Такого ж погляду на сутність фінансових ресурсів дотримується також О.Д. Василик. У своїй праці "Теорія фінансів" [6] автор проводить глибокий аналіз сутності фінансових ресурсів на рівні державних фінансів, що і відображається у розгляді фінансових ресурсів як грошових фондів.
У І.В. Зятковського, як і в О.Д. Василика, ознакою фінансових ресурсів названо грошові фонди (цільове спрямування грошових коштів), а також визначено, в результаті чого вони створюються. Такий підхід є дискусійним, адже зосередження ресурсів у фонді спричиняє небажані „застої" коштів із можливим зменшенням прибутків та утворенням збитків. До ознак фінансових ресурсів підприємств І.В. Зятковський відносить джерела їхнього формування та факт володіння і розпорядження ними суб'єктом господарювання [11, с. 88].
У праці М.І. Туган-Барановського "Социальная теория распределения" запропонована соціально-економічна теорія розподілу фінансових ресурсів, що стала важливим кроком в розвитку економічної думки України [28, с. 32]. Незважаючи на прогресивність даного підходу він розкриває сутність лише формування первинних доходів, що акцентує увагу не на дослідженні фінансових ресурсів, як таких, а на джерелах їх формування.
Питанням сутності фінансів, їх ролі в розподілі та перерозподілі національного доходу присвячена праця Д.А.. Аллахвердяна "Роль финансов в распределении национального дохода СССР"[1]. В ній зазначається, що фінансові ресурси утворюються в процесі виробничо- фінансової діяльності підприємств завдяки створюваному ними чистому продукту, який отримуючи своє грошове вираження, виступає в якості фонду грошових коштів. Дане визначення, на нашу думку, є неповним оскільки: по- перше, не враховує те, що фінансові ресурси можуть крім виробничо-фінансової діяльності підприємств, також створюватися в процесі інвестування; по-друге, у визначенні робиться акцент на процесі формування фінансових ресурсів, а не їх розподілі та використанні, тобто досліджуються джерела фінансових ресурсів, а не самі фінансові ресурси; по- третє, грошові кошти підприємства можуть знаходитися не лише у фондовій формі.
Систематизація великого історичного матеріалу щодо питань розвитку фінансово-кредитних відносин в колишньому СРСР, який охоплює період з 1917 по 1950 роки проведена в праці В.П. Д'яченка "История финансов СССР (1917-1950 гг.)"[9]. В цій праці під фінансовими ресурсами автор розуміє централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів у відповідності з функціями та завданнями держави. Трактування фінансових ресурсів у цій роботі здійснюється через призму адміністративно-командної системи, що базувалася на тотальній державній власності, що визначило пріоритетом досліджень державні фінанси, внаслідок чого логічним видається трактування фінансових ресурсів в якості фондів грошових коштів.
Питання фінансового управління підприємством розглядаються в роботі В.І. Терьохіна "Финансовое управление фирмой"[27]. У даній праці під фінансовими ресурсами розуміються фонди грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні держави, господарюючих суб'єктів та населення, що утворюються в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту, головним чином чистого доходу у грошовій формі та призначені для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб. З цього визначення випливає, що автор розмежовує фінансові ресурси та джерела їх формування, проте не враховує те, що використання підприємством грошових коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими компаніями здійснюється у нефондовій формі.
Визначення належності до фінансових ресурсів грошових фондів і частини грошових коштів, що використовується у нефондовій формі, дає підручник "Фінанси підприємств" за ред. А.М. Поддєрьогіна [22]. Отже, також повністю ототожнюються фінансові ресурси та грошові кошти.
Швидше за все, визначення фінансових ресурсів як усіх коштів, або як їхньої частини, виникло через різне тлумачення сутності ресурсів держави і підприємств. Адже для підприємств саме ті кошти, що забезпечують господарську діяльність підприємства, є фінансовими ресурсами.
З наведених визначень фінансові ресурси характеризуються сумами грошових коштів, грошових нагромаджень, доходів або фондів грошових коштів, хоча
жодне визначення не конкретизує розміру фінансових ресурсів (уся сума грошових коштів (доходів, нагромаджень, фондів) чи тільки певна їхня частина).
Слід відмітити, що визначення фінансових ресурсів, які зводяться до формування фондів коштів, значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти у фондовій і нефондовій формах.
Грошові фонди - це частина коштів, що мають цільове призначення. З їхньою допомогою здійснюється забезпечення виробничої діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також задоволення потреб розширеного виробництва: фінансування науково- технічного прогресу, опанування і впровадження нової техніки, економічного стимулювання та ін. До таких фондів відносяться статутний фонд, фонд оплати праці, фонд соціального призначення, резервний фонд та ін.
У нефондовій формі підприємством використовуються кошти для виконання зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями. У нефондовій формі підприємства одержують дотації, субсидії, спонсорську допомогу. Фінансові ресурси в нефондовій формі не мають цільової спрямованості.
