- про характер експортованої за контрактом продукції;
- про терміни постачання товарів і терміни надання імпортеру товарних документів і документів про відвантаження;
- про торгові і валютні обмеження в країнах походження імпортера й експортера і форми дозволів;
- про місце платежу по форфетованим зобов'язаннях і ін.
Експортер, отримавши від форфейтора дані про розміри винагороди, може скорегувати остаточну суму контракту для того, щоб цілком покрити свої витрати по форфейтинговій операції.[5]
На другому етапі експортер, одержавши від форфейтора пропозицію про кредитування, має якийсь час, звичайно 24 години, щоб винести рішення про укладення контраткту. Після укладення контракту набирають сили взаємні зобов'язання учасників контракту: зобов'язання форфейтора придбати векселі за фіксованою відсотковою ставкою і зобов'язання експортера надати такі векселі.
Між укладенням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням контракту може проминути досить тривалий час (шість і більш місяців), оскільки контракт укладається задовго до фактичного відвантаження товару. У цей період часу експортер виплачує форфейтору комісійні за зобов'язання, що визначаються як певний відсоток від суми контракту, найчастіше 0,125 – 0,75% щомісячних. Комісія виплачується щомісяця авансом. Виплата комісійних пов'язана з тим, що в цей період форфейтор повинен буде будь-коли, виконати зобов'язання за контрактом і не може використовувати кошти для інших інвестицій. Він також повинен залучати кошти з грошового чи валютного ринків для фактичного обліку векселів, наражаючись на валютний і відсотковий ризики.
Як своєрідна форма хеджування валютних ризиків експортерів, останнім часом почали з'являтися опціони на певні види фінансових операцій, у тому числі і платежі по форфейтинговим контрактам. Однак у такому випадку вартість хеджування підвищується, оскільки форфейтор установлює додаткову суму комісійних за право здійснення форфейтинга, що фактично є платою за придбання опціону.
Під час використання форфейтингу можуть виникати додаткові види ризиків:
1. Ризик «дефолта» з боку уряду країни походження імпортера – можливість підприємств, організацій і установ країни виконувати свої платіжні зобов'язання в іноземній валюті.
2. Ризик оголошення мораторію на платежі за кордон, пов'язаний з політичними чи іншими обставинами.
3. Ризик не конвертованої валюти.
4. Ризик здійснення платежів, пов'язаний з особливостями валютного законодавства країни походження імпортера.
Облік цих ризиків передбачає здійснення аналізу платіжного балансу, обсягів і структури зовнішнього боргу, золотовалютних резервів і т.д. країни походження імпортера, перерахунки ціни контракту у валюту експортера, установлення відсоткових ставок на основі ставок форвардного ринку і т.д.
У світовій практиці сума дисконту, стягувана на користь форфейтора за запобігання комерційного і валютного ризиків, знаходить відображення в відсоткових ставках євроринку за середньостроковим форвардним покриттям, а завдяки йому – у відсоткових ставках по євровалютних депозитах і кредитам у тих же валютах, що і комерційні контракти.
У практиці діяльності вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає впроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще не досить урегульовані. Специфікою форфейтинга є неоднозначний його характер. Це кредитно-вексельний контракт, пов'язаний з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхідно одночасне дослідження правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу і валютного регулювання.
Згідно з Положенням Національного банку України «Про кредитування» №246 від 28.09.1995 р. форфейтингові контракти можна характеризувати як своєрідну форму кредитного договору у вигляді комерційного кредиту експортеру. Пункт 36 Положення визначає комерційний кредит як товарну форму кредиту, що характеризує відносини з питань переподілу матеріальних фондів і визначає кредитний контракт між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть утворювати платіжні кошти у вигляді векселів – зобов'язань боржника оплатити кредитору певну суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, зроблені послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. У світовій практиці форфейтинг використовують переважно для експорту засобів виробництва.
При цьому необхідно відзначити, що в Положенні «Про кредитування» закладена можливість чітко розмежовувати форфейтинг і угоду «а-форте»: «У випадку оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших контрактів про надання кредиту не укладається». Погашення такого кредиту може здійснюватися: 1) виплатою боргу за векселем; 2)передаванням векселя іншій юридичній особі (крім банків і кредитних установ); 3) переоформленням комерційного кредиту на банківський.
Через специфіку форфейтингових операцій, пов'язану з тим, що фактично кредит імпортеру надає не форфейтор, а експортер, виникає необхідність в обліку додаткових витрат експортера на одержання й оплату цього кредиту у вартості експортованої продукції. Експортер буде намагатися цілком або частково перекласти свої додаткові витрати на імпортера, підвищивши ціну контракту чи на основі додаткової домовленості про те, що протягом терміну відстрочки платежу імпортер буде виплачувати експортеру відповідні відсотки.
4. ОХОРОНА ПРАЦІ
4.1 Законодавчі акти про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з закону "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Закон України "Про охорону праці" визначає основні положення по реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює при участі відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і чи організації уповноваженим їм органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Чинність Закону поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності і видів їхньої діяльності, на всіх громадян, що працюють, а також притягнуті до праці на цих підприємствах.
У випадку, коли міжнародними чи договорами угодами, у яких бере участь Україна, установлені більш високі вимоги до охорони праці, чим ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору чи угоди.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи росту продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і підйому на цій основі матеріального і культурного рівня трудящих.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
- комплексного рішення завдань охорони праці на підставі національних програм з цих питань і з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в області науки і техніки й охорони навколишнього середовища;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування збитку людям, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворюваннях;
- установлення єдиних нормативів по охороні праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їхньої діяльності;
- використання економічних методів керування охороною праці, проведення політики пільгового оподатковування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів для охорони праці;
- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій і суспільних об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками і працівниками (їхніми представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень, щодо охорони праці на місцевому і державному рівнях;
- міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з поліпшення умов і безпеки праці.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, що працюють на підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і громадяни України.
4.2 Санітарно-гігієнічні вимоги до приміщення ІОЦ.
Персональні ЕОМ є виробами складної обчислювальної техніки і, як будь-який прилад, вимагають при роботі з ним дотримання визначених методів безпечної роботи і техніки електробезпечності, зневага якими може заподіяти чимало неприємностей.
Технічні і периферійні засоби ПЕОМ повинні відповідати вимогам безпеки при їхній експлуатації, монтажі, ремонті й обслуговуванні окремих комплексів і систем у цілому. Пристрої керування ПЕОМ, пристрої вводу-виводу і підготовки даних у процесі експлуатації повинні бути вогнебезпечними і відповідати вимогам безпеки протягом усього терміну служби.
Органи керування технічними засобами ПЕОМ, пристрої вводу-виводу, засоби діагностики і контролю роботи повинні виключати нагромадження статичної електрики в небезпечних кількостях. Окремі блоки ЕОМ допускається експлуатувати з пристроями зняття електричного заряду.
Типовими відчуттями людей, що працюють до кінця робочого дня з персональними комп'ютерами, є головний біль, різь в очах, що тягнуть болі в м'язах шиї, рук і спини, сверблячка шкіри на обличчі і т.д. Випробовувані день у удень вони можуть привести до мігреней, частковій утраті зору, сколіозу, шкірним запаленням та іншим захворюванням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
