Національні орієнтири інноваційної політики виявляються в конкретних моделях, що використовуються різними країнами. Тут позначається нерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється і в сфері інновацій. Внаслідок цього виникає необхідність зосереджувати національні зусилля на ключових областях науки і техніки, - тих, в яких країна може досягти лідируючого положення на світовому ринку. Зокрема, виділяють американську і японську моделі інноваційної політики.
Американська модель відрізняється найбільш повною автономією підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом виділення особливої області, останнім часом це інформаційна технологія, куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її пріоритет. Результати і побічні продукти інформаційних інновацій стають важливим джерелом інновацій інших.
Японська модель також передбачає створення технологічного пріоритету, але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останні 10-12 років технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучій технологій виготовлення роботів.
Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні переваги, які повинні бути досягнуті, і стимулюється їх розвиток з тим, щоб потім перекладати на нові технології все народне господарство.
Успіхи НТП залежать від того, яке місце наука займає в суспільстві. Світовий досвід показує, що необхідною і достатньою умовою прогресу в розвитку науки і техніки є свобода творчості.
Досвід цих країн є дуже важливим для України, котра має величезні проблеми із залученням у виробництво нових технологій.
Перед Україною стоїть багато складних завдань в усіх сферах суспільного життя. У сфері економіки – це передусім гальмування процесу сповзання у глибоку економічну кризу, зупинення зниження життєвого рівня народу, стабілізація і поступове зростання економіки, добробуту населення. Поряд з цими тактичними цілями перед країною стоять важливі стратегічні завдання: досягнення рівня розвитку передових країн світу, входження рівноправним членом у систему світового господарства.
Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду життя у ринкових умовах порівняно з іншими країнами світу. Тому, вивчення такого досвіду на прикладі інших розвинених країн дасть змогу, по-перше, запобігти багатьом помилкам, котрі робилися ними на шляху до економічного зростання, а по-друге, якнайшвидше та з найменшими витратами пройти цей шлях.
Однією з об”єктивних причин, що перешкоджають нині виходженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Вирішити цю проблему здатні лише нові технології, залучення яких було основною передумовою економічного зростання багатьох країн.
У останні роки виникли серйозні сумніви щодо бажаності економічного зростання для країн, що вже досягли добробуту. У основі цих сумнівів лежить ряд взаємопов'язаних аргументів.
1. Забруднення навколишнього середовища. Противники економічного зростання передусім стурбовані погіршенням стану навколишнього середовища. Вони затверджують, що індустріалізація і економічне зростання породжують такі негативні явища сучасного життя, як забруднення, промисловий шум і викиди, погіршення вигляду міст, транспортні затори і т.д. Всі ці витрати економічного зростання виникають, оскільки виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але не утилізовує їх повністю. Практично все, що залучається до виробництва, згодом повертається в довкілля у вигляді відходів. Чим значніше економічне зростання і вище рівень життя, тим більше відходів повинна буде поглинути або спробувати поглинути навколишнє середовище. У будь-якому суспільстві, що вже досягло добробуту подальше економічне зростання може означати тільки задоволення все більш неістотних подробиць при зростанні загрози екологічної кризи. Тому деякі економісти вважають, що економічне зростання повинне цілеспрямовано стримуватися.
2. Чи Вирішує економічне зростання проблеми? Прихильники економічного зростання вважають, що воно саме по собі вирішує соціально-економічні проблеми. Однак це твердження не можна визнавати повністю доведеним. Противники економічного зростання, зокрема, стверджують, що проблема бідності в країні, по суті є проблемою розподілу, а не виробництва. Для її рішення необхідна політична сміливість і воля, а зовсім не збільшення суспільного продукту. Взагалі говорячи, аж ніяк не очевидно, що економічне зростання є або буде бути засобом розв'язання проблем, що стоять перед країною.
3. Відсутність гарантій. Противники економічного зростання вважають, що швидке зростання породжує неспокій і невпевненість серед людей. Працівники будь-якого рівня побоюються, що накопичені ними професійні навички і досвід можуть виявитися застарілими в міру технічного прогресу.
