготівельна компанія, яка проводилася під гаслом “Боротьба за хліб - це боротьба за соціалізм”. Ще на її початку було зрозуміло, що поставлений перед Україною план виконати неможливо. 5 Вересня 1946 р. відповідні органи підготували для уряду республіки довідку про становище з хлібом у колгоспах і радгоспах УРСР, де відзначалося, що господарствам для виконання хлібозаготівель і задоволення най необхідніших внутрішніх потреб (оплата трудоднів, забезпечення насіннєвих фондів) не вистачає 858 млн. пудів зерна. При цьому автори документа виходили з урожайності 4,5-4,6 ц з га, а фактично ж вона була значно нижчою. Однак для сільського господарства республіки, незважаючи на критичних його стан, не було зроблено жодних послаблень. Колгоспам та їх членам заборонялось навіть здавати в рахунок хлібозаготівель замість зерна іншу сільськогосподарську продукцію. І хоч М. С. Хрущов ще на початку вересня направив до А. І. Мікояна листа з проханням дозволити приймати від господарів. Які не мають пшениці та жита, інші зернові культури, дозволу не було отримано. Наприклад, Полтавській області відмовили в просьбі замінити 4 тис. т зерна на відповідну кількість молока та м'яса. Під страхом кримінальної відповідальності колгоспам і колгоспникам аж до повного виконання планів обов'язкових поставок заборонялося торгувати хлібом на ринках.
Боротьба за виконання плану хлібозаготівель часто доводилося до абсурду. Республіканські органи ставили перед областями та районами фантастичні завдання. Наприклад, колгоспи Кіровоградщини відповідно до першого плану, затвердженого в липні 1946 р. на основі видової врожайності зернових 7,4 ц, мали здавати в середньому з гектара посівів по 4,6 ц. Але через жорстку посуху та суховії зернових у господарствах області було в середньому одержано по 4,8 ц, а з кукурудзою - 4,9-5 ц з га. Незважаючи на це, план заготівель для області кілька разів збільшували. Після першого такого підвищення перед її колгоспами ставилося завдання здати з гектара 5,1 ц, після другого - 5,2 ц. Отже, область повинна була здати зерна більше, ніж зібрала.
У вересні ряд областей республіки знову звернувся в Раду Міністрів УРСР з проханням знизити плани поставок, але ці клопотання було рішуче відхилено. В таких умовах, навчені гірким досвідом 30-х років, голови колгоспів почали в масовому порядку приховувати частину зерна від заготівель, ризикуючи при цьому бути засудженими як „шкідники і саботажники”.
Щоб утаїти бодай дещицю вирощеного ними врожаю, в колгоспах вдавалися до різних методів: ховали зерно, зволікали з його обмолотом і здачею на заготівельні пункти. Наприклад, У Переяслав - Хмельницькому районі Київської області, за неповними даними, у вересні 1946 р. на токах і колгоспних коморах було близько 15 тис. ц зерна, яке мало бути здано державі. Близько 8750 ц зерна, що підлягало вивезенню, осіло на кінець жовтня у колгоспних коморах Хмільницького району Вінницької області. Тут же був і ще не обмолочений урожай з 1580 гектарів. З державних істочників повідомлялось, що на кінець жовтня хлібозаготівлі були виконані приблизно на 50% та перевірки на місцях виявили чисельні факти засипання товарного зерна в насіннєві фонди, затримки під різними приводами зерна на колгоспних складах і т. ін. В окремих колгоспах Запорізької області створювалися фонди соціального забезпечення, які були визнані незаконними.
Мали місце випадки, коли з відома або за розпорядженням керівників господарств для того, щоб затримати зерно, виводилися з ладу молотильні агрегати, інші сільськогосподарські машини. Так, голова голова колгоспу ім.. Р. Люксембург Сталінської (нині - Донецької) області Терещенко дав вказівку зламати сушарку. В колгоспі „Заповіт Ілліча” цієї ж області близько 15 т зерна не просушили, а розпарили, зробивши його вологішим, щоб таким чином зберегти в господарстві. Для боротьби з подібними явищами пунктам „Заготзерно” була дана вказівка приймати все зерно, незважаючи на якість. В резолюції XIV Пленуму Одеського обкому КП(б)У, у якій відбувся ще в липні 1946 р., прямо висувалася вимога не допускати повернення в колгоспи і радгоспи зерна, що доставлялося на пункти „Заготзерно” і держсортфонду.
Заготівельним пунктам республіки в ряді випадків дозволялося приймати зерно вологістю навіть 20%, а кукурудзи - до 30%. Від місцевих органів вимагалося лише одне: за будь яку ціну виконати план. Так, директор Царичанського району „Заготзерно” Є. О. Казимірченко великі втрати зерна на своєму пункті пояснював тим, що був змушений „внаслідок тиску голів сільрад та уповноважених по заготівлях”, а також особисто першого секретаря райкому партії прийняте вологе, некондиційне зерно. На 10 жовтня 1946 р. з 1 647 354 т зерна, яке знаходилося на заготівельних пунктах УРСР, вологого було 50 833 т, сирого - 9 992, засміченого - 302 004, зараженого шкідниками - 144 252. Зберігання такого зерна призводило до його псування. Лише на заготпунктах Сумської області кількість зіпсованого зерна становила 837 т.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
