По-третє, міжнародна торгівля сприяє конкуренції на внутрішніх ринках і дозволяє споживачам купувати самі різноманітні товари з всього світу по розумних цінах.
Конкуренція через кордони допомагає внутрішнім виробникам “тримати вухо гостро”, примушуючи їх поліпшувати якість своєї продукції і утримувати витрати на низькому рівні. До того ж широкий асортимент товарів з-за кордону надає споживачам набагато велику свободу вибору.
Недавній досвід автомобільної промисловості Північної Америки служить вищесказаному хорошою ілюстрацією. Зіткнувшись з жорсткою конкуренцією з боку японських фірм, автобудівники "великої трійки" (Американські автомобільні компанії "Дженерал Моторз", "Форд" і "Крайслер") стали посилено працювати над підвищенням якості своїх машин. У результаті надійність легкових автомобілів і грузовиків, доступних північноамериканським споживачам, включаючи машини власного виробництва, виявилася більш високою, ніж, якби конкуренції з іноземними виробниками не було.
Коли країни вводять тарифи, квоти, контроль за обмінними курсами, бюрократичні заходи регулювання імпорту або експорту і інші види торгових обмежень, вони збільшують витрати торгівлі і зменшують вигідність обміну. Як відмічав Генрі Джордж, торгові обмеження еквівалентні блокаді, що встановлюється урядом проти свого ж власного народу, і шкода від неї так же велика, як і від ворожої блокади.
Економічне зростання можна оцінити за допомогою системи взаємопов'язаних показників, що відображають зміну результату виробництва і його чинників.
У умовах ринкової економіки для забезпечення виробництва товарів і послуг необхідні три фактори виробництва: труд, капітал і земля (природні ресурси). Отже, сукупний продукт Y є функція від витрат труда (L), капіталу (K), і природних ресурсів (N):
Y = f (L, ДО, N)
Для характеристики економічного зростання використовується ряд показників, за допомогою яких вимірюється результативність застосування окремих чинників виробництва.
У економічній теорії прийнято виділяти фактори, що знаходяться на стороні сукупної пропозиції. До них відносяться:
а) кількість і якість природних ресурсів;
б) кількість і якість трудових ресурсів;
в) об'єм основного капіталу;
г) рівень науково-технічного прогресу (технологія).
Від чинників сукупного попиту залежить реалізація національного продукту, що зріс, тобто всі елементи сукупного попиту повинні забезпечувати повну зайнятість всіх ресурсів, що збільшуються. Крім того, до чинників, пов'язаних з сукупним попитом, відноситься і ефективний розподіл ресурсів.
Найважливішим з чинників є витрати труда. Цей чинник визначається передусім чисельністю населення країни. Однак частина населення не включається в число працездатних і не виходе на ринок праці, до неї відносяться учні, пенсіонери, військовослужбовці і т.д. Бажаючі працювати утворять так звану робочу силу. Крім того, в складі робочої сили виділяються безробітні, тобто ті, хто має бажання працювати, але не може знайти роботу. Так, в США зайняті становили 46% всього населення (252,6 млн. чол.) в 1991 році.
Однак зміна витрат труда числом зайнятих не в повній мірі відображає дійсний стан речей. Найбільш точним вимірником витрат труда є показник кількості відпрацьованих людино-годин, що дозволяє врахувати сумарні витрати робочого часу. Збільшення витрат робочого часу залежить від ряду чинників: від темпів приросту населення, від бажання працювати, від рівня безробіття, рівня пенсійного забезпечення і т.п. Всі фактори міняються у часі і по країнах, створюючи початкові відмінності в темпах і рівнях економічного розвитку.
Нарівні з кількісними чинниками важливу роль грає якість робочої сили і відповідно витрати труда в процесі виробництва. У міру зростаючої освіти і кваліфікації працівників відбувається підвищення продуктивності труда, що сприяє підвищенню рівня і темпів економічного зростання. Інакше говорячи, витрати труда можуть розширяться без якого-небудь збільшення робочого часу і чисельності зайнятих, а лише за рахунок підвищення якості робочої сили.
Іншим важливим чинником економічного зростання є капітал - це обладнання, будівлі і товарні запаси. Основний капітал включає і житловий фонд, тому що люди, мешкаючи в будинках, витягують вигоду з послуг, що надаються будинками.
Фабричні будівлі і контори з їх обладнанням є чинниками виробництва, тому що працівники, озброєні великою кількістю машин, будуть проводити більше товарів. Товарні запаси також вносять свій внесок у виробництво.
