З табл. 2.10 видно, що за період 2007-2009 років залежність бюджетів адміністративно-територіальних одиниць зростала. Особливо це характерно для бюджетів сіл Бочківці, Шилівці, Крутеньки та міського бюджету Хотина. Обсяг отриманих трансфертів бюджетами територіальних громад у 2009 році, відносно 2007 року, зріс відповідно на 39055,4 тис.грн. або на 175,5%, в порівняні з 2008 роком – на 13680,4 тис. грн. або 117,7%

Сільські бюджети та міський бюджет, в свою чергу, у 2007 році передали до районного бюджету 131,0 тис.грн. субвенцій на виконання власних повноважень для виконання загальнорайонних програм і здійснення відповідних заходів загальнорайонного характеру.

Варто звернути увагу на бюджети, розмір дотацій яких, хоч і не значно зріс в абсолютній сумі, але збільшився у декілька разів, порівняно з 2007 роком. Сюди відносяться бюджети територіальних громад сіл Бочківці (на 2784,2%), Рашків (257,7%), Пашківці (252,9%), Долиняни (214,5%). Разом по місцевих бюджетах обсяг одержаних з районного бюджету трансфертів в 2008 році порівняно із 2009 роком зріс на 4379,2 тис. грн., а в порівняні із 2007 – збільшився на 8870,1 тис. грн. По відношенню до 2008 року, в базовому періоді темпи зростання міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів Хотинського району дещо знизились.

Одержання значних трансфертів місцевими бюджетами сприяє підвищенню рівня фінансової забезпеченості відповідних територій. Проте, з іншого боку, посилюється фінансовий тягар тих бюджетів, з яких виділяються ці кошти. Тому, на сучасному етапі першочерговим завданням постає розроблення ефективних шляхів покращення системи міжбюджетних відносин, користуючись як здобутками вітчизняних вчених, так і досвідом зарубіжних країн.

Отже, розглянувши фінансово-економічне становище району і проаналізувавши міжбюджетні трансферти місцевих бюджетів Хотинського району за 2007-2009 роки, можемо сказати, що доходи вище зазначених бюджетів в 2008 році як і попередніх роках формувались, в основному, за рахунок офіційних трансфертів.

Ці показники є невтішними, оскільки у загальній структурі місцевих бюджетів району трансферти переважають доходи більше як на половину, але суми власних надходжень сільських, міського та районного бюджетів також зростають, але дані суми є недостатніми, щоб змінити негативну тенденцію в загальній структурі. Тому необхідно надавати допомоги дотаційним бюджетам лише на умовах поворотності та платності, щоб в них з’явилися стимули для нарощення власних надходжень, також проведенням органами місцевого самоврядування ефективної політики у сфері доходів.

Можна впевнено стверджувати, що протягом проаналізованого періоду бюджет Хотинського району мав чітко виражений дотаційний характер і показував свою залежність, в основному, від фінансових потоків із державного бюджету.

Загалом міжбюджетні відносини як необхідна і загально значима складова бюджетного механізму регіонального розвитку перебуває нині в Україні на стадії подальшого становлення. З метою інтенсифікації цього процесу у напрямі сприяння економічному розвиткові необхідно вживати заходи адміністративного характеру (удосконалення нормативно-правової бази міжбюджетних відносин), так і здійснювати загальноекономічні трансформації на рівні держави та окремих територій. Отож, базовим принципом при розв’язанні складних завдань бюджетного регулювання має стати державна фінансова політика, орієнтована на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки. Бюджетний механізм має бути спрямовано на забезпечення відтворення фінансових ресурсів держави, закріплення та подальший розвиток досягнутих темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для детінізації економіки, розвитку підприємницької діяльності, дієвого інвестиційного клімату.

Розділ 3. Проблеми та перспективи використання механізму бюджетного регулювання в Україні

3.1 Зарубіжний досвід використання механізму бюджетного регулювання

На сучасному етапі розвитку економіки незалежної України в цілому, і бюджетної системи зокрема, важливим питанням постає розвиток та вдосконалення бюджетного механізму. Тому пріоритетним напрямом у цій сфері стає використання зарубіжного досвіду використання бюджетного механізму стимулювання економічного розвитку і пошуку можливостей для його впровадження в Україні. На сучасному етапі державний бюджет зарубіжних країн базується на балансовому методі, згідно з яким видатки дорівнюють доходам. Структура державного бюджету має свої особливості в кожній країні наприклад, державний бюджет в Англії включає дві частини: консолідований фонд, по якому проходять поточні доходи і видатки та національний фонд позичок, по якому показуються видатки по капітальних вкладеннях.

У цілому бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі функції:

Перерозподіл національного доходу.

Державне регулювання і стимулювання економіки.

Фінансове забезпечення соціальної політики.

Контроль за утворенням і використанням централізованого фонду державних коштів [31, 435].

Бюджет і його складові – доходи та видатки дуже чутливі до кон’юнктурних змін макроекономічних і макрофінансових показників. Тому вихідною основою і важливим елементом бюджетних розрахунків є реально обґрунтовані макроекономічні та макрофінансові прогнози, без яких неможливе якісне складання бюджету. Відповідно, подібні передбачення мають бути доступними для контролю, відкритими для незалежної експертизи [31, 371].

