Рефераты. Політика управління фінансовими ризиками

2. ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА Й МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЇЇ ОЦІНКИ

2.1 Аналіз методів оцінки фінансової стійкості підприємства

Платоспроможність і фінансова стійкість є найважливішими характеристиками фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство фінансово стійке, платоспроможне, воно має перевагу перед іншими підприємствами в залученні інвестицій, одержанні кредитів, виборі постачальників і т.д.

Балабанів І.Т. [8] уважає фінансово стійким таке підприємство, що за рахунок своїх власних засобів покриває, вкладені в активи (основні фонди, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданий дебіторської й кредиторської заборгованості й розраховується в строк за своїми обов'язками. Для оцінки фінансової стійкості підприємства Балабанів І.Т. пропонує використати коефіцієнт автономії, що визначається співвідношенням власного капіталу й пасивів, і коефіцієнт фінансової стійкості, що визначається співвідношенням власних засобів до суми позикових засобів і кредиторської заборгованості.

Під фінансовою стійкістю підприємства [7, 267] розуміють платоспроможність одночасно з умовою фінансової рівноваги між власними й притягнутими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що з, вкладені у виробничу діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечить самофінансування й незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Стабільність роботи підприємства пов'язана із загальною його фінансовою структурою, ступенем його незалежності від зовнішніх кредиторів. Багато підприємств у процесі своєї діяльності змушені, крім власного капіталу, використати й позиковий капітал.

Залежно від величин показників матеріально-виробничих запасів, оборотних коштів і інших джерел формування запасів Ковальов А.І. і Привалів В.П. виділяють чотири рівні фінансової стійкості: абсолютну стійкість фінансового стану, нормальну стійкість, нестійкий фінансовий стан, кризовий фінансовий стан.

Абсолютна стійкість фінансового стану зустрічається рідко і являє собою крайній тип фінансової стійкості. Вона задається умовою:


Ез < Ес + Скк                                              (2.1)


де Eз - запаси;

Cкк - короткострокові активи й позикові засоби;

Ес - власні оборотні кошти.

Нормальна стійкість фінансового стану, що гарантує його платоспроможність:


Ез = Ес + Скк                                              (2.2)


Нестійкий фінансовий стан, сполучений з порушенням платоспроможності, при якій зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів і збільшення власних оборотних коштів:


Ез < Ес + Скк +Ср                                       (2.3)


де Ср - джерела, що послабляють фінансову напруженість.

Фінансова стійкість уважається нормальної, якщо величина приваблюваних для формування запасів і витрат короткострокових кредитів і позикових засобів не перевищує сумарної вартості виробничих запасів і готово продукції.

Кризовий фінансовий з, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, тому що в цьому випадку кошти , короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства не покривається:


Ез > Ес + Скк                                              (2.4)


Сутність фінансової стійкості визначалася як забезпеченість запасів і витрат джерелами формування засобів, тобто:


Ез < (Ис + Сдк ) - F                                     (2.5)


де F - основні засоби й вкладення;

Cдк - довгострокові активи й позикові засоби.

Таким чином, з умови платоспроможності підприємства випливає два напрямки оцінки фінансової стійкості підприємства.

1)   Оцінка фінансової стійкості підприємства зі ступеня покриття запасів і витрат джерелами засобів, тобто з умови:


Ез ≤ (Ис + Сдк ) – F                                    (2.6)


2) Оцінка фінансової стійкості підприємства, виходячи зі ступеня покриття основних засобів і інших внеоборотних активів джерелами засобів, тобто з умови:


F ≤ (Ис + Сдк ) - Ез,                                                            (2.7)


де (Ис + Сдк ) - величина капіталу підприємства.

Обоє напрямку оцінки фінансової стійкості виходять із умови загальної формули стійкості:


F + Ез < (Ис + Сдк ),                                   (2.8)


яке означає, що вкладення капіталу в основні засоби й матеріальні запаси не повинні перевищувати величину власного й прирівняного до нього капіталу.

Таким, образом, фінансова стійкість підприємства є найважливішою характеристикою діяльності підприємства. Стійкий фінансовий стан - це гарантія подальшого ефективного функціонування підприємства, одержання прибутку.

На практиці оцінку фінансової стійкості й вплив фінансового ризику на фінансовий стан підприємства можна оцінити за допомогою показника фінансового левериджа.

На думку Бланка І.А., показник фінансового левериджа, характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Таким чином, фінансовий левериджа - це показник, що виникає з появою в обсязі капіталу підприємства позикових засобів, що дозволяють йому дістати додатковий прибуток.

Ковальов В.В. поняття фінансового левериджа визначає як процес керування активами, спрямований на зростання прибутку. Аналогічне визначення поняттю левериджа дає Савицька Г.В., що характеризує як процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку.

Таким чином, леверидж відбиває потенційну можливість приросту прибутку за рахунок зміни обсягу й структури довгострокових пасивів.