Витрати капіталу залежать від величини накопиченого капіталу. У свою чергу, накопичення капіталу залежить від норми накопичення: чим вище норма накопичення, тим більше (при інших рівних умовах) розміри капіталовкладень. Приріст капіталу також залежить і від розмаху накопичених активів - чим вони більше, тим менше, при інших рівних умовах, швидкість збільшення капіталу, темп його зростання. Так, наприклад, розміри накопиченого капіталу в США і країнах Західної Європи великі і темпи його зростання в 3-5 раз нижче, ніж в таких країнах, як Південна Корея, Бразилія, Тайвань і інш., де процес накопичення почався порівняно недавно.
При цьому потрібно мати на увазі, що об'єм основного капіталу, що приходить на одного працівника, тобто капіталоозброєність, є вирішальним чинником, що визначає динаміку продуктивності труда. Якщо за певний період зростав об'єм капіталовкладень, а чисельність робочої сили збільшилася в більшій мірі, то продуктивність труда буде падати, оскільки скорочується капіталоозброєність кожного працівника.
Важливим чинником економічного зростання є земля, а точніше, кількість і якість природних ресурсів. Очевидно, що великі запаси різноманітних природних ресурсів, наявність родючих земель, сприятливі кліматичні і погодні умови, значні запаси мінеральних і енергетичних ресурсів вносять вагомий внесок в економічне зростання країни.
Однак наявність багатих природних ресурсів не завжди є самодостатнім чинником економічного зростання. Наприклад, деякі країни Африки і Південної Америки володіють істотними запасами природних ресурсів, але досі перебувають в списках відсталих країн. Це означає, що тільки ефективне використання ресурсів веде до економічного зростання.
Науково-технічний прогрес є важливим двигуном економічного зростання. Він охоплює цілий ряд явищ, що характеризують вдосконалення процесу виробництва. Науково-технічний процес включає в себе вдосконалення технологій, нові методи і форми управління і організації виробництва. Науково-технічний прогрес дозволяє по-новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. При цьому, як правило, виникають нові, більш ефективні галузі. Збільшення ефективного виробництва стає основним чинником економічного зростання. Роль науково-технічного прогресу як одного з найголовніших чинників економічного зростання буде розглянуто в останній главі цієї курсової роботи.
В результаті дослідження, здійсненого Джоном фендриком на основі аналізу даних майже за 90 років (з 1869 по 1957 р.) доведено, що менш ніж половину приросту загального обсягу виробництва можна пояснити діянням таких чинників, як земля, праця і капітал. Більше половини залежить від інших чинників. Щоб зрозуміти, які це чинники, проаналізуємо економічну динаміку країн у післявоєнний період.
Чому саме цей відрізок часу доцільно взяти як об’єкт розгляду? Річ у тім, що саме в післявоєнний період економічне зростання стало метою економічної політики урядів більшості розвинених країн. Ідеологія економічного зростання була покладена в основу творення держави загального добробуту.
З 1948 р. по 1971 р. світове промислове виробництво збільшувалося в середньому на 6,5% щорічно. Таких темпів економічна історія раніше не знала. Для порівняння: під час промислової революції XVIII століття економіка Великобританії зростала в середньому на 1,5% на рік, а під час промислового перевороту у США у XIX столітті зростання сягало 3% [8].
Високі темпи економічного зростання у післявоєнний період у роботі Германа Ван дер Веє пояснюються двома головними “нефізичними” чинниками: “динамікою надолуження” та переходом до системи змішаної економіки.
В основі пояснення швидких темпів зростання, що дістало назву “динаміки надолуження”, лежить ідея А. Гершенкрона. Її суть зводиться до того, що країна, уряд якої здійснює політику індустріалізації примітивної економіки, демонструє темпи росту настільки високі, наскільки великим є її відставання від групи країн–лідерів. Відставання від США країн Європи та Японії, які, головним чином, і забезпечили високі темпи світового зростання у післявоєнний період, було спричинене двома світовими війнами та міжвоєнною депресією. І вже в 1950-1970 рр. Середньорічний темп зростання ВНП в Німеччині сягнув 6,3%, в Японії – 10%, тоді як у США в цей період він становив лише 3,8%.
Високі темпи зростання у післявоєнній Європі та Японії, крім того, забезпечувалися міжнародним співробітництвом, перебудовою зруйнованого господарства на принципово нових технологічних засадах. Безумовно, ці два чинники діяли на боці пропозиції. Водночас почали діяти чинники зростання на боці попиту: збільшення державних витрат, рівня заробітної плати тощо.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
