Рефераты. Оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту (на прикладі ВАТ "Дніпропетровський хлібозавод № 9")

На стадії переговорів інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект, докладають зусиль для того, щоб дійти згоди щодо заходів, необхідних для забезпечення успіху проекту. Досягнуті домовленості потім оформлюються як документально застережені юридичні зобов'язання. Після проведення переговорів складається протокол намірів, меморандум або інші документи, що відображають досягнуті домовленості.

Під реалізацією проекту розуміють виконання необхідних робіт для досягнення його цілей. На стадії реалізації провадиться контроль і нагляд за всіма видами робіт чи діяльності в міру розвитку проекту. Порядок проведення контролю та інспекції має бути погоджено на стадії переговорів.

На стадії завершальної оцінки визначається ступінь досягнення цілей проекту, із набутого досвіду робляться висновки для його використання в подальших проектах. У перебігу цієї стадії треба порівняти фактичні результати проекту із запланованими.

Управління проектом припускає його розбивку на окремі блоки, які є самостійними об'єктами планування, обліку, організації й координування, тобто побудову структури проекту.

Структура проекту – це сукупність взаємопов’язаних елементів і процесів проекту, які представлені з різним ступенем деталізації. В термінах управління проектами структура проекту являє собою “дерево” орієнтованих на продукт компонентів, представлених обладнанням, роботами, послугами й інформацією, отриманими в результаті реалізації проекту.

Структура проекту повинна відповідати наступним вимогам:

- кожний рівень ієрархії повинен мати закінчений вигляд або охоплювати всю суму частин проекту, що представлені на даному рівні деталізації;

- сума характеристик елементів проекту на кожному рівні ієрархії структури повинна бути рівною;

- нижній рівень декомпозиції проекту повинен містити елементи (модулі), на основі яких можуть бути чітко визначені всі дані, що необхідні та достатні для управління проектами (функціональні характеристики, обсяги робіт, вартість, необхідні ресурси, виконавці, зв'язки з іншими елементами і т.д.).

Декомпозиція проекту означає поділ проекту на окремі компоненти, елементи, модулі, тобто виокремлення окремих рівнів ієрархії. Прийнята структура проекту з виділеною ієрархією постійних елементів утворить основу інформаційної мови проекту, на якій будуть спілкуватись всі учасники проекту і буде вестись документація.

Найбільш важливими сферами використання структурних моделей проекту є:

- пошук, визначення та аналіз цілей проекту;

- побудова та вибір альтернативних рішень щодо реалізації проекту;

- попереднє планування проекту за укрупненими моделями (фазовими, сітьовими і т.д.);

- визначення ресурсів, термінів, вартості робіт;

- проектний аналіз (визначення життєздатності проекту);

- фінансовий план проекту;

- організація проекту;

- проектні роботи і система документації проекту;

- детальне планування робіт (календарні плани робіт, графіки постачання, бюджетування);

- підписання й управління контрактами;

- оперативне планування робіт;

- моніторинг проекту;

- регулювання ходу робіт;

- управління забезпеченням проекту;

- складання виконавчих (фактичних) моделей і графіків, аналіз результатів та накопичення досвіду.

Такий перелік використання структурних моделей неповний, але яскраво відображає важливість ролі структурних моделей і методології управління проектами.

Структуризація проекту дозволяє більш конкретно сформувати для всіх учасників проекту перелік виконуваних ними робіт, проміжні і кінцеві результати, які повинні бути отримані ними на визначених стадіях створення проекту, а також встановити між роботами раціональні інформаційні зв'язки.

Вона передбачає розробку робочої структури (Work Breakdown Structure – WBS), організаційної структури проекту (Organіzatіon Breakdown Structure ‑ OBS) та затратної структури (Cost Breakdown Structure – CBS) [23].

Структуризація проекту — досить складний процес, оскільки він повинний враховувати всі елементи і параметри проекту: результати проекту; стадії й етапи життєвого циклу; організаційну структуру управління; ресурси на розробку й реалізацію; умови зовнішнього й внутрішнього середовищ, у яких здійснюється розробка і реалізація проекту й багато інших факторів. Тобто структуризація проекту є одним з інструментів організації проекту, основою створення системи управління проектом в цілому (через запровадьження схеми тотальної інтеграції), інструментом управління персоналом проекту.

Виробнича структура (WBS) – це ієрархічна структура, побудована з метою логічного розподілу усіх робіт з виконання проекту і подана у графічному вигляді. Це сукупність декількох рівнів, кожний з яких формується в результаті розподілу роботи попереднього рівня на її складові.

Основні етапи розробки виробничої структури:

1. Визначення ступеня деталізації проектних робіт;

2. Визначення кількості рівнів;

3. Розробка структури кожного рівня;

4. Підготовка опису елементів виробничої структури;

5. Формування системи кодування;

6. Проведення зворотних обчислень (затрати знизу доверху за принципом: відділ локалізації - субпідрядник).

На сьогодні використовується два основних підходи при застосуванні цього методу:

1. Створення тільки виробничої структури (структуризація в одному розрізі);

2. Створення виробничої і організаційної структур (у розрізі – проект і організаційні підрозділи).

