16. в чому суть закона про ринкові зони

Переробник харчовой сировини намагається звести до мінімуму витрати на перевезення сировини і готової продукції. Якщо сировину перевозити дешевше, ніж кінцеві продукти, то розміщення під­приємств буде орієнтовано на споживача. У випадку, коли транспор­тування сировини дорожче, ніж кінцевої продукції, завод розміщу­ють поблизу сировинної бази. Зміна вартості доставки с/г сировини або готової продукції може викликати переміщення підприємств у місця, де забезпечується зниження витрат.

Одні переробники сировини продають свою продукцію тільки на місцевих або регіональних ринках, інші реалізують її повсюдно і мають свої збутові підрозділи на території всієї країни.

Переробники визначають розмір ринкової території, яка обслу­говується кожним підприємством та центром збуту продукції у відповідності до закону ринкових зон. Суть цього закону полягає у тому, що територіальний кордон між двома або більшим числом ринків або виробничих підприємств є геометричним місцем точок, де ціни на кінцеву продукцію, включаючи транспортні витрати, рівні для продавців на кожному з ринків. Припустимо, що підприємство "А" має заводську ціну 2 дол. за одиницю продукції, а у під­приємства "Б" собівартість тієї ж продукції вище і ціна вже 3 дол. за одиницю. Обидва підприємства ділять між собою зону у 800 км таким чином, що підприємство "А" буде обслуговувати ділянку про­тяжністю 480 км, а підприємство "Б" — 320 км. У цьому пункті, або на кордоні ринків, кожне підприємство встановлює одну і ту ж ціну реалізації — 5 дол. В усіх інших точках або підприємствах "А", або підприємство "Б" має конкурентну перевагу. Зрозуміло, зміна собівартості або ціни зрушує ринковий кордон.

17. На які групи можна поділити посередників, їх роль.

Серед форм і методів реалізації продуктів харчування можна виділити дві основні групи — заготівля і безпосередня реалізація споживачам.  Заготівля  здійснюється  посередниками,  які  є зв'язуючою ланкою між виробниками і споживачами.

Посередники у продовольчому маркетингу можуть бути розподілені на такі групи: А. Торгові посередники: 1) роздрібні торгівці; 2) оптові торгівці. Б. Агентські посередники: 1) брокери; 2) комісіонери. В. Біржові посередники. Г. Переробники та виробники (фабриканти). Д. допоміжні організації.

Торгові посередники купують товар у виробника і продають споживачеві з метою отримання доходу. Роздрібний торговець ку­пує продукти для перепродажу безпосередньо кінцевому споживаче­ві.

Оптовий торговець продає товари роздрібним торгівцям, іншим оптовикам та промисловцям, але не збуває їх в істотних кількостях кінцевим споживачам.

Агентські посередники діють як представники своїх клієнтів. У дійсності агентські посередники продають не товари, а послуги — знання ринку та "ноу-хау".

Агентські посередники поділяються на дві групи — комісіо­нерів і брокерів. Різниця між ними у ступені повноважень.

До функцій комісіонера входить: фізичне маніпулювання з про­дуктом, договір про умови продажу, справляння плати з відрахуван­ням з неї своєї винагороди і вручення решти своєму довірителю.

Брокер, як правило, безпосередньо не розпоряджається про­дукцією. Він точно додержується вказівок свого довірителя і володіє меншими повноваженнями у переговорах щодо цін, ніж комісіонери.

В галузі сільського господарства приклади цих двох категорій агентських посередників — фірми комісійного продажу худоби і зернові брокери на хлібних біржах.

Спекулятивні посередники — скуповують та перепродають продукти з метою одержання прибутку за рахунок зміни цін. їх на­зивають торгашами, спекулянтами, шахраями та розподільниками. Так, зерновий спекулянт за один день торгів може скупити і продати зерно декілька разів. При цьому він ризикує, тому що ціна може впасти.

Переробники та виготовннки (фабриканти) — займаються зміною форми продукту. Підприємці боенного, борошномельного та плодоконсервного виробництв займаються також закупівлею сирови­ни для себе і оптовим продажем своєї готової продукції роздрібним торгівцям.

