Еквівалентність перекладу при відображенні функціонально-ситуативного змісту оригінала

Національний Технічний Університет України

“Київський Політехнічний Інститут”

Факультет лінгвістики

Реферат

З дисципліни “Основи перекладознавства”

На тему:

“Еквівалентність перекладу при відображенні функціонально-ситуативного змісту оригінала. Головні рівні плану змісту. Характеристика еквівалентності другого типу.”

Київ 2004

Зміст

Вступ

Поняття «Еквівалентність»...………………………………………………1

1. Види перекладацької еквівалентності...……………………………….....3

2. Характеристика еквівалентності 2 типу...…………………………………5

a) Причини зміни способу опису ситуації при перекладі ...…….………...8

b) Роль функціонально-ситуативного змісту висловлення

у досягненні еквівалентності при перекладі ………………………………11

Висновок………………………………………………………………….…12

Список літератури

Поняття еквівалентність

Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна.

В сучасному перекладознавстві можна знайти три основних підходи до визначення поняття «еквівалент»:

Деякі означення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу.

Другий підхід у вирішенні проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі знайти в змісті оригіналу якусь інваріативну частину, збереження якої необхідно і достатньо для досягнення еквівалентності перекладу. Іншими словами, якщо переклад може виконати одну й ту ж саму функцію чи описує ту ж саму реальність, то він еквівалентний.

Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним. Суть його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, у чому повинна полягати спільність перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реальне виконаних перекладів з їх оригіналами і подивитися, на чому ґрунтується їхня еквівалентність.

Перекладач-професіонал завжди доб'ється практичної інформаційної еквівалентності перекладу оригіналу, але в теоретичному плані вона, ця еквівалентність, дуже різна. Можна заздалегідь стверджувати, що будь-який переклад ніколи не буде абсолютно ідентичний канонічному тексту оригіналу. Еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. І рівень відносності може бути дуже різним. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов і культур, що зіставляються, епохи створення оригіналу і перекладу, способу перекладу, характеру перекладних текстів і т.п. У теорії і практиці перекладу оперують такими подібними поняттями, як еквівалентність. У широкому плані під еквівалентністю розуміють щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь. Певно, ця менша семантична категоричність слова «еквівалентність» і зробила його кращим у сучасному перекладознавстві. [Комиссаров В.Н. “Современное переводоведение” ст.38]

Під еквівалентністю, у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної і функціонально -- комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі. Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу -- це насамперед спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але і на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відбиває повноту і багаторівність цього поняття, пов'язаного із семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими і т.п. характеристиками. Причому всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі, але ступінь їхньої реалізації буде різний в залежності від тексту, умов і способу перекладу. [Латышев Л.К. “Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания” 2 глава]

Головне в будь-якому перекладі -- це передача змістової інформації тексту. Всі інші її види й характеристики, функціональні, стилістичні (емоційні), стильові, соціолокальні і т.п. не можуть бути передані без відтворення змістової інформації, тому що весь інший зміст компонентів повідомлення нашаровується на змістову інформацію, витягується з неї, підказується нею, трансформується в образні асоціації і т.п.

Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна.[Виноградов В.С. «Введение в переводоведение» ст 18-19]

Варто розрізняти потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних текстів, що допускається через різницю мов, на яких створені ці тексти, і перекладацьку еквівалентність - реальну змістову близькість текстів оригіналу і перекладу, що досягається перекладачем у процесі перекладу. Межею перекладацької еквівалентності є максимально можлива (лінгвістична) ступінь збереження змісту оригіналу при перекладі, але в кожному окремому перекладі змістова близькість до оригіналу в різному ступені і різних способах наближується до максимального.

Різниця в системах вихідної мови (ВМ) і перекладацької мови (ПМ) й особливостей створення текстів на кожній з цих мов у різному ступені можуть обмежувати можливість повного збереження в перекладі змісту оригіналу. Тому перекладацька еквівалентність може ґрунтуватися на збереженні (і відповідно втраті) різних елементів змісту, що містяться в оригіналі. В залежності від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, розрізняються різні рівні (типи) еквівалентності. На будь-якому рівні еквівалентності переклад може забезпечувати міжмовну комунікацію.

Типи перекладацької еквівалентності

Характеристика 5ти видів еквівалентності:

· Еквівалентність перекладу першого типу полягає в збереженні тільки тієї частини змісту оригіналу, що складає мету комунікації:

Maybe there is some chemistry between us that dоеsn't mix.

Буває, що люди не сходяться характерами.

That's a pretty thing to say.

Посоромився б!

· В другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу і перекладу не тільки передає однакову мету комунікації, але і відображає ту саму позамовну ситуацію.

Не answered the telephone.

Він зняв трубку.

You are not fit to be in a boat.

Тебе не можна пускати в човен.

· У випадку третього типу еквівалентності зберігаються три частини змісту оригіналу: ціль комунікації, вказівка на ситуацію, і спосіб її опису.

London saw a cold winter last year.

Торік зима в Лондоні була холодною.

That will not be good for you.

Це може для вас погано скінчитися.