Те, що фінансові ресурси підприємства існують у фондовій і не фондовій формах, підкреслюється С.В. Хачатуряном. На його думку, фінансовими ресурсами доцільно вважати частину коштів підприємства у фондовій і нефондовій формах, що формується в результаті розподілу виробленого продукту, залучається до діяльності підприємства з різних джерел і спрямовується на забезпечення розширеного відтворення виробництва [30, с. 81].
В.В. Бурковський під терміном "фінансові ресурси" розуміє грошові кошти, акумульовані в фондах цільового призначення для здійснення відповідних витрат [5, с. 87].
Однак визначення, які характеризують фінансові ресурси лише з фондової форми, не є зовсім повними, оскільки вони можуть мати і нефондову форму. П.А. Стецюк стверджує що фондову детермінованість фінансових ресурсів не можна вважати істотною їхньою ознакою з огляду на такі обставини:
- існування певних видів фондів активів (ресурсів) можливе завдяки тому, що існують ці активи, а не навпаки;
- якщо погодитись із фондовою природою фінансових ресурсів, то потрібно визнати їх нормативний, а не об'єктивний характер. З огляду на це, виникає питання про правомірність віднесення до фінансових ресурсів коштів, що становлять окремі фонди, якщо регламент цих фондів встановлює певні обмеження на їхнє використання;
- такий підхід не дає відповіді на запитання: яка істотна різниця між коштами, що віднесені до певних фондів, і коштами, що не потрапили до них [26, с. 134].
В.В. Ковальов вважає, що трактування будь-якого фонду як джерела ресурсів для придбання активів не варто розуміти буквально - активи найчастіше набуваються у тому випадку, якщо у підприємства є достатні об'єми вільних грошових коштів, а не тому, що створено фонд. Не випадково підприємства не поспішають створювати різноманітні фонди, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку [14, с. 332].
Так, А.М. Бірман звертав увагу на відсутність чіткого розмежування між поняттями доходи, грошові кошти, грошові фонди (фонди грошових коштів), фінансові ресурси. Хоча і він трактував фінансові ресурси досить широко - як „виражену у грошах частину національного доходу, сконцентровану безпосередньо в державі чи в соціалістичних підприємств для використання на цілі розширеного відтворення та на загальні державні видатки" [4, с. 31 ]. Тобто, з одного боку, ресурси обмежено потребами лише розширеного відтворення, а з іншого - включено до них кошти, необхідні для загальнодержавних видатків (управлінських, оборонних, соціальних). Крім того, методологічний підхід А.М. Бірмана до фінансових ресурсів також не дозволяє окремо ідентифікувати фінансові ресурси суб'єкта господарювання.
За умов планової економіки у більшості наведених визначень фінансових ресурсів відсутнє розмежування фінансових ресурсів держави і підприємств. Відмінності визначено джерелами формування та напрямами використання фінансових ресурсів. За сучасних умов така відмінність обумовлена розвитком різних форм власності, повною самостійністю і відповідальністю підприємств.
На практиці також досить часто ототожнюють поняття грошових коштів і фінансових ресурсів. Термін "грошові кошти" - поняття більш широке як за змістом, так і за обсягами, ніж "фінансові ресурси", що складають тільки частину грошових коштів підприємства. Тому обов'язково потрібно визначати, які саме кошти є ресурсами. Доходи також пов'язані з фінансовими ресурсами (як джерело їхнього відновлення та прирощування).
Грошові нагромадження можуть розглядатися лише як джерело прирощування фінансових ресурсів, хоча вони можуть бути використані й на інші цілі.
Фонди ж грошових коштів можуть розглядатись як місце концентрації фінансових ресурсів, але, знову ж таки, у фондах можуть концентруватися не тільки ці ресурси. Тому усі наведені поняття між собою тісно пов'язані, але зовсім не тотожні [29, с. 131].
Цікавими є позиції фахівців, які до фінансових ресурсів відносять не лише грошові кошти (фонди, доходи, накопичення, нагромадження). Так, визначаючи сутність фінансових ресурсів, В.М.Опарін стверджує, що "фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства, на основі яких формуються продуктивні доходи" [19, с. 10, 79]. Таким чином, до складу фінансових ресурсів включено всі кошти, що отримує суб'єкт господарювання (у фондовій або нефондовій формах), дещо, по-новому, трактується цільове спрямування фінансових ресурсів - дослідження напрямів їхнього розміщення. Отже, автором відзначено необхідність тлумачення фінансових ресурсів як динамічного поняття. Крім того, фінансові ресурси підприємств включають і кошти його контрагентів (належні підприємству), і ті, що формують вартість основних і оборотних засобів. Тож, думку, що фінансові ресурси - це не лише грошові кошти, автор підтверджує і тим, що вводить поняття „матеріалізовані фінансові ресурси - вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що перебувають в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл - оборотні кошти" [19, с. 79].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
