У соціальному плані корпоратизації має справедливий характер і забезпечує збалансованість інтересів державних і трудових колективів, окремих працівників, надаючи їм можливість стати повноправним власником і одержувати однаковий доход за акціями. Корпоратизація дає змогу упорядкувати інтереси функціонуючих підприємств і структур по горизонталі і вертикалі, відтак ефективна робота виробника стає вигідною і йому, і державі, і територіальним органам управління.

Процес ринкового реформування потребує поглибленого теоретичного дослідження нових макро- та мікроекономічних проблем, пов’язаних з процесами роздержавлення та приватизації, усталенням нових організаційно-правових форм та форм господарювання, а також їхньою реструктуризацією.

Важливою складовою структурної трансформації економіки є виникнення корпоративного сектору, який є базовим для функціонування ринкової економіки. У процесі реструктуризації великих промислових підприємств державна форма господарювання змінюється на акціонерну, що створює підґрунтя для розвитку корпоративних відносин. Але запровадження корпоративних форм господарювання у перші роки становлення ринкових відносин мало не тільки переваги, а й спричиняло до негативних наслідків. Невизначеність приватизації, у межах якої і відбувалася корпоратизація державної власності, значною мірою зумовили розгортання структурної кризи [1, 2, 3].

Ситуація структурної кризи у формуванні корпоративного сектору перехідної економіки була зумовлена такими чинниками:

§        Непослідовністю та стихійністю державної політики у формуванні інституційної структури корпоративних відносин сто воно корпоратизованих підприємств та їхньої фондової інфраструктури: недосконалістю корпоративного законодавства; невідповідністю механізмів корпоративного процесу моделі корпоративного управління;

§        Відсутністю професійних кадрів з управління корпоратизованими підприємствами, а також низьким рівнем економіко правової обізнаності власників корпоративного капіталу та пересічних громадян.

Прорахунки й недоліки у процесі становлення корпоративних відносин безпосередньо пов’язані з недоосмислення їхніх підвалин у теоретичному науковому аспекті. Цей складний, поетапний процес потребує врахування багатьох макроекономічних параметрів, необхідних для формування цілісної сучасної системи корпоративних відносин, здатної функціонувати ефективно.

Взаємовідношення окремих елементів, що відображають суть процесів роздержавлення, приватизація і корпоратизація передбачає у кінцевому підсумку скорочення державного втручання у різні сфери економічного і соціального життя суспільства. Це відбувається завдяки послідовній зміни форм власності.

Приватизація – це процес роздержавлення власності на засоби виробництва, майно, житло, землю, природні ресурси, який здійснюється шляхом продажу чи безоплатної передачі об’єктів державної власності у руки колективів і приватних особі з утворенням підприємства на основі корпоративної, акціонерної, приватної власності.

За своєю суттю процес корпоратизації державного підприємства на закрите акціонерне товариство. Корпорація це сукупність осіб, що об’єдналися для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності, й утворили самостійний суб’єкт права – юридичну особу [4]. У приватний корпорації більшість акцій належить одному власникові, родині чи вузькій групі акціонерів.

Специфіка правого оформлення пайового бізнесу у різних державах, а точніше у різних системах права, дає підставу тільки для дуже загального універсального визначення корпорації. Одне з найвідоміших визначень корпорація – організація, що поставила перед собою певні цілі, діє заради суспільного блага, яка володіє визначеними правами, є юридичною особою, діє на постійній основі і несе обмежену відповідальність [5].

Корпоратизації, що має у своїй структурі могутню систему фінансових виробничих суб’єктів, легше вирішувати питання стратегічного розвитку, а відтак і споживання робочої сили, фінансування процесу підготовки і перепідготовки кадрів. У рамках корпорації обслуговування ринку робочої сили має забезпечувати економіку виробництва і зайнятості у державному секторі, сприяти виділенню у сферу надлишкових внутрівиробничих резервів робочої сили, що перерозподілятиметься за участю і під контролем органів працевлаштування й інтересів соціально-економічного розвитку корпорацій.

Носієм корпоративних прав є акція, яка у загальній структурі одиночного капіталу є останньою і безстроковою вимогою і тому вона найповніше репрезентує капітал. Для власників акцій визначення руху (приросту – прибутку або зниження – збитку) капітал є дуже важливим. Саме акції репрезентують ті обсяги капіталу, які можуть бути визначені поза ринком. Тому реалізація власності на капітал, пре доставленого акціями, реалізація руху позивного капіталу, вкладеного в акції, обумовлюють необхідність існування ринку акцій. В існуванні ефективного ринку акцій заінтересовані власники акцій, оскільки таким чином вони реалізують максимальне значення їхньої вартості, яке визначає покупець з наміром та спроможністю найефективнішого використання капіталу, репрезентованого акціями.

Акціонерні товариства та ринок акцій є результатом розвитку капіталу, що зумовлено: тривалістю відтворення основного капіталу та довгострокових активів, набуттям капіталом у відтворення не грошових форм, зацікавленістю інвесторів у ефективній реалізації власності на капітал у формі акцій.

