1. Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.
2. Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував би природу страхування , збільшував би вартість страхування.
3. Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останіх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу , при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити притензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .
4. Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.
5. Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може отримати вішкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів кінцевого збутку. Механізм і наслідки використання цієї умови наступні . Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це . Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої вимоги по відношенню до трасанта . Останній в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця . Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .
Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики - загрозавалютних втрат в результаті зміникурса валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгівельної угоди та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :
· одностороні дії одного з контрагентів ;
· операції страхових компаній та банків ;
· Домовленість між учасниками угоди ;
Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів і передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та інших ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежа пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику знецінення валюти. Валюта платежу ставиться прицьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика . Складовими елементами валютних обмовок є :
1. Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;
2.Дата базисної вартості валютного кошика ;
3. Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі ;
Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та індексація.
Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування валютного ризику є також хеджування та ф’ючерські операції з валютою платежа.
В останній час широкого застосування , як інструмент страхування , набула банківська гарантія . Продавець в умовах неможливості реально оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання . При видачі гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі , якщо вимоги , що містяться у тексті гарантії виконані . Найважливішими видами банківськіми гарантіями є :
1. Гарантія оферти . Використовується як правило при проведенн міжнародних торгів . Фірма , що заявляє про бажання приймати участь в торгах разом з технічними документами подає документи про надання гарантії офети банком країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить 1-5 % від суми оферти . Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми у випадку : - відклику оферти до скінчення строку її дії ; - не прийняття заказу після отримання його на торгах особою , що виставила оферту; - не заміщення гарантії оферти гарантією виконання ;
2. Гарантія виконання . Суть її полягає в тому , що банк зобов’язується виплатити бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої зобов’зянь зазначених в угоді.
Якщо ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то використовується наступна форма банківської гарантії .
3. Гарантія аванса. Покупець пред перерахуванням суми авансу необхідної продавцю для підготовки товара до транспортування чи для інших потреб , пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді , вимагає виставлення банківської гарантії , що забезпечить йому повернення суми авансу в разі невиконання постачальником умов контракту .
Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця . Для захисту ж продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується
4. Гарантія платежа . Як правило ця гарантія виставляється для забезпечення розрахунків по відкритому рахунку . Вона може забезпечувати як всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товара по довгостроковим угодам.
Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями ( державними , акціонерними , іноземними , змішаними , кооперативними та іншими ) , а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності , яих входить страхові операції ( страхування ) . Вибір страхової компанії ( страхувача ) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється самостійно.
Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з дійснюється в Україні на добровільних засадах і є добровільним , якщо інше не передбачено законами України.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
