У деяких державах Євросоюзу використовується диференційований підхід до оподаткування. Зокрема, застосовується нижча ставка податку наприбуток, якщо банк систематично спрямовує прибуток не на виплату дивідендів, а на збільшення власного капіталу, кредитування реального сектору економіки, розвиток діяльності за кордоном.
У Франції, скажімо, на 25% ставки діє податкова пільга на приріст витрат компанії, пов’язаних із професійною підготовкою кадрів; передбачено податковий кредит у розмірі 50% на приріст витрат, пов’язаних із науково-дослідними роботами. Новоствореним компаніям (у тому числі банкам) надаються пільги з оподаткування протягом п’яти років: перші 2 роки податок не сплачується взагалі; третій рік – сплачується з використанням 25% загальної ставки; четвертого року в розрахунок береться 50% ставки; п’ятого – 75%.
На відміну від решти країн – членів ЄС, податковим законодавством Франції передбачено стягнення податку на прибуток за територіальним принципом, який допускає оподаткування прибутку, одержаного тільки від діяльності у певній країні. Інший приклад специфіки оподаткування в частині податку на прибуток становить податкове законодавство Данії. Тут платники податків узагалі не мають пільг у вигляді податкових нарахувань або звільнень.
Специфічність національного податкового регулювання виразно проявляється у сфері соціальних податків і внесків, які банківські установи сплачують на рівні з іншими платниками. Яскравий тому приклад – схема фінансування програм соціального забезпечення, застосовувана у Данії. Відповідно до цієї схеми, внесок на соціальне забезпечення працівник має сплачувати за ставкою 8% від загальної суми доходу, одержаного від трудової діяльності. Соціальні податки для датських працедавців передбачені тільки для тих компаній, котрі працюють у таких сферах, як охорона здоров’я, управління нерухомим майном, гральний бізнес тощо [7, c. 960].
У більшості країн – членів ЄС левова частка соціальних податків нараховується і сплачується саме працедавцями. Як і внески на соціальне страхування, податки на заробітну плату також сплачують вони. Проте на відміну від внесків на соціальне страхування та програми соціального забезпечення населення, що є інструментом фінансування і які зазвичай зараховуються до відповідних позабюджетних фондів, надходження від податків на заробітну плату включаються до складу доходів відповідного бюджету, хоч і мають цільовий характер. Так, у Франції передбачається чотири види податків на заробітну плату:
–загальний податок, який стягуєть ся з суми заробітної плати працівника за прогресивною шкалою від 4.25 до 13.6%;
–освітній податок, що стягується за ставкою 0.5% із загального фонду заробітної плати;
–податок на фінансування програм підвищення кваліфікації працівників, який стягується за ставками 0.15 або 1.15% із фонду заробітної плати;
–податок на житлове будівництво, що стягується за ставкою 0.45% із фонду заробітної плати попереднього податкового періоду.
У Австрії муніципальний податок на заробітну плату стягується за ставкою 3% із загального фонду оплати праці. Крім того, податковим законодавством Австрії передбачено сплату працедавцем внесків до Фонду розподілу сімейного навантаження у розмірі 4.5% від загального фонду оплати праці. У Швеції податок на заробітну плату має цільовий характер і призначений для соціальної підтримки літніх громадян. Ставка цього податку становить 24.26% від загальної суми заробітної плати.
Підбиваючи підсумки проведеного аналізу, доходимо таких висновків: для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів [30, 21-25].
2.2 Особливості та проблеми оподаткування бінківУкраїни
Що ж до оподаткування банків в Україні, то слід зазначити: воно здійснюється за вимогами тих же законодавчих актів, що й оподаткування всіх інших юридичних осіб – суб’єктів господарювання. Проте, як зазначалося вище, банки як фінансові посередники в економіці країни здійснюють специфічні операції, пов’язані з перерозподілом фінансових ресурсів із тих секторів економіки, де ці ресурси є тимчасово вільними, у сфери, де відчувається в них потреба. Тобто, діяльність банків суттєво відрізняється від діяльності інших підприємств. Тому в податковому законодавстві зазвичай прописуються окремі норми щодо оподаткування операцій фінансових установ, насамперед банків. Окрім того, особливості банківської діяльності, яка пов’язана в основному із роботою з коштами клієнтів – фізичних і юридичних осіб, а не з власними коштами, є причиною підвищених ризиків, що також треба враховувати при оподаткуванні.
Зазначимо, що останнім часом перелік операцій банків значно розширився, вони стають дедалі складнішими. Це зумовлено багатьма причинами, зокрема розвитком фінансових ринків, виходом українських банків на зовнішні ринки, збільшенням кількості банків з іноземним капіталом тощо. А тому досвід зарубіжних країн щодо здійснення різних видів операцій, використання різноманітних фінансових інструментів може бути корисним для вітчизняних банкірів. Враховуючи перспективи подальшого розвитку економіки України та просування банків у напрямі зарубіжних ринків, ми маємо забезпечити оптимальну структуру оподаткування.
