У більшості країн світу фінансова звітність складається і подається для зовнішніх користувачів з річним інтервалом.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1997 року №869 адресатами одержання фінансової звітності є:
- органи державного регулювання і контролю;
- засновники підприємства або органи, до сфери управління яких віднесене підприємство;
- фінансові органі;
- інші.
Більш детально розкриємо інформацію щодо зовнішніх користувачів та їх потреб (табл. 1).
Таблиця 1 Зовнішні користувачі фінансової звітності та їхні інформаційні потреби
Користувачі
Інформаційні потреби
1. Уряд
Контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків. Визначення сукупного суспільного продукту. Розподіл ресурсів.
2. Інвестори
Здатність підприємства сплачувати дивіденди. Прийняття рішень щодо придбання акцій, активів іншого підприємства.
3. Банківські установи
Своєчасність повернення позики та отримання відсотків. Уникнути видачі кредитів ненадійним клієнтам.
4. Постачальники та інші кредитори
Своєчасність оплати рахунків.
5. Клієнти (замовники)
Надійність отримання потрібних товарів та послуг відповідно домовленостей.
б. Працівники
Стабільність і прибутковість підприємства. Збереження робочих місць, оплата праці та пенсійне забезпечення.
Внутрішні користувачі на відміну від зовнішніх використовують більш детальну інформацію, і відповідно до інформаційних потреб їх поділяють на наступні групи:
- власники підприємств та вищий управлінський персонал використовують звітні дані через систему аналізу та співставлення для визначення тактичних цілей, які змінюються під впливом зовнішніх факторів;
- менеджери - для визначення ефективної організації виробництва у відповідності із завданнями, які ставить вищий управлінський персонал;
- керівники підрозділів - для забезпечення ефективного функціонування виробничої ланки;
- робітники і службовці підприємства - для контролю за виконанням конкретизованих завдань процесу виробництва: постачання, розподіл, зберігання, відвантаження тощо.
Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:
- підприємство;
- даті звітності і звітного періоду;
- валюті звітності й одиниці її виміри;
- відповідної інформації щодо звітного і попереднього періоду;
- обліковій політика підприємства і її змін;
- консолідації фінансових звітів;
- припиненні (ліквідації) окремих видів діяльності;
- обмеженні щодо володіння активами;
- участі в спільних підприємствах;
- виявлених помилках минулого років і пов'язаних із ними коригуваннях;
- переоцінці статей фінансових звітів;
- іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами) [14, c. 212].
Інформація про підприємство, що підлягає розкриттю у фінансової .звітності, включає:
- найменування, організаційно-правову форму і місце перебування підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адреса його офісу);
- стислий опис основної діяльності підприємства;
- найменування органу управління, у веденні якого знаходиться підприємство, або найменування його материнської (холдінгової) компанії;
- середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.
Кожний фінансовий звіт повинний містити дату, за станом на який приведені його показники, або період, що він охоплює. Якщо період, за який складений фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого даним Положенням (стандартом), те причини і наслідку цього повинні бути розкриті в примітках до фінансової звітності.
У фінансовій звітності повинна бути зазначена валюта, у якій відбиті елементи звітності, і одиниця її виміри.
Якщо валюта звітності відрізняється від валюти. у який ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього і методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.
Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.
З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.
Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні — зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.
Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:
- мету фінансових звітів;
- їх склад;
- звітний період;
- якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;
- вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.
П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі — підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.
Фінансовий стан підприємства – це здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, потребою в їх розміщенні і ефективністю використання,фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними особами,платоспроможністю і фінансовою стійкістю.
Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його хороший фінансовий стан.
Головна мета аналізу - своєчасно виявляти і попереджувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви покращання фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
При цьому необхідно вирішувати наступні задачі [26, c. 215].
На основі вивчення причин взаємозв’язку між різними показниками виробничої, фінансової і комерційної діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції покращання фінансового стану підприємства.
Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи із реальних умов господарської діяльності і наявності власних і залучених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів.
Аналізом фінансового стану займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, а і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень коштів до бюджету, тощо. У відповідності з цим аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його мета - встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.
Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних ресурсів, контролюючими органами на основі публікуємої звітності. Його мета - встановити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.
Джерелами інформації для проведення аналізу є [14, c. 149]:
- баланс підприємства за попередній рік та за звітний період, (форма №1);
- звіт про фінансові результати та їх використання за звітний період та попередній рік (форма №2);
- звіт про фінансово-майновий стан (форма №3);
- звіт з праці;
- звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;
- розрахунок нормативу власних оборотних коштів;
- розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;
- звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос);
- зведена таблиця основних показників;
- звіт про рух коштів в іноземній валюті;
- бізнес-план;
- матеріали маркетингових досліджень;
- висновки аудиторських перевірок;
- інша інформація.
Фінансовий аналіз складається з підбору, групування і вивчення даних про фінансові ресурси підприємства і їх використання з метою мобілізації ресурсів, необхідних для виконання планових або проектних завдань і погашення фінансових зобов’язань в процесі господарської діяльності підприємства. При аналізі розглядаються питання формування і використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення у різні види матеріальних цінностей (активи), оцінки платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, швидкості обіговості коштів. Фінансовий аналіз називають ще аналізом балансу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