Допоміжні організації — сприяють різним посередникам у ви­конанні їх завдань. Одна група цих організацій надає оснащення, можливість маніпулювати продукцією або зведення покупців і про­давців. Приклади цієї групи — худобопригонні компанії, зернові біржі та плодоовочеві аукціони.

Інша група — торгові асоціації. Їх мета — збирання, оцінка та передача цінної інформації конкретній групі підприємств або тор­гівлі Безпосереднє доведення продуктів до споживача здійснюється через торгову мережу. При цьому форми реалізації можуть бути різними. Це — великі універсами (супермаркети), невеликі спеціалізовані магазини, торгові автомати, магазини заказів, продо­вольчі ринки (базари), різні форми громадського харчування (великі ресторани, невеликі закусочні, кафе, буфети та ін.).

18. Які стадії проходить процес упровадженяя марк. діяльності на підпр. АПК

Практична реалізація концепції продовольчого маркетингу відбувається на підприємствах АПК. З цієї точки зору продовольчий маркетинг — це система організаційно-технічних, фінансових та комерційних функцій підприємств, спрямованих на найбільш повне і швидке задоволення потреб споживачів у сільськогосподарській продукції і продовольстві. Без організації маркетингової діяльності неможлива успішна робота ні одного аг­ропромислового підприємства.

На звичайному підприємстві у агропромисловому виробництві процес впровадження маркетингової діяльності здійснюється посту­пово і, як правило, проходить п'ять стадій.

На першій стадії маркетинг розглядається під кутом зору таких понять, як реклама і стимулювання збуту.

На другій стадії формується більш широкий підхід до управління маркетингом: основна ціль — щоб покупець був задово­лений придбанням продукції, післяреалізаційним обслуговуванням та ін. При цьому запити і потреби споживачів можуть змінюватися, що необхідно враховувати при виробництві і збуті продукції.

А тому на третій стадії слід постійно оновлювати виробництво та підвищувати якість пропонованих послуг.

На четвертій стадії впровадження маркетингу підприємство по­винно вивчити наявні можливості і зайняти певне положення на рин­ку. Це означає — спробувати виділитись на фоні інших підприємств, які виробляють аналогічну продукцію для ринкового сектору.

Останній, п'ятій стадії впровадження маркетингу відповідає ви­конання усіх функції щодо аналізу ринків та потреб, плануванню, обліку і регулюванню роботи у галузі освоєння ринків збуту.

27. Які особливості землі як засобу вир-ва.

Вихідною матеріальною основою господарювання в системі аг­робізнесу є земля. З використання родючих властивостей землі розпочинається процес агропромислового виробництва. На землі розміщуються посіви, а також тваринницькі ферми та споруди, вона використовується також як пасовище для худоби.

Як засіб виробництва земля має ряд особливостей: вона є неза­мінним ресурсом; її використання з метою сільськогосподарського виробництва обмежене та зумовлене тими кліматичними умовами, в яких знаходиться дана ділянка; вона характеризується постійним місцерозташуванням, її розміри просторово обмежені; розширити земельні угіддя можна лише за допомогою значних вкладень праці та коштів; земля відноситься до категорії основних фондів АПК. Але вона відрізняється від інших основних фондів тим, що немає власти­востей фізичного і морального зносу. При раціональному викори­станні її родючість зростає, а при надмірній експлуатації — падає.

У сільськогосподарському виробництві використовують землі різної якості. Порівняльна характеристика якості земельних угіддь називається бонітировкою грунту.

Вона необхідна для економічної оцінки землі, ведення земельно­го кадастру, меліорації і т. п. Поняття "якість землі" — включає в себе родючість грунтів, рельєф та конфігурацію ділянок, кліматичні умови. Ці фактори можуть проявлятися в різних сполученнях. На­приклад, родючі землі можуть знаходитися у несприятливих кліма­тичних умовах або у незручних рельєфних умовах і т. п.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16