· У випадку четвертого типу еквівалентності окрім цілі комунікації, вказівки на ту ж ситуацію і спосіб її опису, зберігається і частина значення синтаксичних структур вихідного тексту.

Open flew the gate and in came the coach.

Ворота розгорнули навстіж, і карета вже була в дворі.

Him I have never seen.

Я його ніколи й в очі не бачив.

· У п'ятому типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу і перекладу, що може існувати між текстами у різних мовах.

The house was sold for 10 thousand dollars.

Будинок був проданий за 10 тисяч доларів.

Не was sure we should both fall ill.

Він був впевнений, що ми обидва знедужаємо.

Характеристика еквівалентності другого типу

В другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу і перекладу не тільки передає однакову ціль комунікації, але і відбиває ту саму позамовну ситуацію. Ситуацією називається сукупність об'єктів і зв'язків між об'єктами, що описується у висловлюванні. Будь-який текст містить інформацію про щось, співвіднесений з якоюсь реальною чи уявною ситуацією. Комунікативна функція тексту не може здійснюватися інакше, як за посередництвом ситуативно-орієнтованого повідомлення. Не можливо представити зв'язний текст, що був би «ні про що», як не може існувати думка без предмету думки.

Більш повне відтворення змісту оригіналу в другому типі еквівалентності в порівнянні з першим типом, де зберігалася лише ціль комунікації, далеко не означає передачу всіх змістових елементів оригіналу. Збереження вказівки на однакову ситуацію супроводжується в перекладах цього типу значними структурно-семантичними розбіжностями з оригіналом. Справа в тому, що ситуація, що позначається, являє собою складне явище, що не може бути описане в одному висловленні цілком, у всьому різноманітті його сторін, властивостей і особливостей. Кожне висловлення описує відповідну ситуацію шляхом вказівки на якісь окремі її ознаки. Одна й та сама ситуація може описуватися через різні комбінації властивих їй особливостей. Наслідком цього є можливість і необхідність ототожнення ситуацій, що описуються з різних сторін. У мові з'являються набори висловлювань, що сприймаються носіями мови як синонімічні («ті, що означають те ж саме»), незважаючи на повну розбіжність складових їхніх мовних засобів.

У зв'язку з цим виникає необхідність розрізняти сам факт вказівки на ситуацію і спосіб її опису, тобто частина змісту висловлювання, що вказує на ознаки ситуації, через які вона відображається у висловлюванні. Ті, що користуються мовою здатні усвідомлювати ідентичність ситуацій, що описані зовсім різними способами. А це означає, що в змісті будь-якого висловлювання присутня інформація, що дозволяє судити як про те, яка ситуація в ньому описується, так і про те, які ознаки використані для її опису.

Різниця між ідентифікацією ситуації і способом її опису відображає своєрідність відносин між мовою, мисленням і описуваною реальністю. Зрозуміло, що в змісті висловлення присутні не самі ситуації і їхні ознаки, а лише їхні розумові образи, що передаються у вигляді якихось зведень чи інформації, тобто у вигляді якогось повідомлення. Характер відображення ознак, що обираються, і внутрішня організація інформації про них складають свого роду логічну структуру повідомлення. Підкреслимо, що мова йде саме про організацію інформації, а не про її конкретний зміст в індивідуальному мовному акті. Ознаки конкретної ситуації, що виділяються, описуються шляхом включення їх у широку понятійну категорію. Одиниці змісту, що відображають окремі ознаки ситуації, являють собою загальні поняття чи змістовні категорії. Наприклад, в основі опису ситуації «деякий предмет лежить на столі» можуть знаходитися поняття: «стан», «сприйняття», «активна дія». Можна сказати: «Книга лежить на столі» (стан), «Я бачу книгу на столі» (сприйняття) чи «Книгу поклали на стіл» (активна дія). Іншим прикладом може бути можливість вибору між фразами: «Він сюди не приходить» (рух), «Він тут не буває» (буття), «Я його тут не бачу» (сприйняття), «Його сюди не запрошують» (активна дія).

Різні способи побудови повідомлення зазначеного типу поєднуються тотожністю описуваної ситуації. Спільність їхнього змісту цілком ґрунтується на екстралінгвістичному досвіді комунікантів. З реального досвіду нам відомо, що, для того щоб людину можна було б побачити в даному місці, необхідно, щоб вона туди прийшла, тобто там була, знаходилася. Звідси робиться висновок, що висловлювання «Вона там майже не буває» і «Ми її там рідко бачимо» означають «те саме». В самих же описах немає чи майже немає спільних семантичних ознак (спільних сем), які б виправдовували прирівнювання їхнього змісту.

Аналогічним образом неважко знайти реальну основу спільності змісту й в інших випадках опису ситуації за допомогою різних змістовних категорій, наприклад:

Ніч уже майже минула. - Незабаром наступить світанок.

Вона нікуди не виходить. - Вона веде відокремлений спосіб життя.

Він добре зберігся. - Він виглядає моложе своїх років.

Ми такими справами не займаємося. - Це не по нашій частині. До нас це не має відношення.

Страницы: 1, 2