На основі цих підходів використовують структуру витрат CBS та багаторівневий підхід для мультинаціональних проектів.

У загальному вигляді проект повинний представляти синтез трьох самостійних структур: організації процесу створення проекту, процесу розробки й реалізації, результату.

Для структуризації проекту використовується ряд спеціальних моделей [21]:

1. “Дерево цілей” — схеми цілей, підцілей по рівнях. Основне правило розбиття — повнота: кожна мета верхнього рівня повинна бути представлена повним набором підцілей.

2. “Дерево рішень” — схеми задач оптимізації багатокрокового процесу реалізації проекту. “Гілки дерева” відображають події, які можуть мати місце, а вузли (вершини) ‑ точки, в яких виникає необхідність вибору.

3. “Дерево робіт” (структура поділу робіт або WBS/СПР) — включає дві ієрархічні схеми, які між собою пов'язані певним чином: ієрархія виробів та ієрархія робіт. Нижній рівень ієрархії робіт відповідає пакетам робіт, які необхідні при розробці сітьового графіка. Пакет робіт може бути самостійною фінансовою одиницею і повинен мати окремий кошторис та звіт про витрати. СПР — основа для розробки структурної схеми адміністративного управління проекту.

4. Організаційна структура виконавців (ОСВ/OBS ) — в цій схемі керівник — нульовий рівень. На більш низьких рівнях — відділи, необхідні для функціонального управління роботами. Ці рівні іноді відповідають рівням СПР. Мета ОСВ — визначити виконавців, відповідальних за виконання робіт.

5. Матриця відповідальності — пов'язує пакети робіт з організаціями-виконавцями. Складається на основі СПР і ОСВ. Використовується для контролю відповідності розподілу ролей цілям проекту. На верхньому рівні розподіляються ролі та відповідальність по елементах ІСР. На нижньому – по операціях проекту.

6. Сітьова модель — на основі СПР і ОСВ, дерева цілей і робіт складають Сітьовий графік вузлових подій. Доцільно складати, крім загального (повного), сіткові графіки окремих пакетів робіт, які називаються сітьовими блоками або підсітями. Це забезпечує можливість проведення ефективного контролю, дозволяє більше уваги приділяти управлінню найбільш важливими (критичними) підсітями, замінивши процедуру постійного контролю всього сітьового графіку та значно економлячи час.

7. Структура споживання ресурсів — ієрархічно побудований графік, який фіксує необхідні на кожному рівні ресурси. Використовується для аналізу коштів, необхідних для досягнення цілей та підцілей проекту.

Наприклад:

1-й рівень – фінансові ресурси;

2-й рівень — матеріально-технічні та трудові ресурси;

3-й рівень – будівельні матеріали, машини, обладнання;

4-й рівень — складуємі та нескладуємі витратні ресурси.

8. Структура витрат — ієрархічний графік, який фіксує вартість елементів проекту на кожному рівні.

Здійснити на практиці структуризацію не так легко, як здається на перший погляд. Здійснення цього процесу є порівняно легшим стосовно “відчуваних” (речовинних) проектів, що пов’язані з будівництвом, наприклад, а не з розробкою програмного забезпечення (“інтелектуальних” проектів).

Двоспрямована структуризація проекту полягає в поєднанні робочої та організаційної структури проекту. Вона передбачає [13]:

- робочу структуру проекту (WBS);

- організаційну структуру проекту (OBS);

- облік витрат;

- описання робочих пакетів;

- систему кодування;

- словник використання СTR-WBS (каталог “Витрати-час-ресурси”).

WBS – це Структура Декомпозиції Робіт (WorkBreakdownStructure), або робоча структура проекту. WBS — це спосіб опису цілей і задач проекту шляхом його декомпозиції в термінах ієрархічно взаємозалежних результатів і пакетів робіт, виконання яких необхідно для реалізації проекту. Кожен елемент WBS (пакет робіт) являє собою деякий обсяг робіт для оцінки і виміру виконання, а також витрат, зв'язаних з досягненням цілей проекту.

WBS розробляється шляхом ітераційного розгляду цілей і результатів проекту, критеріїв планування/досягнення функціональності, обсягу робіт, реалізації технічних вимог і інших технічних атрибутів. Верхні рівні WBS можуть бути розроблені на ранній, концептуальній стадії проекту. Подальша деталізація WBS можлива, як тільки буде визначені проект і підготовлені специфікації.

Основний процес розробки WBS складається з наступних кроків:

- Перший крок — визначення кінцевих результатів проекту — що повинно бути зроблене (поставлене) для забезпечення успішного завершення проекту. Як керівництво рекомендується проаналізувати, розглянути документи, що описують загальний обсяг робіт із проекту.

- Другий крок — визначення основних пакетів робіт, необхідних для одержання кінцевих результатів (продуктів) проекту. Часто такими основними пакетами робіт є результати, необхідні для створення результату проекту, але разом з тим, самі по собі вони не є цілями проекту (наприклад технічні вимоги до розробки).

- Третій крок — об'єднання додаткових рівнів деталізації відповідно до внутрішньої системи керування і єдиною системою контролю. Такі елементи звичайно зв'язані з чітким і роздільним визначенням окремих результатів (продуктів) проекту.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.