4. Економічне зростання і людські цінності. Критики економічного зростання також висувають цілий ряд аргументів на користь того, що, хоч, економічне зростання забезпечує нам “прожиток ”, воно не може забезпечити нам “гарне життя”. Насправді, виробляючи все більше, ми отримуємо при цьому все менше радості. Протягом двох сторіч технічного прогресу трудящі перетворилися з ремісників і художників в додатки машин, що натискають на кнопки, і втратили естетичне і почуттєве задоволення від роботи. Хіба при проведенні балансу економічного зростання ми не повинні вважати це істотним збитком? Точніше говорячи, економічне зростання означає індустріалізацію, масове виробництво, яке не носить творчого характеру і не приносить задоволення працівнику, а також відчуження трудящих від прийняття життєво важливих рішень.
Але багато які економісти виступають в захист економічного зростання як важливої суспільної мети, приводячи наступні доводи.
1. Рівень життя. Як вже відмічалося раніше, економічне зростання є основною умовою матеріального достатку і підвищення рівня життя. У умовах економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до менших протиріч між різними групами населення. Є можливість одночасно модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на даному рівні, здійснювати програми допомоги старезним, хворим і бідним, вдосконалити систему освіти і інші галузі соціальної сфери і при цьому підвищувати особисті прибутки за вирахуванням податків.
2. Економічне зростання і навколишнє середовище. Прихильники економічного зростання вважають, що його зв'язок із станом навколишнього середовища дуже перебільшений. На ділі ці проблеми можна відділити один від одного. Якщо суспільство зовсім відмовиться від економічного зростання, зберігаючи ВНП на постійному рівні, йому все ж доведеться вибирати між різними структурами виробництва, і цей вибір буде впливати на стан навколишнього середовища і якість життя.
Забруднення є не стільки побічним продуктом економічного зростання, скільки результатом неправильного ціноутворення. А саме: значна частина природних ресурсів (ріки, озера, океан і повітря) розглядається як “загальна власність” і не має ціни. Тому ці ресурси використовуються понадміру інтенсивно, що погіршує їх стан. Звичайно ж існують серйозні проблеми, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Але обмеження економічного зростання не вирішить цих проблем. “Щоб обмежити забруднення треба обмежити саме забруднення, а не економічне зростання”. [9, стор. 391]
3. Позаекономічні міркування. Захисники економічного зростання стверджують, що його уповільнення або припинення не надасть автоматично благотворного впливу на людські цінності і не забезпечить людям “хороше життя”. Насправді потрібно чекати зворотнього. Наприклад, кінець економічного зростання не відмінить роботу на конвейєрі. Навпаки, економічне зростання завжди супроводилося скороченням частки зайнятих людей в конвейєрному виробництві. Невірно і те, що економічне зростання завжди робило труд неприємним і небезпечним. Оновлення обладнання, як правило, знижує напруженість труда й імовірність нещасних випадків.
Нарешті, не можна погодитися з тим, що уповільнення або припинення економічного зростання ослабляє прагнення людей до матеріальних цінностей і зменшує їх відчуження від виробництва. Швидше результати будуть зворотними. Самі гучні протести проти погоні за неживою лунають якраз в тих країнах і серед тих груп населення, де в цей час рівень добробут найбільш високий! Інакше говорячи, саме високий рівень життя, що забезпечується економічним зростанням, і дає можливість все більшому числу людей “витрачати час на освіту, роздуми і самореалізацію”.
1. Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994. - 336 с.
2. 2. Основи економічної теорії. Підручник за ред. проф. С.В. Мочерного. – Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993 р.
3. Статистика. Підручник. За ред. А.В, Головача, А.М. Єріної, О.В. Козирєва. – К.: Вища школа, 1993.
4. Радіонова І.Ф, Макроекономіка та економічна політика. К.: Таксон, 1996.
5. James D. Gwartney and Richard L. Stroup, "What Everyone Should Know About Economics And Prosperty", 1993. Авторизованный русский перевод: Институт национальной модели экономики, М.: 1996
6. Твісс Б. Управление научно-техническими нововведениями. Сокр. пер. с англ. - М.: Економіка. – 1989
7. Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. - М.: Республика, 1995.
8. Герман Ван дер Вее “История мировой экономики, 1945-1990” М., Наука, 1994.
9. Современная экономика. Общедоступный учебный курс. Ростов н/Д.: изд-во «Феникс», 1998.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