Виходячи із цього, можна зробити висновок, що в економічній теорії й практиці існує велика кількість методичних рекомендацій з визначення фінансової стійкості підприємства, що розрізняються системами показників і способами їхнього розрахунку. Найбільш істотними їхніми недоліками є: відсутність єдиного підходу й досить об'єктивної бази для розрахунку; включення в систему взаємозалежних показників причин і наслідків, що не мають верхніх границь вимірюваного фактора; відсутність обґрунтованості принципів формування системи показників і визначення їхньої значимості.

Тому для оцінки фінансового стану підприємства виникає необхідність комплексної порівняльної оцінки. Під комплексною оцінкою розуміється одночасне й погоджене вивчення сукупності показників, що відбивають багато аспектів фінансової діяльності підприємства, що містить узагальнюючі висновки про результати діяльності підприємства на основі виявлення якісних і кількісних відмінностей від бази порівняння.

З огляду на різноманіття показників, що характеризують фінансовий стан підприємств, розходження в рівнях їхніх критичних оцінок і виникаючі у зв'язку із цим складності в оцінці ризику банкрутства, рекомендується проводити рейтингову оцінку фінансового стану підприємства.

Ця методика полягає в класифікації підприємств по ступені ризику, виходячи з фактичного рівня показників фінансового стану й рейтингу підприємства.

І клас - підприємства з гарним фінансовим станом і мінімальним ступенем ризику.

ІІ клас - підприємства, що має відхилення від норми за окремими показниками, які характеризують їхній фінансовий стан і припустимим ступенем ризику.

ІІІ клас - підприємства підвищеного ризику, здатні перебороти напружений фінансовий стан за рахунок зміни форми власності, диверсифікованості, відновлення продукції й т.д.

ІV клас - підприємства з високим ступенем ризику банкрутства, незадовільним фінансовим становищем і відсутністю перспектив його стабілізації.

По кожному класі розраховуються граничні рейтинги фінансового стану підприємства. Для дослідження взяті машинобудівні підприємства.

Вихідні дані являють собою матрицю з елементами аіj, по рядках якої записані номери показників І = 1,..., n (у цьому випадку 9), а по стовпцях - номера підприємств j = 1,..., m (у цьому випадку 3).

Кількісні значення граничних рейтингів визначені на основі даних зведених балансів і звітів про фінансові результати машинобудівних підприємств.

Методика розрахунків кількісних значень рейтингів включає кілька етапів:

1. По кожному фінансовому показнику встановлюється среднеотраслевой діапазон його зміни.

2. Визначається інтервальний коефіцієнт зміни граничних рейтингів по класах по формулі [48,35]:


,                                       (2.9)


де Д - діапазон зміни фінансового показника; n - кількість класів.

3. Граничні значення фінансового показника по першому класі за даними вибірки на рівні максимальних середньоотраслевих значень, а по наступних класах визначені з обліком інтервального коефіцієнта.

Для одержання більше точного положення підприємства рекомендується використати для аналізу дві модифікації рейтингової оцінки.

4. Перша модифікація є найпоширенішої , тому що вона реалізує принцип порівнянності підприємства з показниками самого успішно функціонуючого конкурента. При цьому базою для одержання рейтингової оцінки є, що зложилися в реальній конкуренції найбільш високі результати із всієї сукупності порівнюваних об'єктів.

По кожному показнику перебуває найбільше значення. Потім граничні значення матриці аіj стандартизуються шляхом їхнього розподілу на відповідний показник еталонного підприємства по формулі [13, 291]:


,              (2.10)


де Xіj - стандартизовані показники фінансового стану j - того підприємства.

5. Потім для кожного аналізованого підприємства визначається значення граничного рейтингу фінансових показників по формулі [14, 291]:


         (2.11)


Вищий рейтинг має підприємство з мінімальним значенням Rj. Достоїнством цього методу є порівняльний характер, тому що тут ураховуються й зіставляються реальні показники всіх конкурентів. Цей метод має й недолік. Еталонне підприємство, характеризуемое найвищими значеннями показників, може й не бути типовою базою для аналізу, тому що максимальна величина окремого параметра зовсім не тотожна оптимальному рекомендувати значення, що.

Друга модифікація визначення рейтингової оцінки фінансового стану заснована на використанні формули среднеквадратического відхилення по формулі [44, 55]:


, (2.12)


де а0 іj - оптимальне значення й - того показника.

У цьому випадку рекомендується проводити порівняння не із середньою величиною, а з оптимальним значенням. При цьому розглядаються тільки ті відхилення, які характеризують негативну тенденцію [44, 45]. Вищий рейтинг має підприємство з мінімальним відхиленням показників. Запропонований розрахунок рейтингової оцінки є відносно трудомістким, але він дозволяє врахувати показники, зниження яких є позитивною характеристикою бізнесу, відхилення від якого в обидва боки небажано.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.