Ринок акцій в економіці виконує дві основні функції – розподіляє та перерозподіляє ресурси між галузями та окремими підприємствами. Механізми їхньої реалізації представлені відповідно додатковими емісіями (акцій, облігацій та інших цінних паперів) і процесами злиття та поглинань [6].

Здійснення двох основних функцій неможливе без оцінки акцій, відповідно до якої обираються напрями руху капіталів. Оцінка акцій є також допоміжною функцією ринку акцій. Ринок акцій ефективний тоді, коли на ньому реалізуються найкращі з можливих інвестицій.

Оцінюючи вартість капіталу корпорацій, в тому числі інтелектуального капіталу, ринок акцій сприяє:

§                    Досягненню відповідності праці та власності, стимулюючи тим самим трудову діяльність і реалізуючи її, в тому числі, через венчурні форми фінансування підприємницької ініціативи;

§                    Створенню нематеріальних капітальних благ, науково-технічних розробок та нових ідей. Акціонерна форма організації бізнесу є найсприйнятливішою та адаптовнішою до реалізації нематеріальних благ як капіталу. Це виявляється у венчурних формах формування бізнесу, у підвищеній абсорбції великими корпораціями науково-технічних досягнень, що мотивує їхню зацікавленість у науково-технічних розробках та відповідне фінансування їхнього проведення.

Ефективний ринок акцій створює умови для збалансування особистих інтересів інвесторів та економіки у цілому, що підтверджується статистичними даними. Саме завдяки переліченим вище властивостями ефективність ринку акцій, так і з боку держави як зацікавлених суб’єктів.

Розвиток ринку акцій органічно пов'язаний з розвитком акціонерних товариств і акціонерної власності. Розвиток інституту акціонерних товариств проявляється у розвитку відносин корпоративного управління, відносин акціонерів та менеджерів, у захисті акціонерами своїх прав і посиленні впливу та ролі держави у цих відносинах. Суперечності відносин корпоративного управління, спричиняючи суперечностями між статичною та динамічною ефективністю відтворення капіталу усуваються шляхом наділення менеджерів акціями як винагороди з правом реалізації їх через декілька років [7,8].

Корпоративна власність має двоїсту природу і зумовлює не лише усуспільнення, а й персоніфікацію власності. Це в свою чергу є об’єктивною основою економічних відносин не тільки в середині корпорацій, а й усієї економічної системи суспільства, оскільки з розповсюдженням акцій серед широких верств населення передбачається участь кожного акціонера у самому процесі виробництва, а також у процесах привласнення, володіння, розпорядження і користування умовами та результатами виробництва своєї компанії, досягається єдність інтересів акціонерами та підприємством.

Процес здійснення корпоратизації має вже певне правове забезпечення. Основними джерелами державних і правових відносин є: Конституція України, Указ Президента України від 15 червня 1993р. "про корпоратизацію підприємств" установлено, що корпоратизація є перетворенням державних підприємств на відкриті акціонерні товариства. Отже, змінюється юридичний статус державного підприємства. Воно стає господарським товариством, акціонерним товариством.

В Україні структура акціонерного капіталу формувалася різними шляхами, проте більшість товариств утворені безпосередньо у процесі приватизації, хоч формували свій капітал за різними сценаріями. Так, серед них є товариства з контрольним пакетом акцій держави, трудового колективу, індивідуального інвестора. Значна кількість акціонерних товариств створювалася як закриті господарські товариства. Такий підхід обумовлювався недостатністю досвіду і розуміння сутності як самого процесу, так і наслідків та можливостей, які він надає учасникам. У відкритих акціонерних товариствах структура стартового капіталу складається з пакетів акцій, що належать: трудовому колективу, дрібним інвесторам, які не зв’язані трудовими відносинами з акціонерним товариством, а також адміністрації. У цьому випадку можлива чимала частка капіталу сторонніх інвесторів, які купили пакети акцій у процесі підписки і продажу.

Важливим аспектом становлення корпоративного сектору є розуміння того, що можна із названих груп представляє конкретні інтереси. Наприклад, акціонери, що купили акції визначеного акціонерного товариства і не є працівниками АТ, зацікавлені в основному в тому, щоб отримувати грошові дивіденди або здійснювати спекуляції на ринку цінних паперів. При цьому вони є власниками капіталу і мають право голосу на загальних зборах акціонерів. Саме така структура акціонерного капіталу досить характерна для українських АТ і є показником розпорошеності власності, що ускладнює погодженість у вирішенні внутрішніх проблем, які відносяться до компетенції загальних зборів. Для більшої концентрації власності у таких випадках АТ вдається до використання механізму довірчого управління, підсилюючи тим самим імовірність зосередження управлінських функцій у руках невеликих груп, інтереси яких далекі від інтересів більшості акціонерів.

Інша структура капіталу в товариствах, утворених обмеженою кількістю засновників, що представляють закриті АТ. Капітал, утворений незначною кількістю засновників, дає їм право здійснювати управління відповідно до частки кожного інвестора у статутному капіталі і робить їх відносини взаємовигідними.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6