Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника.
Протест векселів
Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:
1) Протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Ціль протесту — створення умов для дострокового задоволення вимог кредитора;
2) Протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична ціль протесту — збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобов'язаних по векселю осіб — трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як головні боржники на протязі всього строку позовної давності.
Здійснення протесту в несплаті не потребується, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі об'яви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселю, який не підлягає акцепту.
Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.
Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом — протестом, який здійснюється державним нотаріусом.
Строки здійснення протесту:
1) В неакцепті. Якщо пред'явлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задоволення. Протест в неакцепті повинен бути здійснений у строки, встановлені для пред'явлення до акцепту, тобто на протязі одного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті на протязі цих строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.
2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або пред'явлення протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає сплаті; для векселя строком по пред'явленні — на протязі строку, встановленого для пред'явлення до акцепту, або наступного дня, якщо пред'явлення було здійснено в останній день цього строку.
Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус пред'являє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя.
Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселю — проти векселедавця, по переказному — проти акцептанта.
Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті на протязі наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселю, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.
Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:
— судові органи мають право виносити рішення по позовам, заснованим на опротестовних векселях;
— наступає відповідальність по простому векселю — надписателів, а по переказному — надписателів та трасанта (векселедавця).
Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження «без обороту на мене», є солідарне відповідальними перед векселедержателем. Він має право пред'явити позов до всіх зобов'язаних по векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що сплатив по векселю звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тому, що сплатив опротестований вексель.
Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники по векселю є відповідальними на протязі всього строку позовної давності.
Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив позов:
- суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;
- відсотки від дня строку платежу;
- збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;
- пеню від дня строку платежу.
В разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми.
Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів на протязі одного року із дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний індосант — проти іншого індосанта і трасанта на протязі 6 місяців з дня, в який індосант сплатив вексель, або із дня пред'явлення до нього позову.
2.1. Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.
Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-розрахункову систему України.
Введення повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.
Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльно-сті"[4]; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу[5].
Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністратив-ними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної системи.
За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу[6]. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року[7].
У відповідності до п.1 цього Указу суб'єкти підприєм-ницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборго-ваність звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.
Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. "Про опера-тивну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[8] термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.
Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприєм-ство-кредитор - векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбо-ванців. З метою активізації процесу оформлення заборговано-сті векселями були передбачені спеціальні правила, спрямова-ні на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задо-вольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, підвищити ефектив-ність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.
Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.
З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком. Уявляється, що центральною пробле-мою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим); ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практич-но застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями, відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство"[9]. Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