У західних країнах при поданні річного бюджету в законодавчі органи, мають бути обнародувані також макроекономічні і мікроекономічні оцінки та припущення. Так, у США та Німеччині міністерства фінансів готують повний набір макроекономічних прогнозів у бюджетно-фіскальному контексті, які розглядаються конгресом і бундестагом водночас із альтернативними прогнозами уряду. В Канаді інший підхід – в основу державної макроекономічної політики покладені узагальнені прогнози приватного сектору (оцінки союзів промисловців та підприємців) [31, 372].

У більшості країн бюджет все ще складається на рік. Проте набуває сили науково і кількісно обґрунтованого передбачення перспектив економічного розвитку, наслідків поточної фінансової політики на майбутнє. З кінця 90-х років у країнах-членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу (“The Stability and Growth Pact”) введено обов’язкове трирічне прогнозування у cфері фіскальної політики, яке має на меті також сприяти підвищенню бюджетному механізму економічного зростання завдяки зростанню контролю за виконанням стабілізаційних програм. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки та прогнози бюджетно-фіскального стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП).

У країнах з розвинутою ринковою економікою у 80-х роках та країнах з перехідною економікою у 90-х роках ХХ століття відбувалися інституційно-структурні зміни, зокрема, структура дохідної та видаткової частин бюджету, яка достатньою мірою відображає процес бюджетного регулювання, змінювалася, враховуючи динаміку економічних процесів.

Створення політично стабільного суспільства та стійко зростаючої національної економіки неможливо без вирішення проблем вирівнювання міжрегіональних розходжень, подолання кризових явищ і відставання в розвитку окремих територій. Накопичений світовий досвід застосування з цією метою бюджетних механізмів може виявитися корисним і для України. Основними причинами нерівномірного розвитку й економічної відсталості окремих регіонів служать: тривалі циклічні кризи надвиробництва, ламання виробничої й господарської структур, низький рівень галузевої диверсифікованості й залежність від зовнішніх ринків, у тому числі зарубіжних, невідповідність факторів виробництва вимогам сучасного науково-технічного розвитку, несприятливі природні й кліматичні умови, екологічні катастрофи й стихійні лиха, історичні й соціокультурні особливості, пов’язані, зокрема, з концентрацією корінного населення, несприятливі демографічні тенденції. Характер й актуальність проблеми значною мірою визначаються загальним рівнем економічного розвитку країни, її історичними й національними особливостями. Більше того, з переходом до якісно нового етапу розвитку змінюються й критерії відсталості. Так, до Другої світової війни у промислово розвинутих країнах до депресивних зараховували аграрні й гірничодобувні регіони. В 1950-ті роки такими вважалися регіони з переважною орієнтацією на первинну переробку промислової й сільськогосподарської сировини, в 1970-ті роки – ті, де були зосереджені основні галузі промисловості (металургія, автомобільна промисловість, енергетика), а останніми роками – регіони, що повільно освоюють наукомісткі та ресурсоощадні технології.

Найважливішим елементом нормативнорозрахункових методів служать міжбюджетні трансферти. Відповідно до визначення, прийнятого в міжнародній практиці (яке використовується, зокрема, Постійним комітетом Ради Європи по справах регіональних і місцевих органів влади), трансферти (гранти) – це надходження фінансових засобів з бюджетів одного рівня в бюджети іншого, крім надходжень, виражених у формі спільних (часткових) податків і звичайних позичок. Безпроцентні позички зі строком погашення більше 10 років або з невстановленим строком погашення розглядаються як трансферти.

Як приклад виділення частини загального трансферного фонду для надання підтримки “проблемним” територіям може служити досвід Японії, де у формулі трансферту, який вирівнює, робиться спроба максимально враховувати об’єктивні бюджетні потреби територій [22, 71]. Трансферт, що вирівнює, одержує більшість японських префектур і муніципалітетів. Його величина визначається різницею між розрахунковими величинами їх бюджетних потреб і податкового потенціалу. Максимальне наближення до реальних об’єктивних потреб територій досягається шляхом складання модельних бюджетів (окремо для префектури й муніципалітету) та їх наступного коректування за допомогою коефіцієнтів модифікації, які відображають економічну, соціальну, природно-кліматичну і також інституціональну специфіку регіонального розвитку. Для розрахунку величини трансферту, який вирівнює, більшість країн застосовує менш складні математичні конструкції. У формулах використовуються, насамперед, такі індикатори бюджетних потреб, як чисельність населення та показник, обернений доходу на душу населення, а також специфічні показники відсталості або депресивного стану економіки регіону, наприклад: частка корінних жителів у загальній чисельності населення; питома вага населення, яке живе за межею бідності; показник, обернений обсягу ВВП регіонів на душу населення.

Іноді розраховуються сукупні індекси бюджетних потреб. Так, у Португалії такий показник застосовується для розподілу засобів інвестиційного фонду муніципалітетів, що фінансує витрати на основний капітал господарської та соціальної інфраструктури. Сукупні індекси інвестиційних бюджетних потреб окремих муніципалітетів розраховуються як середні геометричні індекси специфічних бюджетних потреб (вони включають: показники, зворотні величині непромислового споживання електроенергії й споживання води на душу населення; питома вага будинків без ванних кімнат; обсяг запланованого житлового будівництва; чисельність дітей до 5 років; чисельність осіб понад 65 років; різницю між фактичною й цільовою забезпеченістю населення лікарями), розрахованих на основі питомої ваги відповідних статей капіталовкладень у муніципальних інвестиційних бюджетах (електроенергетика, водопостачання та каналізація, житлове і дорожнє будівництво, дитячі установи та установи по обслуговуванню пенсіонерів, охорона здоров’я).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14