Вона повинна бути зрозумілою, чіткою,не переобтяженою додатковими інформаційними технологіями, а також не повинна призводити до розбухання інформаційної бази банків. Йдеться про максимальне зближення вимог різних регулюючих органів (та відповідних інформаційних систем) щодо трактування суті й визначення результатів операцій банків, а саме: систем бухгалтерського (фінансового) обліку, банківського нагляду, податкових розрахунків (податкового обліку), управлінського обліку.
Нині кожна із зазначених систем має власні трактування та власні оцінки одних і тих же операцій. Це призводить до невиправданого збільшення обсягів роботи з інформацією, перевантаження баз даних, зростання порушень, зловживань, збільшення адміністративних витрат, ускладнення контролю за діяльністю банків. Якщо не змінити підхід, ситуація буде загострюватися [33, c. 379].
Невідповідність вимог різних регулюючих органів – одна з основних, загальних проблем оподаткування банків. Слід наголосити ще на одній проблемі, а саме: мінливості норм податкового законодавства України.
Постійні зміни податкових вимог, суперечності та неузгодженість у податковому законодавстві потребують постійного моніторингу останнього.
Все це призводить до помилок, спорів між податковими органами та платниками податків, що врешті обертається додатковими витратами, погіршенням репутації банку на ринку та гальмуванням його розвитку. Банківський сектор не повинен мати жодних податкових пільг і переваг. Та водночас умови оподаткування банків мають бути не гіршими, ніж щодо інших юридичних осіб, зокрема фінансових установ (кредитних спілок, ломбардів, лізингових компаній, довірчих товариств, страхових фірм, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів тощо, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг).
Важливо вирішити таке питання, як база розрахунку страхових резервів, котрі формуються за рахунок валових витрат: під які конкретно операції. Зважаючи на світові тенденції та використовуючи підходи високо розвинутих країн щодо оцінки фінансових інструментів, необхідно поліпшити наявні методики розрахунку резервів, узявши до уваги такі важливі елементи, як дисконтування (врахування у розрахунках фактору часу), ефективна ставка відсотка заборговими фінансовими інструментами тощо.
Як бачимо, система оподаткування банків вочевидь потребує вдосконаЛення [34, c. 224]. Найефективнішим виходом із ситуації, що склалася, має стати розробка та прийняття у найближчій перспекиві Податкового кодексу України, як комплексного документа [8, c. 216].
2.3 Висновки по розділу
Різна й специфіка національного податкового регулювання не перешкоджає більшості членів Євросоюзу зберігати низький податковий тягар на банківський бізнес.
Нині структура оподаткування в країнах Євросоюзу характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн – членів ЄС застосовують однакові види податків.
У сфері оподаткування спостерігається чітко простежувана тенденція до посилення економічних зв’язків між країнами-членами, заохочення регіонального розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу.
Водночас створюються все серйозніші перепони, щоб європейські компанії та громадяни не могли уникнути оподаткування. Все це сприяє господарській і політичній консолідації країн у межах ЄС, досягненню ними єдиного рівня соціального розвитку.
Для більшості країн Євросоюзу характерні низький податковий тягар на банки, широкий перелік витрат, що зменшують базу оподаткування за різними видами податків, дієве стимулювання державою інвестиційної активності як самих банків, так і їх клієнтів.
3. Сучасна податкова система розвинутих країн
Актуальність даної теми обумовлена тими міркуваннями, що як теоретична розробка питань оподаткування, так і фіскальна практика в західних країнах знаходяться на високому рівні наукової та професійної культури. Знання і досвід західних країн у сфері державних фінансів уже випробувані й довели свою ефективність. Тому адаптовані до вітчизняних умов запозичення з Заходу відповідають національним інтересам України.
В Західній Європі фіскальні питання розробляються, починаючи з античної епохи. Тому останні для вітчизняних науковців, спеціалістів, неофітів фінансової науки є унікальним за своїм інтелектуальним багатством банком знань і досвіду, подібного якому не існує. В XVI–XVII ст. започатковані перші школи податкової політики камералістів і меркантилістів, а в XVIII ст. були вже створені наукові системи оподаткування в доктринах фізіократів і представників класичної політичної економії. Від положень цих шкіл фінансово-економічної думки генетично походять усі сучасні теорії. Високий імідж сучасної фінансової науки Заходу створили численні вчені-фінансисти. Серед них Дж. Б’юкенен, У. Вікрі (1914–1996), Дж. Міррліс, Дж. Стігліц – лауреати Нобелівської премії, творчість яких торкається різних аспектів і проблем оподаткування [2, c.305].
Разом із тим зарубіжну наукову думку, її практичний досвід, не варто сприймати некритично, як істини в останній інстанції, без врахування реальних умов, національних інтересів, особливостей перехідного періоду в Україні. Як і недопустимо нехтувати творчими доробками українських учених, досвідом вітчизняної податкової практики.
3.1 Сучасна податкова система Сполучених Штатів Америки та Канади
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
